Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/15780/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" квітня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/15780/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яковлєва М.Л. суддів: Куксова В.В. Тищенко А.І. Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2020, повний текст якого складено 10.01.2020 у справі №910/15780/19 (суддя ЧинчинО.В.) за позовом Інституту картоплярства НААН України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» про стягнення 205 150,29 грн. В С Т А Н О В И В : У листопаді 2019 року Інститут картоплярства НААН України (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» (далі-відповідач) 205 150,29 грн, з яких: 199 317,55 грн боргу, 2 376,08 грн інфляційних витрат та 3 465,66 грн 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем зобов`язань за договором №333/0818 від 10.08.2018 щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2020 у справі №910/15780/19 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2020 у справі №910/15780/19 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення норм процесуального права. Скаржник стверджує, що у суду існували процесуальні перешкоди для прийняття позовної заяви до розгляду, оскільки позивачем в порушення п.6 ч.5 ст.174 ГПК України не додано до заяви доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору, які є обов`язковими відповідно до умов договору. Також скаржник стверджує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що всупереч п.2 ч.3 ст.162 ГПК України позовна заява не містила будь-яких даних щодо його представника, хоча остання була підписане саме ним як адвокатом. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/15780/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Куксов В.В., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2020 у справі №910/15780/19 залишено без руху. 24.02.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків у відповідності до вищезазначеної ухвали суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2020 у справі №910/15780/19; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2020 у справі №910/15780/19 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.08.2019 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, був укладений договір поставки №333/0818 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором. Загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього Договору згідно з накладними, що є невід`ємними частинами даного Договору (а.с.16 т.1). За умовами п.4 Договору товар - жито озиме в кількості 163 200,00 кг. У пункті 6 Договору сторони погодили, що вартість 1 тони жита озимого становить 3 360,00 грн з ПДВ, загальна вартість товару становить: 548 352,00 грн, в тому числі 91 392,00 грн ПДВ. Згідно з п.7 Договору постачальник поставляє товар до 30.09.2018. Постачальник здійснює поставку товару на умовах FXW (EX Works (Інститут картоплярства, Немішаєве), відповідно до міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року, за винятком застережень, прямо передбачених цим Договором). Датою поставки товару вважається дата товарно-транспортної накладної та/або дата видаткової накладної на Товар. у відповідності до п.8 Договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем: - по кількості - відповідно до ваги, зазначеної в товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній; - по якості - відповідно до документів, які підтверджують якість товару. При переданні товару, за умови оплати товару покупцем, постачальник зобов`язаний надати Покупцю наступні Документи: - рахунок-фактуру на оплату партії товару, що постачається (оригінал); - видаткову накладну на партію товару (оригінал). Відповідно до п.9 Договору оплата проводиться в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника 100% вартості товару. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у повному обсязі. Також допускається зарахування однорідних зустрічних вимог. Пунктом 13 Договору визначено, що Договір набирає чинності з моменту його належного підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взаємних обов`язків. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар загальною вартістю 548 352,00 грн. На підтвердження поставки товару позивачем до позовної заяви додано копію видаткової накладної №03/09 від 03.09.2018 (а.с.17 т.1). Крім того, 03.09.2018 сторонами складено та підписано Акт прийняття-передачі до Договору, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв жито озиме в кількості 163 200 кг, а саме: 13.08.2018 - 41 320 кг, 14.08.2018 - 25 100 кг, 15.08.2018 - 96 780 кг (а.с.16 т.1). 04.09.2018 між сторонами підписано Протокол про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст.601 Цивільного кодексу України, відповідно до якого припинено зобов`язання сторін у сумі 468 216,53 грн, зокрема щодо зобов`язання відповідача за Договором на суму 349 034,45 грн. Внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем за Договором станом на 04.09.2018 становила 199 317,55 грн (а.с.18 т.1) 01.11.2018 сторони склали та підписали Акт звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2018-02.11.2018, відповідно до якого станом на 02.11.2018 заборгованість відповідача перед позивачем становила 199 317,55 грн (а.с.21 т.1). 21.02.2019 позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату боргу за Договором (№ 63 від 21.02.2019), в якій просив сплатити заборгованість за Договором у розмірі 199 317,55 грн в десятиденний строк з дня пред`явлення вимоги. Копія вимоги та докази її направлення наявні в матеріалах справи (а.с.10, 22 т.1). Проте, вказана вимога відповідачем залишена без відповіді та виконання. З огляду на що, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне. У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі укладеного між ними Договору, який за своєю правовою природою є договором поставки. Договір укладений належним чином, підписаний повноваженими особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже був чинним і обов`язковим для сторін. Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Як встановлено вище та не оспорюється сторонами, позивачем на виконання умов Договору було поставлено, а відповідачем відповідно прийнято товар загальною вартістю 548 352,00 грн. Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Однак, при укладенні Договору сторонами не було встановлено строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості товару. Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, тому необхідно виходити з приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України. Так, цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. З огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов`язаний був оплатити позивачу поставлений на підставі Договору товар з дня, наступного за днем прийняття товару, тобто з 04.09.2018. Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також. строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Як встановлено вище, 04.09.2018 між сторонами був підписаний Протокол про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст.601 Цивільного кодексу України, відповідно до якого припинено зобов`язання сторін у сумі 468 216,53 грн, зокрема щодо зобов`язання відповідача за Договором на суму 349 034,45 грн. Тобто, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором станом на 04.09.2018 становила 199 317,55 грн. 21.02.2019 позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату боргу за Договором, в якій просив сплатити заборгованість за Договором у розмірі 199 317,55 грн в десятиденний трок з дня пред`явлення вимоги. Копія вимоги та докази її направлення наявні в матеріалах справи. Проте, вказана вимога відповідачем залишена без відповіді та виконання. Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України. В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Відповідачем відповідно до ст.ст.76, 77 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості за Договором. Оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 199 317,55 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 465,66 грн за період з 04.03.2019 по 30.09.2019 та інфляційних втрат у розмірі 2 376,08 грн за період з березня по серпень 2019 року, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині вимог, виходячи з наступного. Згідно з ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов`язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю. Відтак, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено. Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок прийняття позовної заяви до розгляду, оскільки позивачем в порушення п.6 ч.5 ст.174 ГПК України не додано до заяви доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору, які були обов`язковими відповідно до умов Договору, колегією суддів відхиляються враховуючи наступне. Нормою п.6 ч.5 ст.174 ГПК України чітко визначено, що до заяви додаються докази вжиття заходів досудового врегулювання спору лише у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Як встановлено вище, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором. Обов`язковість досудового врегулювання спору при вирішенні зазначеної категорії спорів, законодавчо не встановлена. В такому разі, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує. Претензія є засобом досудового спору, який дозволяє вирішити спірні питання з боржником без подання позовної заяви до суду. Отже, у даному випадку досудове врегулювання спору перед зверненням до суду з позовною заявою щодо захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів є правом, а не обов`язком особи, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони. При цьому, позивачем вчинялись заходи для досудового врегулювання спору, зокрема шляхом направлення вимоги про сплату боргу за Договором. Проте, вказана вимога відповідачем залишена без відповіді та виконання, у зв`язку з чим позивач передав даний спір на розгляд до господарського суду, що узгоджується з умовами п.12 Договору. Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції під час відкриття провадження не звернув увагу на те, що всупереч п.2 ч.3 ст.162 ГПК України позовна заява не містила будь-яких даних щодо його представника, хоча остання була підписане саме ним як адвокатом, колегія суддів також відхиляються, оскільки позовна заява містить всі необхідну інформацію, яка визначена у вказаній нормі, а також матеріали справи містять докази, які підтверджують повноваження представника позивача на підписання та подачу позову. Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційних скаргах обставин. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг. Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В : 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2020 у справі №910/15780/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2020 у справі №910/15780/19 залишити без змін. 3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №910/15780/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий суддя М.Л. Яковлєв Судді В.В. Куксов А.І. Тищенко