Постанова Одеський апеляційний суд № 522/9666/18

Номер провадження: 22-ц/813/3328/20 Номер справи місцевого суду: 522/9666/18 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.04.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., за участю секретаря Ющак А.Ю., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи Першої одеської державної нотаріальної контори, про скасування арешту з нерухомого майна, встановив: 01 червня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи Першої одеської державної нотаріальної контори, про скасування арешту з 1/2 частини нежитлових підвальних приміщень № 501 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 207,6 кв.м., накладений на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2008 року у справі № 2-6340/2008 нотаріусом (реєстратором) Першої одеської державної нотаріальної контори (23.09.2008 року 11:11.09 за № 7955242). В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що вона є власником нерухомого майна, на яке на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 10.09.2008 року у справі № 2-6340/2008 нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори накладено арешт, однак арешт вчинено помилково. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року позов ОСОБА_2 було задоволено повністю. Знято арешт з 1/2 частини нежитлових підвальних приміщень № 501 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 207,6 кв.м., накладений на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2008 року у справі № 2-6340/2008 нотаріусом (реєстратором) Першої одеської державної нотаріальної контори (23.09.2008 року 11:11.09 за № 7955242). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року, та постановлення нового - провідмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вирішуючи питання про слухання справи у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, призначене на 02.04.2020 року, на 15 год. 00 хв. (а.с.198-205), у тому числі заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 - через свого представника ОСОБА_4 , як то передбачено ч.5 ст. 130 ЦПК України (а.с.204). При цьому, колегія суддів враховує, що у відповідності до п. 5 Розпорядження голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року (а.с.215) апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Оскільки жоден із учасників даної цивільної справи не надав суду заяви про бажання прийняти участь у справі особисто, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів. Більше того, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Данилюк А.Б. надав суду апеляційної інстанції заяву про слухання справи без участі сторін (а.с.212-214). Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення, яким є постанова суду, є 07.04.2020 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 30 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень № 501 , розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 207,6 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. (далі - Договір). Пунктом 6 вказаного Договору передбачено, що покупець ОСОБА_2 зобов`язується протягом 30 днів з моменту укладення Договору подати його на реєстрацію до КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості». Даний обов`язок Позивачка не виконала, з посиланням на те, що екземпляр Договору нею був втрачений. Разом з тим, починаючи з моменту укладення Договору і до моменту звернення 01 червня 2018 року до суду з позовною заявою, позивач ОСОБА_2 володіє та користується вищезазначеним нерухомим майном у повному обсязі. В свою чергу, 08 серпня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3 про повернення суми позики та стягнення процентів (справа № 2-6340/2008). Крім того, з метою забезпечення позову ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про накладення арешту на 1/2 частину нежитлового приміщення № 501 площею 207,6 кв.м. по АДРЕСА_1 . Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2008 року у справі № 2-6340/2008дана заява була задоволена - накладено арешт на 1/2 частину нежитлового приміщення № 501 площею 207,6 кв.м. АДРЕСА_1 . Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_2 свій обов`язок за Договором виконала лише 23 травня 2018 року, та зареєструвала на своє ім`я право власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_4 , на підставі дублікату договору купівлі-продажу, зареєстрованому в реєстрі за № 5557 від 30 листопада 2007 року, серія а № 464, виданого 18 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. Зазначені обставини підтверджуються копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.63). Таким чином, право власності на об`єкт нерухомості - нежилі підвальні приміщення № 501 , розташовані за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 207,6 кв.м., у відповідності до ч. 4 ст. 334 ЦК України у позивачки ОСОБА_2 виникло 23 травня 2018 року. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що Договір від 30 листопада 2007 року, який був укладений між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_6 , а також ОСОБА_5 , здійснений з дотриманням усіх вимог щодо змісту і форми відповідного договору. Разом з тим, як було вказано вище, право власності на об`єкт нерухомості не було зареєстровано за ОСОБА_2 , фактично у останньої право власності на нежитлові підвальні приміщення № 501 не виникло у момент укладення договору, не дивлячись на володіння та користування ОСОБА_2 даним об`єктом нерухомості із вказаного часу. Як було зазначено вище, відповідне право власності позивачки ОСОБА_2 було зареєстроване 23 травня 2018 року, а отже з цієї дати ОСОБА_2 є повноправним власником нежитлових приміщень №

501. Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності у позивачки ОСОБА_2 права власності на підвальні приміщення АДРЕСА_4 , то вони є безпідставними і спростовуються наявними у справі доказами, про що вказано вище. Більше того, суд правильно виходив із того, що законність внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_2 на зазначений об`єкт нерухомості ні ОСОБА_1 , ні будь-якими іншими особами не оскаржувалася. Вказаними обставинами спростовуються доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивач ОСОБА_2 незаконно зареєструвала за собою право власності на нежитлові підвальні приміщення № 501 , розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з посиланням не те, що на 1/2 частину вказаних приміщень було накладено арешт ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2008 року у справі № 2-6340/2008. З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку стосовно того, що в матеріалах справи є достатньо доказів на підтвердження належності всього нежитлового підвального приміщення № 501, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , позивачці ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. У зв`язку з цим, задовольняючи позовні вимоги, суд обгрунтовано виходив із того, що відповідно до ст. 41 Конституції України та за змістом ст.ст. 316-317 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У відповідності до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Крім того, ст. 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. При цьому суд виходив із того, що відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03 червня 2016 року позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Оскільки у відповідності до ч.1 ст. 15 та ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, крім того, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про зняття арешту з 1/2 частини нежитлових підвальних приміщень № 501 , розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки останні належать позивачці ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Що стосується пропуску строку позовної давності на звернення позивачкою до суду з метою захисту порушених, не визнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, на що посилається відповідач ОСОБА_1 в запереченнях на позовну заяву та в апеляційній скарзі, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою строк позовної давності не пропущений. Такого висновку суд першої інстанції, з чим повністю погоджується колегія суддів, дійшов виходячи з того, що як було вказано вище, право власності позивачки ОСОБА_2 на вказані нежитлові приміщення виникло 23 травня 2018 року. Оскільки за змістом статей 41 Конституції України, ст.ст. 316-317, 321, 391 ЦК України правом звернення до суду за захистом своїх прав шляхом зняття арешту на майно, наділений лише власник цього майна, то право ОСОБА_2 на зняття арешту на нерухоме майно виникло лише 23 травня 2018 року. У зв`язку цим, та враховуючи, що до 23 травня 2018 року позивач ОСОБА_2 не була власником нежитлового підвального приміщення, доводи заявника апеляційної скарги про те, що право звернення позивачки ОСОБА_2 до суду за захистом своїх прав виникло у 2014 році, з посиланням на те, що вона в 2014 році зверталась до суду з позовом про зняття арешту із належного їй арештованого майна, який в подальшому по її ж заяві був залишений без розгляду, є безпідставними. Таким чином, враховуючи, що з даним позовом позивачка ОСОБА_2 звернулась 01.06.2018 року, то нею не пропущений загальний трирічний строк позовної давності на захист своїх прав, передбачений ст. 257 ЦК України. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення, яке складено 07.04.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк Т.В. Цюра