LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4801140/1568/19

від 02.04.2020 ·

Справа № 140/1568/19 Провадження № 22-ц/801/786/2020 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Царапора О. П. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2020 рокуСправа № 140/1568/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року, постановлене у складі судді Царапори О.П., в залі суду, встановив: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 15 листопада 2013 року у цивільній справі № 140/2964/13-ц, стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття. На підставі даного рішення видано виконавчий лист. Під час розгляду вище вказаної цивільної справи, враховуючи, що на той час у нього була постійна робота і він отримував належного рівня заробітну плату, тому він погодився із вимогами позивача та особисто направив на адресу суду заяву про те, що не заперечує проти стягнення з нього на користь позивача аліментів у розмірі 1/3 частин від усіх видів заробітку, оскільки його позиція як батька була спрямована на досягнення спільного інтересу між ним та позивачем, щодо визначення розміру аліментів необхідних та достатніх для утримання їхньої спільної доньки. Після ухвалення судового рішення, позивач намагався своєчасно та в повному обсязі сплачувати аліменти, як було визначено судовим рішенням, однак 10 січня 2017 року його було звільнено з ДП "Укрспирт" у зв`язку із скороченням штату працівників. В зв`язку із зазначеними обставинами позивач став на облік в Немирівській районній філії Вінницького обласного центру зайнятості, де отримував допомогу по безробіттю. Останню допомогу йому було виплачено 12.01.2018 року. До даного часу позивач не працевлаштований. 04.06.2016 року позивач зареєстрував шлюб із гр. ОСОБА_4 , яка з серпня 2018 року також не працює та не отримує доходу. Крім того, в квітні 2019 року позивач захворів і лікування потягло значні фінансові витрати. За таких обставин позивач, у зв`язку із погіршенням матеріального стану та зміною сімейного стану, не має можливості сплачувати аліменти саме в розмірі, який було встановлено судовим рішенням. У позовній заяві, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, ОСОБА_1 просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь відповідачки на підставі рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 15.11.2013 року на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з розміру 1/3 частини від всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, визначивши стягнення аліментів в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року позов задоволено та зменшено розмір стягуваних аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з розміру 1/3 частини від усіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на 1/4 частину від усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ст. 183 СК України та врахував стан здоров`я сторін і дитини, а також матеріальне становище позивача, який на даний час офіційно не працює, одружений та має на утриманні малолітню дитину - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу у якій зазначає, що суд першої інстанції поклав в основу судового рішення лише факти зазначені позивачем без належного дослідження обставин справи та врахування доводів відповідача. У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Апеляційна скарга на підставі ст.369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону. Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до виконавчого листа від 15.11.2013 року справа №140/2964/13 з позивача стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття. Статтею 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс13 вказав, що при розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. За правилами ст. 191 СК України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили. Відповідно до ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних утриманців та інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу (ч. 2ст. 182 СК України). Згідно вимог статтей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається із матеріалів справи, позивач на підтвердження своїх вимог щодо зміни розміру аліментів посилався на погіршення його матеріального стану, викликаного відсутністю постійного місця роботи та зміну сімейного стану, а також надав докази знаходження на утриманні дитини від іншого шлюбу. Так, зокрема з копії трудової книжки та довідки Немирівської районної філії Вінницького обласного центру зайнятості видно, що ОСОБА_1 звільнено з ДП «Укрспирт» у зв`язку з скороченням штату працівників та поставлено на облік в Немирівській філії Вінницького обласного центру зайнятості, де отримував допомогу по безробіттю. Крім цього, факт відсутності доходів у позивача підтверджується даними Пенсійного фонду України, а саме індивідуальною відомістю про застраховану особу на його прізвище, згідно якої підтверджується відсутність отриманого доходу за 2018-2019 роки. Згідно виписки із медичної картки амбулаторного хворого №7780 вбачається, що позивач в квітні 2019 року захворів та перебував на лікуванні у BOKЛ ім. Пирогова. Крім того, судом встановлено, що позивач на даний час перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 та у даному шлюбі у позивача народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 . Отже, з матеріалів справи вбачається, що за час, що минув з моменту ухвалення рішення про стягнення аліментів на утримання дитини, у позивача змінився сімейний стан, народилася дитина від іншого шлюбу, яка перебуває на його утриманні, а також погіршився матеріальний стан. Із аналізу зазначених вище норм права та з урахуванням обставин справи і розміру аліментів, які сплачує позивач, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів, які стягуються з позивача на утримання доньки ОСОБА_3 . Доводи апеляційної скарги про те, що неповнолітня донька сторін хворіє і потребує додаткових фінансових витрат на лікування, а також на навчання та відвідування гуртків з малювання, англійської та української мови, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини за своєю природою є додатковими витратами, порядок стягнення та визначення розміру цих витрат врегулювано ст. 185 СК України. Такі вимоги ОСОБА_2 не заявлялись та не є предметом розгляду у цій справі, однак за наявності підстав, визначених ст. 185 СК України така можливість для відповідача не втрачена. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд не правильно встановив фактичні обставини справи та не надав оцінку доводам відповідача, є безпідставними, оскільки в силу положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга відповідача, звільненого від сплати судового збору, залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи, слід компенсувати за рахунок держави. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 лютого 2020 року залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Оніщук Судді: С.Г. Копаничук С.К. Медвецький

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»