Постанова 4807 № 330/2044/19

Дата документу 31.03.2020 Справа № 330/2044/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2020 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 330/2044/19 Провадження №22-ц/807/1338/20 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів Дашковської А.В., Кочеткової І.В., за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою КРЕДИТНОЇ СПІЛКИ «ІСТОК» в особі представника - адвоката Банник Наталії Сергіївни на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2020 року в складі судді Федорець С.В. в справі за позовом КРЕДИТНОЇ СПІЛКИ «ІСТОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит, В С Т А Н О В И В : У серпні 2019 року КРЕДИТНА СПІЛКА «ІСТОК» (далі - КС «ІСТОК») звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит, в обґрунтування якого зазначено наступне. 09 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до КС «ІСТОК» із заявою про вступ до кредитної спілки. На засіданні правління кредитної спілки на підставі рішення спостережної ради заяву відповідача було розглянуто та прийнято рішення про прийом ОСОБА_1 в члени КС «ІСТОК». 10 червня 2016 року відповідач сплатив вступний внесок та обов`язковий пайовий внесок, внаслідок чого набув членства у КС «ІСТОК». 23 травня 2018 року відповідач звернувся до позивача із заявою про отримання кредиту, кредитний комітет прийняв позитивне рішення та між позивачем і відповідачем було укладено Договір про споживчий кредит №ДКХ-2093. Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав кредит у сумі 22000,00 грн. і зобов`язався повернути одержаний кредит у повному обсязі до 23 травня 2019 року. Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору сплата кредиту, плати та відсотків здійснюється згідно Графіку, за яким щомісячний платіж становить 2750,00 грн. та складається з частини основної суми кредиту та нарахованої плати. Станом на дату подання позовної заяви відповідач повинен був сплатити за Графіком 12 платежів по 2750, 00 грн. на загальну суму 33000, 01 грн., однак у порушення умов договору здійснив лише 6 платежів на загальну суму 16 500, 00 грн., з яких 11 165, 75 грн. - основна сума кредиту та 5334, 25 грн. - плата. Останній платіж здійснено 15 листопада 2018 року. Отже, заборгованість за тілом кредиту становить 10 834,25 грн. Відповідно до п. 2.5,2.6 Кредитого договору позичальник зобов`язався сплатити плату у розмірі 30,14 грн. щоденно за фактичний термін користування кредитом. Відповідно до п. 1 Додаткового договору від 27 грудня 2018 року №1 до Кредитного договору плата становить 120,55 грн. щоденно з дня укладення Додаткового договору. Прострочена заборгованість по платі становить 27 365, 48 грн. Відповідно до п. 3.1, 3.2 Кредитного договору позичальник зобов`язаний сплатити відсотки (проценти) у розмірі 0, 001% річних за фактичний термін користування кредитом. За період з 23 травня 2018 року по 31 червня 2019 року прострочена заборгованість по відсотках становить 0, 26 грн. Відповідно до п. 4.7.3 Кредитного договору повернення позичальником суми боргу (основної суми кредиту, плати та процентів) здійснюється з урахуванням встановленого індексу інфляції та 100% річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за договором згідно ст.625 ЦК України. 100% річних від простроченої суми (38199,99) за період з 27 грудня 2018 року по 31 липня 2019 року становить 22 710, 68 грн. Інфляційні збитки становлять 1 871,80 грн. Згідно з п. 4.7.2 Кредитного договору, штраф за порушення сплати щомісячних платежів становить 6 000, 00 грн. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Договором про споживчий кредит № ДКХ-2093 від 23 травня 2018 року у розмірі 68782,47 грн., з яких: 10834,25 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту, 27365,48 грн. - заборгованість за платою, 0,26 грн. - заборгованість по відсотках, 22710,68 грн. - 100% річних згідно ст.625 ЦК України, 1871,80 грн. - інфляційні нарахування, 6000 грн. - штраф, та судові витрати у розмірі 1921, 00 грн. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «ІСТОК» заборгованість за Договором про споживчий кредит №ДКХ-2093 від 23 травня 2018 року за основною сумою кредиту у розмірі 10834,25 грн., за інфляційними нарахуваннями - у розмірі 1871,80 грн., а також судові витрати у розмірі 354, 90 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду КС «ІСТОК» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що застосування судом першої інстанції Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нарховуються, є необгрунтованим, оскільки плата, інфляційні втрати та спеціальна відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, не зазначаються у цьому законі. Отже, суд застосував закон, який не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем. Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Учасники справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися, повідомлені про місце та час розгляду справи згідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України ( а.с.95; 96). Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 плати, процентів, 100% річних згідно ст.625 ЦК України, штрафу, виходив з того, що на відповідача в цій частині поширюються пільги, передбачені ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів сімей». Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Судом встановлено, що 09 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до КС «ІСТОК» із заявою про вступ до кредитної спілки (а.с. 12). Згідно з витягом з Протоколу засідання правління КС «ІСТОК» №99 від 09.06.2016, ОСОБА_1 прийнято до членів КС «ІСТОК» (а.с. 13,14). 10 червня 2016 року ОСОБА_1 сплатив вступний внесок та обов`язковий пайовий внесок, що підтверджується копіями прибуткових касових ордерів № 1077 та № 1078 (а.с. 15,16). Відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про кредитні спілки» членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та обов`язкового пайового внесків у порядку, передбаченому статутом кредитної спілки. В першу чергу сплачується вступний внесок Отже, ОСОБА_1 став членом КС «ІСТОК», був ознайомлений із Положенням та Статутом кредитної спілки, зобов`язався виконувати їх умови ( а.с.12). Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про кредитні спілки» члени кредитної спілки мають право, зокрема, одержувати від кредитної спілки кредити та користуватися іншими послугами, які надаються членам кредитної спілки відповідно до її статуту. 23 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до КС «ІСТОК» із заявою на отримання кредиту в розмірі 22 000, 00 грн. (а.с. 17). В той же день кредитний комітет прийняв рішення про надання ОСОБА_1 кредиту в розмірі 22 000, 00 грн. (а.с. 18). 23 травня 2018 року між КС «ІСТОК» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № ДКХ-2093 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає позичальнику грошові кошти в сумі 22 000, 00 грн., а позичальник зобов`язується повернути наданий кредит і виконати свої обов`язки за даним договором в повному обсязі (а.с. 19-20). Строк дії договору становить 12 календарних місяців, тобто з моменту підписання цього Договору 23 травня 2018 року і до 23 травня 2019 року, але не може бути менше, ніж строк повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 1.2). Плата за надання кредиту становить 30,14 грн. щоденно (п. 2.5). Нарахування плати розпочинається з дня фактичного отримання позичальником грошових коштів в касі кредитора або з дня відправки кредитором коштів на рахунок, вказаний позичальником у письмовій заяві, та здійнюється щомісячно виходячи з фактичної кількості днів у місяці до дня повного погашення кредиту (п. 2.6). Процентна ставка за користування кредитом за даним Договором становить 0,001% річних (п. 3.2). Базою для нарахування відсотків є сума кредита, вказана в п. 1.1 Договору (п. 3.3). Згідно з п. 4.1 Договору позичальник щомісячно сплачує Кредитору платіж, що складається з нарахованої плати, частини кредиту та процентів за користування Кредитом, до дати та у розмірі, що вказаний в Графіку повернення кредиту та сплати зобов`язань, наведеному в додатку до договору, який є його невід`ємною частиною. Відповідно до Графіку повернення кредиту щомісячний платіж становить 2 750, 00 грн. (а.с. 21). У п. 4.7.2 Договору встановлена відповідальність у вигляді сплати позичальником штрафу у розмірі 1000, 00 грн. за порушення сплати кожного платежу, згідно графіку платежів. Пунктом 4.7.3. Договору передбачено повернення позичальником суми боргу (основної суми кредиту, плати та процентів) з урахуванням встановленого індексу інфляції та 100% річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за Договором та згідно ст. 625 ЦК України. 27 грудня 2018 року між КС «ІСТОК» та ОСОБА_1 укладено Додатковий договір №1 до Договору про споживчий кредит № ДКХ-2093 від 23 травня 2018 року, у зв`язку з порушенням позичальником Графіку повернення кредиту та сплати зобов`язань, в якому сторони дійшли згоди внести зміни в кредитний договір, а саме викласти п. 2.5 Договору в наступній редакції: «Плата за надання кредиту становить 120, 55 грн. щоденно» (а.с. 22). Позивачем зазначено, що відповідач свої зобов`язання за Договором вчасно та в повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього створилася заборгованість перед КС «ІСТОК» станом на 30 липня 2019 року у розмірі 68782,47 грн., з яких: 10834,25 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту, 27365,48 грн. - заборгованість за платою, 0,26 грн. - заборгованість по відсотках, 22710,68 грн. - 100% річних згідно ст.625 ЦК України, 1871,80 грн. - інфляційні нарахування, 6000 грн. - штраф. На підтвердження цих посилань позивачем у позовній заяві надано детальний розрахунок та додано бухгалтерську довідку розрахунку (а.с. 33). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції визнав заборгованість за Договором за основною сумою боргу в розмірі 10 834,25 грн. та за інфляційними втратами в розмірі 1 871, 80 грн., про що зазначено в протоколі судового засіданні від 09 січня 2020 року (а.с. 68-69). Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Окрім того, оскільки рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2020 року в цій справі не оскаржується сторонами в частині стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за Договором за основною сумою боргу в розмірі 10 834,25 грн. та за інфляційними втратами в розмірі 1 871, 80 грн., апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядається. В матеріалах справи міститься довідка Харківського Національного Університету повітряних сил ім. І.Кожедуба від 25 вересня 2019 року №3/4283, згідно якої ОСОБА_1 з 15 лютого 2016 року перебуває на військовій службі у Харківському національному університеті Повітряних Сил та навчається на третьому курсі денної форми навчання, зарахований на навчання з числа військовослужбовців військової служби за контрактом (а. с. 46). Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним Ї з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних Ї з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби. Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час. За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу. У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду. Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Водночас статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу. Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся. Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року в справі № 522/12270/15-ц, постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 521/7927/16-ц. Ураховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, ця обставина визнається учасниками справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на відповідача поширюються пільги, передбачені ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 0, 26 грн. та штрафу у розмірі 6 000, 00 грн. задоволенню не підлягають. Проте, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за платою, виходив з того, що нарахована позивачем плата за своєю правовою природою є процентами. Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 19 Закону України «Про кредитні спілки» майно кредитної спілки формується за рахунок плати за надання своїм членам кредитів та інших послуг, а також доходів від провадження інших видів статутної діяльності. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка відповідно до свого статуту надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі. За змістом п.2 ч.2 ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка має право самостійно встановлювати розмір плати (процентів) за користування кредитами, наданими кредитною спілкою. Як зазначалось, у п. 2.5 Договору сторони домовились щодо встановлення плати за надання кредиту, яка становить 30,14 грн. щоденно. У Додатковому договорі №1 від 28 грудня 2018 року до Договору сторони виклали п. 2.5 Договору в наступній редакції: «Плата за надання кредиту становить 120, 55 грн. щоденно». Правовідносини, які склались між сторонами регулюються, в тому числі, і Законом України «Про кредитні спілки», в якому передбачене право кредитної спілки самостійно встановлювати розмір плати за надання кредиту. З умов Договору вбачається, що сторони погодили у Договорі плату за надання кредиту та проценти за користування кредитом. Отже, плата за надання кредиту, визначена в п. 2.5 Договору є платою за фінансову послугу, встановлення якої не суперечить нормам Закону України «Про кредитні спілки». Відповідач був ознайомлений з умовами договору, його сукупною вартістю, і погодився з тим, що вартість в договорі чітко визначена і є прийнятною. Крім того, відповідач, визнаючи заборгованість за основною сумою кредиту, не заперечував, що з моменту укладення Договору до 15 листопада 2018 року ним, окрім тіла кредиту, сплачувалась плата за надання кредиту. До того ж, укладаючи Додатковий договір №1 від 28 грудня 2018 року, в якому сторони погодили новий розмір плати, відповідач підтвердив свої зобов`язання щодо внесення саме плати за надання кредиту. Ураховуючи, що в Законі України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлені пільги щодо нарахування плати за надання кредиту, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Оскільки сторонами встановлено строк дії Договору до 23 травня 2019 року, а Графіком платежів, який є невід`ємною частиною Договору, встановлено останній платіж до 23 травня 2019 року, апеляційний суд вважає, що право позивача нараховувати, передбачену Договором, плату за надання кредиту припиняється після визначеного Договором строку кредитування, а саме 23 травня 2019 року. На підставі п. 2.5 Договору та Додаткового договору №1 від 28 грудня 2018 року, плата за надання кредиту за період з 23 травня 2018 року до 27 грудня 2018 року становить 6 540, 38 грн.(217 днів х 30,14 грн.), за період з 27 грудня 2018 року по 23 травня 2019 року - 17 841, 40 грн. (148 днів х 120,55 грн.), а всього - 24 381,78 грн. Позивачем зазначено, що ОСОБА_1 сплачено 5 334, 25 грн. в рахунок плати за надання кредиту, що останнім не заперечується. Таким чином, заборгованість за платою за надання кредиту становить 19 047,53 грн. (24 381,78 - 5334,25). Ураховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення заборгованості за платою підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 19 047,53 грн. Окрім того, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 100% річних згідно ст.. 625 ЦК України та п. 4.7.3 Договору, виходячи з наступного. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 4.7.3 Договору визначена відповідальність сторін за порушення умов договору. У разі порушення позичальником виконання зобов`язань зі сплати платежів за Договором, можуть настати правові наслідки, встановлені Договором або законом, зокрема: повернення позичальником суми боргу (основної суми кредиту, плати та процентів) з урахуванням встановленого індексу інфляції та 100% річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов`язань за Договором та згідно ст. 625 ЦК України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18, постанові Великої Палати Верховного Суду 27 листопада 2019 року у справі № 14-495цс19. Разом з тим проценти, передбачені ст.625 ЦК України, за своєю природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими коштами. Тому під час вирішення спорів про стягнення процентів річних суд повинен визначити: позивач вимагає сплати процентів за користування кош­тами, що були надані як позика, кредит, банківський вклад, чи зміст вимоги полягає в застосуванні відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Ураховуючи, що п. 4.7.3 Договору 100% річних визначено як відповідальністьза порушення умов договору, а також те, що такі відсотки не мають штрафний характер, пільги, встановлені в ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюються на позовні вимоги в частині стягнення 100% річних згідно ст. 625 ЦК України та п. 4.7.3 Договору. Як зазначалось, укладаючи Договір сторони погодили Графік повернення кредиту та сплати зобов`язань, який є невід`ємною частиною Договору, відповідно до якого щомісячний платіж станоивть 2750, 00 грн. та складається з основної суми боргу та плати. Із бухгалтерської довідки розрахунку боргу вбачається, що з 27 грудня 2018 року платіж за грудень 2018 року в розмірі 2750, 00 грн. вважається простроченим, оскільки відповідач припинив здійснювати щомісячні платежі. 27 грудня 2018 року сторони уклали Додатковий договір №1 до Договору, встановивши розмір плати за надання кредиту в сумі 120, 55 грн. У п.2 Додаткового договору №1 вказано, що сторони розуміють, що зміна плати призведе до зміни нарахованих платежів до сплати, відображених в Графіку, та дійшли згоди, що така зміна не потребує укладання нового Графіку. Розмір нарахувань до сплати розраховується згідно умов кредитного договору з урахуванням змін, внесених в п. 2.5 цим додатковим договором. З врахуванням погодження сторонами у Додатковому договорі №1 плати в розмірі 120,55 грн., з 27 грудня 2018 року розмір щомісячних платежів, визначених у Графіку, збільшився. Отже, Графік платежів з 27 грудня 2018 року має наступний вигляд: 25.01.2019 - 5462,39 грн. (1845,89 грн. - тіло, 3616,50 грн. - плата); 25.02.2019 - 5552,80 грн. (1815,75 грн. - тіло, 3737,05 грн. -плата); 25.03.2019 - 5281,56 грн. (1906,16 грн. - тіло, 3375, 40 грн. - плата); 25.04.2019 - 5552,80 грн. (1815,75 грн. - тіло, 3737,05 грн. - плата); 23.05.2019 - 5311,71 грн. (1936,31 грн. - тіло, 3375,40 грн. - плата). Оскільки сторонами за Договором погоджено щомісячні платежі, 100% річних згідно ст.. 625 ЦК України та п. 4.7.3 Договору нараховуються на кожний прострочений платіж з дня виникнення заборгованості. Розрахунок 100% річних згідно ст.. 625 ЦК України та п. 4.7.3 Договору з моменту виникнення заборгованості 27 грудня 2018 року по 31 липня 2019 року здійснюється наступним чином: 2750,00 грн. (сума заборгованості) х 100% (відсоток річних, зазначений у договорі) / 365 х 217 днів (кількість днів прострочення) = 1634, 93 грн. 5462,39 грн. х 100% / 365 х 187 днів = 2798, 53 грн. 5552,80 грн. х 100% / 365 х 156 днів = 2373,25 грн. 5281,56 грн. х 100% / 365 х128 днів = 1852,16 грн. 5552,80 грн. х 100% / 365 х 97 днів = 1475,67 грн. 5311,71 грн. х 100% / 365 х 69 днів = 1004,13 грн. Отже, з відповідача підлягає стягненню 100% річних згідно ст.. 625 ЦК України та п. 4.7.3 Договору за період з 27 грудня 2018 року по 31 липня 2019 року в розмірі 11 138, 67 грн., тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. Ураховуючи викладене, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні заборгованості за платою та 100 % річних згідно ст.. 625 ЦК України та п. 4.7.3 Договору, з прийняттям в цій частині постанови про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «ІСТОК» заборгованості за платою в розмірі 19 047,53 грн. та 100 % річних згідно ст. 625 ЦК України та п. 4.7.3 Договору в розмірі 11 138, 67 грн. В іншій частині, що оскаржується, рішення суду залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, судові витрати у цій справі підлягають перерозподілу. Позовні вимоги задоволені на 62,35 %, тому розмір сплаченого позивачем судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1197,74 грн. Апеляційну скаргу задоволено на 53,83 %, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 1551,11 грн. Отже, у підсумку з ОСОБА_1 на користь КС «ІСТОК» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 748,85 грн. В матеріалах справи не міститься даних про звільнення відповідача від сплати судового збору. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу КРЕДИТНОЇ СПІЛКИ «ІСТОК» в особі представника - адвоката Банник Наталії Сергіївни задовольнити частково. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2020 рокув цій справі скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за платою та 100 % річних згідно ст. 625 ЦК України та п. 4.7.3 Договору та прийняти в цій частині постанову наступного змісту: Позовні вимоги КРЕДИТНОЇ СПІЛКИ «ІСТОК» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит №ДКХ-2093 від 23 травня 2018 року за платою та 100 % річних згідно ст.625 ЦК України та п. 4.7.3 Договору - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь КРЕДИТНОЇ СПІЛКИ «ІСТОК» (юридична адреса: 65049, Україна, м. Одеса, Адміральський проспект, буд. 7, кімната 2, код ЄДРПОУ 26364449) заборгованість за Договором про споживчий кредит №ДКХ-2093 від 23 травня 2018 рокуза платою в розмірі 19 047,53 грн. (дев`ятнадцять тисяч сорок сім гривень, 53 копійки) та 100 % річних згідно ст.. 625 ЦК України та п. 4.7.3 Договору в розмірі 11 138, 67 грн. (одинадцять тисяч сто тридцять вісім гривень, 67 копійок). Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2020 року в цій справі в частині відмови у стягненні заборгованості за Договором про споживчий кредит №ДКХ-2093 від 23 травня 2018 року за процентами відсотками в розмірі 0, 26 грн. та штрафом в розмірі 6 000, 00 грн. - залишити без змін. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2020 року в цій справі не оскаржується сторонами в частині стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за Договором за основною сумою боргу в розмірі 10 834,25 грн. та за інфляційними втратами в розмірі 1 871, 80 грн. не оскаржується. Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь КРЕДИТНОЇ СПІЛКИ «ІСТОК» (юридична адреса: 65049, Україна, м. Одеса, Адміральський проспект, буд. 7, кімната 2, код ЄДРПОУ 26364449) судовий збір у розмірі 2 748,85 грн. (дві тисячі сімсот сорок вісім гривень, 85 копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 квітня 2020 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова