Постанова 4813 № 522/8545/18

Номер провадження: 22-ц/813/1494/20 Номер справи місцевого суду: 522/8545/18 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.04.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач), суддів: Дрішлюка А.І., Черевка П.М., при секретарі: Павлючук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішнього справ України «Інформ-Ресурси», третя особа Прокуратура Одеської області про відшкодування матеріальної шкоди,- В С Т А Н О В И В: 16 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ДП Міністерства внутрішнього справ України «Інформ-Ресурси», третя особа Прокуратура Одеської області про відшкодування матеріальної шкоди. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 25 травня 2011 року автомобіль марки Хонда Акорд, що належить позивачу було визнано речовим доказом по кримінальній справі за обвинувачення ОСОБА_2 у скоєні злочину передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, вилучено як речовий доказ та доручено УДАІ ГУМВС України в Одеській області організувати зберігання автомобіля. У 2018 році позивачу дозволили забрати автомобіль з арештмайданчику УДАІ ГУМВС України в Одеській області. За зберігання транспортного засобу ОСОБА_1 сплатила 4 944 гривень та 1 000 гривень за послуги при евакуації автомобіля СПД ОСОБА_3 .. Позивач зазначає, що їй повернули автомобіль з пошкодженнями, що здійсненні шляхом псування та демонтажу частини деталей. За висновком судового експерта вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 309 438,13 гривень, вартість втрати товарної вартості автомобіля 128 326,20 гривень. На підставі зазначеного, ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом та просила суд задовольнити її вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав. Справу розглянуто за відсутності сторін. Заочним рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2019 року позов задоволено. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2019 року заяву ДП Міністерства внутрішнього справ України «Інформ-Ресурси» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ДП Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно. Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи в день судового засідання сторонами надано не було, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою, а тому судова колегія прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю учасників справи, за наявними матеріалами, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 06 квітня 2020 року. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Згідно частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до статті 942 ЦК України, зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (стаття 950 ЦК України). Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість (стаття 951 ЦК України). Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_1 належить автомобіль Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а. с. 31). Автомобіль Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , постановою старшого слідчого СВ прокуратури Одеської області від 23.05.2011р. було визнано речовим доказом та долучено до кримінальної справи №0512009000077 у якості речового доказу (а. с. 48). Згідно протоколу огляду від 03 травня 2011 року автомобіль було припарковано біля будівлі Слідчого відділу Прокуратури Одеської області за адресою: м. Одеса, вул. Щорса, 2а. При огляді автомобіля встановлено, що автомобіль має незначні пошкодження: відходить від задньої арки пластик, не закріплено належним чином передній бампер до крила, вивалився передній лівий сигнал повороту, під капотом авто є вінкод, з бардачка автомобіля вилучено технічний паспорт, квитанції, конверти з кредитними картами, у водія ОСОБА_2 вилучено два ключі запалювання та брелок керування сигналізацією (а. с. 45). Протоколом №1465-7 огляду та затримання транспорту від 02 червня 2011 року встановлено, що автомобіль брудний, підірвано правий поріг, підірвано передній бампер, є незначні сколи та подряпини (а. с. 45). При поверненні автомобіля позивач ОСОБА_1 сплатила 4 944 грн. за зберігання транспортного засобу на арешт майданчику до Одеської філії ДП МВС України «Інформ ресурси», що підтверджується квитанцією №151510102 від 05.01.2018р. (а. с. 36). За послуги евакуації автомобіля ОСОБА_1 оплатила кошти у сумі 1 000 грн., що вбачається з квитанції №151510103 від 06.01.2018р. (а. с. 37). Згідно висновку експерта №6140 від 10.02.2018р., складеного судовим експертом Федотовим Федором Васильовичем, вартість відновлювального ремонту автомобіля Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 309 438, 13 грн., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , - 128 326, 20 грн. (а. с. 13). Відповідно до пунктів 20, 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012р. №1104 «Про реалізацію окремих положень КПК України» зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів; фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Згідно пункту 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року №51/401/649/471/23/125, витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно; у випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем доведено, що пошкодження автомобіля були здійснені під час зберігання належного йому автомобіля на арештмайданчику ДП «Інформ ресурси», розмір завданої шкоди (вартість відновлювального ремонту, матеріального збитку) в сумі 309 438,13 грн. та 2 000 грн. за експертне дослідження (а. с. 42) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного. Відповідно до статті 6 ЦПК України, суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. У пункті 9 та абзаці першому пункту 10 постанови Пленуму «Про застування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справах до судового розгляду» №5 від 12 червня 2009 року, Верховний Суд України роз`яснив, що «уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з`ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З`ясовується правильність об`єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов`язаними між собою, для вирішення питання про їх об`єднання або роз`єднання (стаття 126 ЦПК). У відповідача суд з`ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий). З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування; стаття 179 ЦПК). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору». «Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі (стаття 26 ЦПК), суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин, визначеної ним норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи. Суд має також вирішити питання про участь інших учасників процесу, які сприятимуть здійсненню правосуддя (стаття 47 ЦПК)». З матеріалів справи вбачається, що 18 червня 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Одеської філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», що розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 103. 13 лютого 2019 року позивачка ОСОБА_1 подала до суду заяву про заміну неналежного відповідача, яким є Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», яке розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 103, на належного відповідача Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», код 32248749, що розташовано за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8, мотивуючи тим, що первісний відповідач є лише відокремленим підрозділом (а. с. 116-117). Як зазначено у частинах 2-5 статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача. У пункті 8 постанови Пленуму «Про застування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» №2 від 12 червня 2009 року, Верховний Суд України роз`яснив, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача». З матеріалів справи вбачається, що після закриття підготовчого провадження 22 листопада 2018 року у судовому засіданні від 21 лютого 2019 року протокольною ухвалою було замінено неналежного відповідача Одеську філію Державного підприємства міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» на належного відповідача Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», та розгляд справи відкладено на 20 березня 2019 року (а. с. 96, 122). Однак, в порушення статей частини 4 статті 51, частини 2 статті 158 та статті 160 ЦПК України суд першої інстанції не постановив у нарадчій кімнаті письмову ухвалу про заміну неналежного відповідача та не звернув увагу на положення частини 3 статі 51 ЦПК України про те, що суд замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача й не з`ясував у позивача ОСОБА_1 причини несвоєчасного звернення до суду з вказаною заявою, що підтверджується протоколом судового засідання від 21 лютого 2019 року (а. с. 122). В матеріалах справи відсутні відомості про направлення Державному підприємству Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» копії ухвали про заміну неналежного відповідача, що унеможливило державне підприємство користуватись процесуальними права відповідача, передбаченими статтею 43 ЦПК України, й позбавило його можливості заявити клопотання про розгляд справи спочатку. Дійсно, на аркуші справи 124 міститься рекомендоване повідомлення Укрпошти про вручення 04 березня 2019 року Державному підприємству Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» судової повістки про виклик до суду на 20 березня 2019 року, але причини виклику до суду йому не були відомі. Лише у додатках до відзиву на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 надала копії накладної Укрпошти №6504903167327 від 18.02.2019р. з описом про направлення Державному підприємству Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» клопотання та позовну заяву, але в матеріалах справи відсутні відомості про отримання вказаною установою цих документів. За таких підстав, колегія суддів вважає, що посилання суду першої інстанції у абзаці 9 описової частини судового рішення на те, що «відповідачу судом надсилалася копія позовної заяви разом з копіями доданих документів, повістки з викликом у судове засідання та роз`яснено право подати у зазначений строк відзив, письмові пояснення з приводу визнання позовних вимог чи заперечення проти позовних вимог з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються», м`яко кажучи, не відповідають дійсності. Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (№2), №38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, №43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (№2), №38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, наступне, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)». Аналізуючи зазначені норми процесуального права, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини справи та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що у даному випадку судом першої інстанції був порушений принцип рівності сторін, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з позивачем ОСОБА_1 , суд не дотримався процедури заміни неналежного відповідача, передбаченого статтею 51 ЦПК України, й фактичноне провів заміну неналежного відповідача у встановленому законом порядку, що є непропорційним та не відповідає критерію правомірного втручання в право вказаної установи на доступ до суду. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі в якості належного відповідача, Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», що є законною підставою для скасування судового рішення й ухвалення нового рішення про відмову у позові. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а саме, наявність правих підстав для покладення відповідальності на Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. За змістом указаної правової норми транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують його вартість до ДТП. У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує заподіювач шкоди. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 15 березня 2018 року, у справі №564/2464/14 (провадження №61-5059св18), у постанові від 20 березня 2018 року у справі №570/2461/16 провадження №61-4476св18), у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №643/4161/15 (провадження №61-13692св18), у постанові від 30 січня 2019 року у справі №753/21303/16 (провадження №61-315609св180), Встановлено, що згідно висновку експерта №6140 від 10 лютого 2018 року зробленого судовим експертом Федотовим Федором Васильовичем вартість відновлювального ремонту автомобіля Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 309 438, 13 грн., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 128 326, 20 грн. (а. с. 13). З мотивувальної частини висновку експерта вбачається, що величина вартості відновленого ремонту перевищує значення ринкової вартості дослідженого автомобіля до моменту вилучення та не перевищує ринкову вартість КТЗ на дату проведення дослідження з урахуванням строку експлуатації 6,42 року (на момент вилучення) (а. с. 12зв.). Таким чином, виходячи з положень пункту 30.1 статті 30 Закону №1961-IV, автомобіль Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є технічно знищеним, оскільки вартість відновлювального ремонту цього транспортного засобу перевищує його ринкову вартість, про що зазначено у вищевказаному звіті. Враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 не визнала свій автомобіль фізично знищеним у результаті неналежного зберігання та залишила його собі, їй у випадку доведеності вимог відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після пошкодження та розукомплектування, а саме, 128 326, 20 грн.. За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачкою ОСОБА_1 не доведено належним чином те, що Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» порушило її права, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її право не підлягає захисту судом. Тому, вимоги ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими й не підлягають задоволенню. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 51, 81, 263, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 8, 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідач ДП Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 6 595,50 грн. (а. с. 182), тому у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги на користь відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір в сумі 3 000 грн.. На момент подачі пощовної заяви ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджено копією Довідки до акту огляду медико - соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України серії 12ААА №887861 від 19.12.2017р. з терміном дії до 19.12.2018р. (а. с. 5), однак на час розгляду апеляційної скарги даних про наявність інвалідності у позивача ОСОБА_1 немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» задовольнити частково, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішнього справ України «Інформ-Ресурси», третя особа Прокуратура Одеської області про відшкодування матеріальної шкоди відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» (ЄДРПОУ 32248749) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 000 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено: 06 квітня 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк П.М. Черевко