Постанова 4857 № 460/3094/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3094/19 пров. № А/857/2239/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року, головуючий суддя - Головатчик А.А., ухвалене у м. Рівне, повний текст якого складено 04.12.2019 року, у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В: В жовтні 2019 року позивач - ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУ ДФС у Рівненській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0097897-5202-1705 від 29.05.2018 року. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що оскаржене податкове повідомлення-рішення по нарахуванню податкових зобов`язань за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік підлягає скасуванню, оскільки його винесено на підставі прийнятого Дубровицькою міською радою рішення №332 від 16.02.2017 року з врахуванням вказівки пункту 4 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-УІІІ, які за п.3.1 ст.3, пп.4.1.9 п.4.1. ст.4, пп.7.1.4 п.7.1 та п.7.3 ст.7, пп.12.3.4 п.12.3 та п.12.5 ст.12, статей 25-28, п.37.1-37.2 ст.37, розділу ІІ Податкового кодексу України не входять до податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням яких покладається на контролюючі органи, за якими не можуть виникати зобов`язання та відповідно прийняття рішень на їх підставі знаходиться поза межами повноважень відповідача, визначених Податковим кодексом України; з ігноруванням норм статей 3, 6, 8, 19, 22, 57, 58, 64 Конституції України; з ігноруванням норм п.2.1 ст.2, п.5.2 ст.5, п.7.3 ст.7 Податкового кодексу України та незмінених імперативних норм положень пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, пп.12.3.4 п.12.3 та п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України, прийнятих на підставі ст.57, ст.58 Конституції України і відповідно до яких, рішення міської ради №332 від 16.02.2017 не набрало чинності для його застосування на 2017 рік. Також позивач стверджує, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в зв`язку з порушенням гарантованого конституційного права позивача, визначеного ч.1-2 ст.57 Конституції України, яке за ч.3 ст. 22 та другим реченням ч. 2 ст. 64 Конституції України не може будь-ким бути обмежене за будь-яких обставин та негативно впливає на інтереси та на власність позивача. Крім цього, позивач вважає, що таке рішення прийнято з ігноруванням висновків рішень Конституційного Суду України, а також ігноруванням і порушенням вимог положень: Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 22.05.1997 року (ч.1 ст.24, п.24 ч.1 ст.26, ст.69); Податкового кодексу України (п.2.1 ст.2, п.3.1 ст.3, п.4.4 ст.4; пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, п.5.2 ст.5, пп.7.1.4 п.7.1 та п.7.3 ст.7, п.10.3 ст.10, пп.12.3.1 пп.12.3.2, пп.12.3.4 п.12.3 та 12.5 ст.12, пп.21.1.1 та пп.21.1.4 п.21.1 ст.21, ст.25-28, 37.2 ст.37, п.40.1 ст.40, п.41.1 ст.41, пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58, п.61.2 ст.61); та п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну службу". Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскільки норми визначені ст.ст. 8, 22, 57, 58, 64 Конституції України на час прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та рішення міської ради були такими ж як на дату винесення рішення Конституційним Судом України від 22.05.2018 року №5-р/2018 - то вказаний принцип верховенства права діяв також на протязі всього часу дії норм Конституції України, тобто і на час вказаного закону та рішення міської ради. В судове засідання сторони не з`явились, хоча належним чином повідомлені. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням №185 від 14.07.2016 року Дубровицька міська рада, керуючись ст. 143 Конституції України, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 24.12.2015 року № 909-VIII, статей 8, 10, 12 розділу І, розділом ХІІ та главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України, з метою приведення у відповідність до чинного законодавства місцевих податків та зборів, керуючись пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", за погодженням з постійними комісіями міської ради та в інтересах територіальної громади, вирішила встановити на території м.Дубровиця місцеві податки і збори, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с.31-33). Підпунктом 1.1. пункту 1 вказаного рішення визначено об`єкт оподаткування, платників податку, податковий період та інші обов`язкові елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно зі ст. 266 Податкового кодексу України. Ставки податку визначені підпунктом 1.3 пункту 1 рішення наступним чином: - 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об`єктів житлової нерухомості; - 0 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об`єктів нежитлової нерухомості в частині господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку; - 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об`єктів нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку. Згідно з пунктами 8 та 9 рішення набирає чинності з 01.01.2017 року, а виконавчому комітету Дубровицької міської ради слід забезпечити направлення копії цього рішення Дубровицької ОДПІ ГУ ДФС Рівненської області та оприлюднення цього рішення на офіційній сторінці міської ради в мережі Інтернет. Зазначене рішення оприлюднене на офіційному сайті Дубровицької міської ради 15.07.2016 року. Рішенням №332 від 16.02.2017 року Дубровицька міська рада, керуючись Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" № 1791-VIII від 20.12.2016 року відповідно до пунктів 24 та 28 частини 1 статті 26 та статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", за погодженням з постійними комісіями міської ради та в інтересах територіальної громади, вирішила внести зміни до рішення міської ради від 14 липня 2016 року №185 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Дубровиця" із змінами, внесеними рішенням міської ради від 28 вересня 2016 року № 222 (стосується єдиного податку)(а.с. 29-30). Зазначеним рішенням викладено в новій редакції підпункт 1.3 пункту 1 рішення №185 від 14.07.2016 року, а саме: "1.3. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за 1 квадратний метр бази оподаткування в розмірі: а) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об`єктів житлової нерухомості; б) 0 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об`єктів нежитлової нерухомості в частині господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку; в) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; г) 0,9 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; ґ) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; д) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; е) 0,85 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі промислові та склади; є) 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); ж) 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - інші будівлі." Згідно з пунктом 3, дане рішення набуває чинності з дня прийняття та застосовується з 01 січня 2017 року. Текст рішення оприлюднено на офіційному сайті Дубровицької міської ради 20 лютого 2017 року. ОСОБА_1 з 28.02.2015 року і по даний час на території м.Дубровиця на праві приватної власності належить нежитлова нерухомість, а саме: будівля, виробничий корпус, загальною площею 492,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка площею 0,1427 га за тією ж адресою, кадастровий номер 5621810100:01:009:0276 (а.с. 28, 58-60). 29.05.2018 року Головне управління ДФС у Рівненській області винесло податкове повідомлення-рішення №0097897-5202-1705, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік в сумі 15 769,60 грн. (а.с.34) З огляду на розрахунок нарахованого податку, його проведено із застосуванням затвердженої рішенням Дубровицької міської ради №185 від 14.07.2016 року із урахуванням змін внесених рішенням Дубровицької міської ради №332 від 16.02.2017 року ставки податку у розмірі 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування: 492,8 кв.м. х 32 = 15 769,60 грн. (а.с.35). Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ДФС у Рівненській області приймаючи оскаржене податкове повідомлення-рішення діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а саме податкове повідомлення-рішення в повній мірі відповідає визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак до скасування не підлягає. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України. Згідно п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України). Згідно п.п. 10.1. п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належать, зокрема, податок на майно. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, статтю 265 викладено в такій редакції: «Податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень. Підпунктом 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України закріплено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до п.п 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України). Згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього Кодексу. Відповідно до п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. З системного аналізу вказаних норм, місцеві ради мають встановити відповідним рішенням транспортний податок і вирішити питання чи запроваджувати податок, і в яких розмірах, на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Згідно статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Відповідно до пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, одним з принципів на яких ґрунтується Податкове законодавство України є принцип стабільності - коли зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Таким чином, податкові зобов`язання по місцевому податку можуть визначатися контролюючим органом лише у разі, якщо органом місцевого самоврядування своїм рішенням встановлено цей податок. Пунктом 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2016 року № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Тобто, у 2017 році зупинено дію п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік. Отже, Податковим кодексом України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів. Згідно із п.п. 266.1.1. п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Підпунктом 266.2.1. п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п. 266.3.1. п. 266.3 ст. 266 ПК України). Відповідно до п.п 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивачу здійснене податковим повідомленням-рішенням відповідає вимогам чинного законодавства, а отже позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв відповідно до наданих йому повноважень у встановленому законом порядку. Щодо клопотання апелянта про звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону України №1791-VIII колегія суддів зазначає наступне. Частиною 4 статті 7 КАС України встановлено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. В ході розгляду даної справи колегією суддів не встановлено, що суперечить Конституції України, відтак подане клопотання апелянта про звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вказаного закону задоволенню не підлягає. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі №460/3094/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 03.04.2020 року.