Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/12180/18

Справа № 308/12180/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 11 березня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі головуючого судді КОНДОРА Р.Ю. суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., ГОТРИ Т.Ю. при секретарі ТЕРПАЙ С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 308/12180/18 на ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 5 квітня 2019 року Придачука О.А. про забезпечення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до державного реєстратора Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області Мочара Івана Івановича, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання незаконними дій, визнання незаконними та скасування рішень, скасування свідоцтва та державної реєстрації права власності, зобов`язання вчинити дії, - встановив: Відповідачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Шпуганич В.П., оскаржила ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 05.04.2019, якою забезпечено зазначений позов шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка вважає ухвалу постановленою з порушенням норм процесуального права. Так, Ужгородський міськрайонний суд вже відмовляв ухвалою від 26.10.2018 у задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову, ця ухвала є чинною і обставини з часу її постановлення не змінилися. Окрім цього, позивачки користуються спірною квартирою, в грудні 2018 до них пред`явлено позов про визнання такими, що втратили право користування квартирою, обидві справи об`єднані в одне провадження. Заява про забезпечення позову не доведена, оскільки саме по собі посилання на те, що квартира може бути відчужена третім особам не є достатнім для її задоволення. Заява не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України, позаяк, зокрема, не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, а таке зустрічне забезпечення є не правом, а обов`язком суду (ст. 154 ч. 3 ЦПК України). Суддя не мав законних підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, тому сторона просить ухвалу скасувати і в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити. У відзиві на апеляцію позивачка ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Турецька Є.А., вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Зазначає, зокрема, що позивачі обґрунтовано просили забезпечити їхній позов, оскільки мало місце протиправне, на думку позивачів, відчуження спірної квартири, яка, відповідно, підлягає витребуванню на користь попереднього власника. Між сторонами реально існує спір, вартість спірної квартири є значною, а відсутність забезпечення позову може істотно утруднити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову. Щодо зустрічного забезпечення, то таке є обов`язком суду лише в разі наявності умов, передбачених ст. 154 ч. 3 ЦПК України, яких, утім, не було. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: відповідачки ОСОБА_1 адвоката Шпуганича В.П., який апеляцію підтримав, позивачів ОСОБА_3 і ОСОБА_6 адвоката Турецько Є.А., як скаргу не визнала, розглянувши на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України апеляційну скаргу у відсутність інших учасників процесу, обговоривши доводи учасників процесу, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого. Як убачається з наявних матеріалів, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 пред`явили до державного реєстратора Баранинської сільської ради Ужгородського району Мочара І.І., ОСОБА_5 та ОСОБА_1 позов про визнання незаконними дій, визнання незаконними та скасування рішень, скасування свідоцтва та державної реєстрації права власності, зобов`язання вчинити дії і просили: визнати незаконними рішення і дії державного реєстратора Мочара І.І. щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 ; скасувати рішення державного реєстратора від 27.02.2018 № 39893745 про державну реєстрацію права власності на квартиру та цю державну реєстрацію; скасувати свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно та державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 , здійснену на підставі цього свідоцтва; зобов`язати посадових осіб реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 і ОСОБА_1 та внести до цього Державного реєстру запис про реєстрацію права власності на цю квартиру за позивачем; визнати незаконним право на задоволення в позасудовому порядку вимог іпотекодержателя ОСОБА_5 через сплив визначених ст. 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців (а.с. 1-8). Позов умотивований, зокрема тим, що іпотекодержатель ОСОБА_5 з порушенням вимог закону застосував позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки раніше судовим рішенням вже було звернено стягнення на предмет іпотеки, крім того, на спірний об`єкт поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Була порушена і процедура державної реєстрації права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, зокрема, щодо попереднього направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення. Вимогу до спадкоємців іпотекодавця ОСОБА_7 кредитор пред`явив із пропущенням строку, визначеного ст. 1281 ЦК України, що тягне припинення відповідного зобов`язання. В рамках виконавчого провадження № 56346036 із примусового виконання рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 100000,00 грн квартиру АДРЕСА_1 було передано ОСОБА_1 . Тим часом, ОСОБА_5 не мав права відчуження спірного майна, а ОСОБА_1 , відповідно, не мала права на набуття його у власність. Майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на користь власника, з володіння якого майно воно вибуло проти його волі. Заявою, що надійшла до суду 03.04.2019, позивачі просили забезпечити позов - накласти арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 47-49). Наводили мотиви, якими обґрунтовувався позов, а також зазначали, що відповідач ОСОБА_5 незаконно здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру в позасудовому порядку, про що позивачі дізналися вже від нового власника. ОСОБА_5 змушував позивачів виселитися з квартири протягом місяця. Таке примусове стягнення на майно було застосоване всупереч встановленому законом мораторію. З приводу незаконних дій ОСОБА_5 суд зобов`язав посадових осіб органу поліції внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 382 ч. 2 КК України. Враховуючи велику вартість квартири (917400,00 грн), наявність між сторонами спору та реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, наявність підстав вважати, що ОСОБА_1 намагатиметься відчужити майно або відступити його в рамках виконавчого провадження, що унеможливить виконання рішення суду та може завдати значних збитків позивачу, є підстави для забезпечення позову. Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 05.04.2019 забезпечено позов, накладено арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 52-54). Приймаючи таке процесуальне рішення суд першої інстанції виходив із того, що вимога про забезпечення позову є співмірною з його предметом, незабезпечення позову може істотно утруднити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову, натомість забезпечення відповідатиме інтересам сторін. Таке вирішення судом першої інстанції питання про забезпечення позову правильне, відповідає обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ст. 149 ч.ч. 1, 2, ст. 150 ч. 1 п. 1, ч. 3, ст. 151 ч. 1 ЦПК України, суд за заявою позивача може вжити передбачені ЦПК України заходи забезпечення позову, якщо їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; позов забезпечується, зокрема, арештом майна, що належить або підлягає передачі відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Оскільки предметом спору є право власності на квартиру АДРЕСА_1 , предметом позову є припинення в обраний позивачами спосіб права власності на спірне майно за ОСОБА_1 із поновленням права власності на це майно за позивачем, а у випадку задоволення позову відповідні підстави для набуття ОСОБА_1 у власність майна перестають існувати, доводи позивачів про необхідність і доцільність забезпечення позову шляхом арешту майна заслуговують на увагу. З наявних матеріалів убачається, що спірну квартиру спочатку набув у власність ОСОБА_5 на підставі іпотечного застереження, а в подальшому квартира була передана ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження на погашення боргу (а.с. 22, 26-29), тоді як позивачі заперечують законність набуття цих майнових прав на квартиру обома відповідачами. Маючи зареєстроване право власності на спірну квартиру ОСОБА_1 не має перешкод для її відчуження, зміни правового статусу та/або майнового режиму (порядку використання) квартири в інший спосіб. Ті обставини, що позивачки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за визнанням сторін наразі користуються спірною квартирою, а ОСОБА_1 пред`явила до них позов про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення (справа № 308/14845/18), що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04.12.2019 був об`єднаний в одне провадження з даним позовом (справа № 308/12180/18) із присвоєнням об`єднаній справі № 308/12180/18 (а.с. 77), наведеного не спростовують, як не спростовує цього і відмова суду ухвалою від 26.10.2018 у задоволенні першої заяви про забезпечення позову від 24.10.2018 (а.с. 36-38, 63). Навпаки, ці обставини вказують на відповідність забезпечення позову до вирішення спору по суті інтересам обох сторін, позаяк таке запобігає порушенню їхніх майнових і процесуальних прав. Таким чином, позивачі обґрунтовано, враховуючи суть спору, наявні докази та ризики, ґрунтуючись на відповідних матеріалах справи просили застосувати вид забезпечення позову, прямо передбачений цивільним процесуальним законом. Спір щодо прав на нерухоме майно ініційований, існує, мають місце по суті зустрічні вимоги, як існує й можливість зміни правового статусу спірного майна, що вочевидь може істотно утруднити або унеможливити ефективний захист прав позивачів ОСОБА_3 та виконання рішення суду в разі задоволення їхніх вимог. Це може мати наслідком виникнення необхідності у докладанні в подальшому значних зусиль для відновлення відповідних прав, може потягти порушення прав як позивачів, так і інших осіб. Суд першої інстанції ці обставини врахував та дав у контексті вирішуваного питання вірну оцінку наявним доказам і матеріалам справи. Міркування та доводи, з яких виходить відповідачка в апеляційній скарзі, не можуть бути враховані щодо власне забезпечення позову. Право позивачів на судовий захист гарантується Конституцією України, ґрунтується на законі, а відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5 ЦПК України, інші норми законодавства). Право позивачів ставити питання про забезпечення позову (Глава 10 Розділу І ЦПК України) є складовою права на судовий захист в порядку цивільного судочинства, в тому числі, за наявності для того підстав позивачі не позбавлені права ставити повторно питання про забезпечення позову. З огляду на встановлене, суд у даній ситуації правильно розпорядився своїм правом забезпечити позов. Стосовно зустрічного забезпечення колегія суддів зауважує, що сама по собі відсутність пропозиції позивача у заяві про забезпечення позову щодо зустрічного забезпечення (ст. 151 ч. 1 п. 6 ЦПК України) не може слугувати підставою для відмови в задоволенні заяви, якщо існують інші підстави для забезпечення позову. Крім того, питання про такі пропозиції повинно вирішуватися з урахуванням характеру спору та предмета позову, зрештою, сторона може не мати своїх пропозицій щодо зустрічного забезпечення, в тому числі, через відсутність даних про ймовірність збитків для відповідача та їх розмір, на що, втім, слід указати в заяві і саме в цьому зв`язку міркування апелянта є слушними. Даних про обставини, передбачені п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 154 ЦПК України як підстави для обов`язкового застосування судом зустрічного забезпечення, в справі немає, тоді як лише за наявності таких підстав та доказів, що їх підтверджують, може йтися про обов`язок суду застосувати зустрічне забезпечення. Поза тим, слід констатувати, що право вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічного забезпечення), належить суду, як управі вимагати такого зустрічного забезпечення і сам відповідач, розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи, заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову (ст. 154 ч.ч. 1, 5, 6 ЦПК України). Тобто, відповідач за наявності для того підстав не позбавлений права ставити питання про зустрічне забезпечення, при цьому, таке забезпечення пов`язується з розміром збитків, що їх може зазнати відповідач в разі забезпечення позову. У наявних матеріалах, а також у апеляційній скарзі немає даних про можливість заподіяння відповідачу конкретних збитків застосованим з урахуванням обставин справи забезпеченням позову, рівно як немає й розрахунку таких збитків. Відповідні доводи апелянта в контексті відсутності зустрічного забезпечення та відсутності пропозиції позивача щодо такого ґрунтуються наразі на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Відтак, наведені в апеляції доводи, в межах яких апеляційний суд розглядає скаргу (ст. 367 ч. 1 ЦПК України), не дають підстав для її задоволення, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 5 квітня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 16 березня 2020 року. Судді