Постанова 4856 № 560/3976/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3976/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 07 квітня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : в грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 04.11.2019 №22/236 про накладення штрафу в розмірі 125190,00 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.02.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не з`ясував усі обставини, що мають значення для справи та надав не належну оцінку тим обставинам та доказам, що присутні в матеріалах справи. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 21.10.1993. На підставі наказу від 09.10.2019 №215 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 09.10.2019 №727/19 посадові особи Управління Держпраці у Хмельницькій області в період з 09.10.2019 по 11.10.2019 здійснили інспекційне відвідування позивача з питань оформлення трудових відносин, результати якого оформлені актом інспекційного відвідування від 11.10.2019 №ХМ2498/529/АВ. В акті перевірки від 11.10.2019 №ХМ2498/529/АВ посадові особи встановили порушення позивачем законодавства про працю, зокрема, частини 1 статті 21, частин 1-3 статті 24 Кодексу законів про працю України, Постанови №413. Постановою від 04.11.2019 №22/236 Управління Держпраці в Хмельницькій області на підставі статті 265 Кодексу законів про працю України наклало на позивача штраф в розмірі 125190,00 грн. за порушення статей 21, 24 Кодексу законів про працю України, Постанови №413. Не погодившись із спірною постановою, позивач оскаржив її до суду. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що Постанова від 04.11.2019 №22/236 винесена в результаті вивчення відповідачем цивільно-правової угоди, укладеної між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (та її пояснень). 08.10.2019 позивач та ОСОБА_2 уклали договір №1. Відповідно до вимог вказаного договору та додаткової угоди від 08.10.2019 ОСОБА_2 зобов`язується надати послуги комерційного посередництва щодо реалізації кінцевим споживачам хлібо-булочних виробів визначеної партії товару та збільшення обсягів реалізації, аналіз кон`юктури ринку, консультування з приводу вжиття заходів щодо збільшення обсягів реалізації товарів. Результатом виконаних робіт є реалізація товару. Оплата здійснюється за надані послуги одноразовим платежем після підписання акта приймання наданих послуг протягом 3 днів готівкою або безготівковим платежем. Відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань види діяльності позивача: код КВЕД 10.61 виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; код КВЕД 10.71 виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; код КВЕД 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору. Договір від 08.10.2019 №1 передбачає виконання обов`язків, властивих найманому працівнику згідно класифікатора професій, і спрямований не на досягнення кінцевого результату, а на процес виконання функцій. Також, в матеріалах справи знаходяться пояснення ОСОБА_2 від 09.10.2019, у яких остання повідомила, що 09.10.2019 другий день стажується на посаді продавця продовольчих товарів. За таких обставин, суд вважає, що правовідносини між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають ознаки трудових відносин між роботодавцем та найманим працівником. А тому, оскільки позивач не дотримався вимог статті 24 Кодексу законів про працю України та Постанови №413, тому відповідач правомірно наклав на позивача штраф у розмірі 125190,00 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Згідно з ст.38 Закону України "Про охорону праці" у державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці. У відповідності до ст.39 Закону України "Про охорону праці" посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об`єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції. За правилами ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. В свою чергу, Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України). Згідно з ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Відповідно до ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За приписами ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 ЦК України, згідно частини першої якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до ч.1, 2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до пункту "а" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію. Основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06.03.2019 по справі №802/2066/16-а. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Як встановлено з матеріалів справи, а саме договору №1 від 08.10.2019 (а.с.22) та додаткової угоди до договору б/н від 08.10.2019 (а.с.23), відповідно до п.1.1 предметом договору є виконання робіт щодо комерційного представництва в частині реалізації кінцевим споживачам хлібо-булочних виробів визначеної партії товару (зафіксованої актом приймання-передачі товару або видатковими накладними) та збільшення обсягів реалізації, аналіз кон`юктури ринку, консультування з приводу вжиття заходів щодо збільшення обсягів реалізації товарів. На виконання умови, що міститься у договорі №1 від 08.10.2019 було складено акт приймання наданих послуг від 12.10.2019 (а.с.24). Разом з тим, як встановлено колегією суддів згідно з договором №1 від 08.10.2019, а саме п.1.3. виконавець зобов`язаний суворо виконувати всі вказівки замовника з приводу виконання роботи. Тобто, з даного пункту слідує, що позивач в повній мірі контролював усі дії ОСОБА_2 при здійсненні роботи щодо продажу хлібо-булочних виробів. Аналогічного висновку можна дійти й з пункту 3.2. Договору №1 від 08.10.2019. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що фактично предметом угод є саме продаж хлібо-булочних виробів, який здійснюється під повним контролем ФОП ОСОБА_1 та регулюється його вказівками. В свою чергу суд першої інстанції вірно зазначив, що у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору. Відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань види діяльності позивача: код КВЕД 10.61 виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; код КВЕД 10.71 виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; код КВЕД 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Водночас, відповідно до Випуску №65 "Торгівля та громадське харчування", Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України від 20.08.1999 №918, продавець хліба та хлібобулочних виробів: Приймає хліб і хлібобулочні вироби. Перевіряє їх кількість, масу і якість, якість тари та упаковки, термін витримування виробів після виходу з печі, правильність оформлення рахунка-фактури, накладної. Розміщує хліб і хлібобулочні вироби по місцях зберігання. Підготовляє хліб та хлібобулочні вироби до продажу: поповнює запаси і викладає хліб і хлібобулочні вироби на робочому місці, в шафах або на горках; розміщує інвентар, пакувальний матеріал; прикріплює ярлики цін; перевіряє і встановлює ваги, підготовляє ножі, інший інструмент. Нарізає хліб. Продає хліб та хлібобулочні вироби. Збирає після продажу шматки хліба, сухарні крихти в спеціальні ящики, здає їх в установленому порядку. Продавець 3-го, 4-го та 5-го розряду, згідно вказаного вище Довідника професій, має наступні завдання та обов`язки: бере участь у прийманні товарів: перевіряє заповнення тарних одиниць, їх кількість та вагу, підраховує штучні товари, перевіряє якість за результатами зовнішнього огляду. Забезпечує зберігання товарів за кількістю та якістю. Готує товари до продажу: перевіряє цілісність пакування; розпаковує із зовнішньої тари; перевіряє наявність маркувальних даних і якість після зберігання; перебирає, протирає, зачищає, нарізує, фасує товари; забезпечує наявність відповідно оформлених цінників; розміщує і викладає товари за групами, видами, сортами з додержанням правил товарного сусідства. Готує робоче місце до роботи: встановлює і перевіряє справність ваговимірювальних приладів, електронного контрольно-касового апарату, виробничого інвентарю, інструментів; отримує і готує пакувальний матеріал. Пропонує і показує товари. Консультує покупців про властивості, смакові особливості, кулінарне призначення та харчову цінність товарів. Пропонує взаємозамінні і нові товари, а також супутні товари. Нарізає, зважує і упаковує товари, підраховує вартість покупки, перевіряє реквізити чека, видає покупку. Підраховує гроші, здає їх в установленому порядку. Прибирає нереалізовані товари і тару. Готує товари до інвентаризації. Контролює своєчасне поповнення робочого запасу товарів і терміни реалізації продуктів (що швидко та надто швидко псуються). Бере участь в оформленні прилавкових вітрин. Ознайомлюється з асортиментом товарів на складі, бере участь у прийманні товарів. Повідомляє відповідальну особу про надходження товарів, що не відповідають маркуванню, не мають штрихового коду, посвідчення про якість (сертифікат якості). Вилучає нестандартні, деформовані, забруднені товари. Заповнює і прикріплює ярлики цін до товарів. Консультує покупця про ціну, властивості, смакові якості, кулінарне призначення і харчову цінність товарів. Пропонує взаємозамінні і нові товари, а також товари супутнього попиту. Контролює своєчасне поповнення робочого запасу товарів, стежить за строками реалізації продуктів, що швидко і надто швидко псуються. Оформляє прилавкові та внутрішньомагазинні вітрини. Складає і оформляє подарункові і святкові набори. Вивчає попит покупців. Бере участь у складанні товарних звітів. Звіряє суми, отримані від реалізації товарів, з показаннями касових лічильників. Бере участь в інвентаризації товарів. Одержує товари зі складу. Визначає якість товарів за органолептичними ознаками. Перевіряє і відбирає товари, які не підлягають прийманню за наявними дефектними ознаками. Відбирає зразки товарів для лабораторного аналізу. Вивчає і узагальнює дані про попит споживачів. Складає заявки на ремонт торгово-технологічного обладнання та електронних контрольно-касових апаратів. Проводить інвентаризацію. Складає товарні звіти, акти на брак, пересортицю товарів, акти приймання та здавання під час передавання матеріальних цінностей. Вирішує спірні питання із споживачами. Керує роботою продавців нижчої кваліфікації та учнів. Отже, договір від 08.10.2019 №1 передбачає виконання обов`язків, властивих найманому працівнику згідно класифікатора професій, і спрямований не на досягнення кінцевого результату, а на процес виконання функцій. Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що судом першої інстанції помилково враховано пояснення ОСОБА_2 щодо стажування на посаді продавця продовольчих товарів, оскільки як зазначила сама ОСОБА_2 стажується вона у ФОП ОСОБА_3 , а позивачем та особою щодо якої складена постанова про накладення штрафу є ФОП ОСОБА_1 . Тобто, суд першої інстанції ототожнив різний підприємців і помилково врахував дані пояснення. Однак, колегія суддів зазначає, що дана обставина не впливає на вказані правовідносини, оскільки сам позивач не заперечує, що ОСОБА_2 працювала з ним, в частині реалізації хлібо-булочних виробів. З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що вимога визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 04.11.2019 №22/236 про накладення штрафу в розмірі 125190,00 грн. не підлягає задоволенню, а висновки суду першої інстанції в цій частині є правомірними. Крім того, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволені позову. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.