Постанова 4811 № 464/880/19

Справа № 464/880/19 Головуючий у 1 інстанції: Дулебко Н.І. Провадження № 22-ц/811/52/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Ніткевича А.В., Цяцяка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2019 року, постановлене в складі головуючого судді Дулебка Н.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" про відшкодування шкоди,- в с т а н о в и л а: позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог від 22.04.2019 року, просив суд стягнути на його користь: з відповідача ОСОБА_2 інфляційні втрати в розмірі 613 грн. 49 коп. та на відшкодування моральної шкоди 500 грн. 00 коп.; з відповідача ПАТ «СК «Країна» витрати на відновлення ушкодженого в ДТП транспортного засобу марки «ГАЗ», р.н. НОМЕР_1 , у розмірі 18 135 грн. 94 коп., витрати за проведення автотоварознавчої експертизи в розмірі 1 006 грн. 00 коп., пеню за невиконання зобов`язання щодо здійснення регламентної виплати за період з 20.07.2018 року до 22.04.2019 року в розмірі 4 895 грн. 22 коп., інфляційні втрати в розмірі 613 грн. 49 коп., заробіток, втрачений за чотирнадцять годин робочого часу, в розмірі 6 253 грн. 80 коп., відшкодування моральної шкоди в розмірі 9 500 грн. 00 коп. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 20.04.2018 о 17 год. 35 хв. на вул. Зубрівська, 2А у м. Львові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки «HundaiSanta FE», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 , та автомобіля марки «ГАЗ», р.н. НОМЕР_3 , що належить йому на праві власності, під керуванням водія ОСОБА_3 . Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 08.05.2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована ПАТ «СК «Країна» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №03/АК/8235718. 20.04.2018 ОСОБА_2 повідомив страхову компанію про страховий випадок, проте відповідач ПАТ «СК «Україна» у порядку та встановлений строк не здійснив оцінку відновлювального ремонту транспортного засобу марки «ГАЗ», р.н. НОМЕР_1 , не повідомив про встановлений залученим відповідачем експертом розмір збитків та не надав експертний звіт для ознайомлення. Вказана поведінка відповідача ПАТ «СК «Країна» призвела до замовлення позивачем судової автотоварознавчої експертизи вартістю 1 006 грн. 00 коп., про яку повідомляв страховика з пропозицією взяти участь у її проведенні. Згідно з висновком судового експерта № 116 від 23.07.2018 року вартість відновлювального ремонту належного позивачеві транспортного засобу становила 18 135 грн. 94 коп. 09.08.2018 року він звернувся до ПАТ «СК «Країна» із заявою про виплату страхового відшкодування. Проте жодних виплат відповідач не здійснив, у зв`язку з чим виникла необхідність звернутися до суду. Окрім цього, з моменту настання страхового випадку він не мав можливості використовувати пошкоджений транспортний засіб, що призвело до втрат заробітку за час, необхідний для укладення договору з експертною установою, транспортуванням ушкодженого транспортного засобу до місця проведення експертизи, участь у такій та повернення транспортного засобу на автостоянку, відвідування офісу ПАТ «СК «Країна», підготовку до судового процесу тощо. А тому, заробіток, втрачений за чотирнадцять годин робочого часу, в розмірі 6 253 грн. 80 коп. підлягає стягненню з відповідача ПАТ «СК «Країна». Окрім цього, за прострочення виплати страхового відшкодування ПАТ «СК «Країна» зобов`язане сплатити пеню в розмірі 4 895 грн. 22 коп. Інфляційні втрати, які зазнав позивач, складають 1226 грн. 38 коп., та такі підлягають стягненню з обох відповідачів, а саме по 613 грн. 49 коп. з кожного. Відшкодування моральної шкоди оцінив у 10 000 грн. 00 коп., з яких: 500 грн. 00 коп. підлягає стягненню на його користь з відповідача ОСОБА_2 , а 9500 грн. 00 коп. - з відповідача ПАТ «СК «Країна». Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 грн. 00 коп., витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 10 грн. 00 коп., а всього 510 грн. 00 коп. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу в розмірі 18 135 грн. 94 коп., витрати на проведення автотоварознавчої експертизи в розмірі 1 006 грн. 00 коп., пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання в розмірі 1 502 грн. 55 коп., інфляційні втрати в розмірі 438 грн. 63 коп., витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 388 грн. 38 коп., а всього 21 471 (двадцять одну тисячу чотириста сімдесят одну) гривню 50 (п`ятдесят) копійок. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив відповідач - ПАТ «Страхова компанія Країна». Вважає рішення необґрунтованим, незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. Висновки суду, на думку апелянта, не відповідають фактичним обставинам справи, порушенням норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. В обґрунтування вимог покликається на те, що 12.02.2019 року ПАТ «СК «Країна» перерахувала страхове відшкодування на користь позивача на адресу ПАТ «Ощадбанк» за платіжною системою «Швидка копійка», однак у зв`язку з неотриманням позивачем суми страхового відшкодування протягом місяця, кошти були повернуті на адресу ПАТ «СК «Країна». Посилання позивача на те, що страховиком не відкривались рахунки у банківській установі для отримання позивачем страхового відшкодування є безпідставними, оскільки сам позивач просив перерахувати страхове відшкодування саме за платіжною системою «Швидка копійка», яка не передбачає відкриття рахунків. Безпідставним є посилання суду на те, що сторони не узгодили суму виплати страхового відшкодування, оскільки закон не передбачає обов`язковість узгодження сум виплати страхового відшкодування. Відповідно до п.36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників ТЗ виплату страховик здійснює протягом 15 днів з моменту узгодження суми страхового відшкодування, і навіть коли сума не узгоджена вона виплачується не пізніше 90 днів з моменту подання заяви на виплату страхового відшкодування. Зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про відшкодування матеріальних збитків, завданих ДТП, узяв за основу висновок експертного товарознавчого дослідження №116, складеного на замовлення позивача судовим експертом Галамай Б .І. 06.08.2018 року, який насамперед не відповідає вимогам діючого законодавства, а саме Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою КМУ №1440 від 10.09.2003 року, який є основою для проведення таких досліджень та встановлення фактичних обставин щодо розміру завданого реального збитку. Так, експертом Галамаєм Б.І. під час проведення дослідження та складання висновку було порушено принципи встановлені в п.7 вищенаведеного Стандарту, а саме «Принцип заміщення передбачає врахування поведінки покупців на ринку, яка полягає у тому, що за придбання майна не сплачується сума, більша від мінімальної ціни майна такої ж корисності, яке продається на ринку». Вважає, що судовим експертом Галамай Б.І. було завищено ціни порівняно з існуючими на ринку. Стверджує, що встановивши виконання з боку страховика свого обов`язку щодо сплати страхового відшкодування, суд першої інстанції не мав правових підстав для нарахування та стягнення пені та збитків від інфляції. Щодо стягнення сум витрат на проведення автотоварознавчої експертизи, то зазначає, що таке стягнення є безпідставним з огляду на те, що позивачу було відомо про наявність звіту №79-D/40/6 від 25.05.2018 року, оскільки він був присутнім під час огляду ТЗ, про що свідчить підпис на акті огляду, в подальшому йому надавалось право на ознайомлення з відповідним звітом, однак останній відмовився від такого та безпідставно звернувся за проведенням експертизи до іншого експерта, необґрунтовано збільшуючи свої витрати. Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог до ПАТ «СК «Країна». У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 40 716, 55 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно із Розпорядженням голови Львівського апеляційного суду від 18 березня 2020 року № 05.25/2020 та на підставі рішення зборів суддів Львівського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вирішено тимчасово, з 19 березня до 03 квітня 2020 року, не розглядати справи у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинити їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Зазначені обмеження не стосуються, зокрема, цивільних справ, які призначені до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, а також у разі подання заяв учасниками про розгляд справи у їх відсутність. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався частково. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 20 квітня 2018 року на вул. Зубрівська, 2А у м.Львові відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Hyundai Santa FE н.з НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_2 , транспортного засобу ГАЗ 2705-434 н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , який належить ОСОБА_1 , та транспортного засобу Renault Megane н.з. НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_6 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Згідно постанови Сихівського районного суду м. Львова у справі №464/2294/18 від 08 травня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. 00 коп. Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 , як володільця транспортного засобу на момент ДТП була застрахована за договором Обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів в СК «Країна» (поліс № АМ/3720570 від 27 квітня 2018 року). Представником ПАТ СК «Країна» був здійснений огляд автомобіля позивача, за участю останнього, що підтверджено протоколами огляду ТЗ від 15 та 22 травня 2018 року. На замовлення ПАТ СК «Країна» 25 травня 2018 року оцінювачем ОСОБА_7 складено звіт про вартість матеріального збитку, згідно із яким матеріальний збиток завданий власнику автомобіля ГАЗ 2705-434 (д.н. НОМЕР_1 ) складає 15 161 грн. 35 коп. (з урахуванням ПДВ) та 12 634 грн. 46 коп. (без урахуванням ПДВ). 08 лютого 2019 року ПАТ СК «Країна» складено страховий акт №03/49535/3.2.29 за яким розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті становить 12 634 грн. 46 коп. На підставі цього акта позивачу через систему «Швидка копійка» (ПАТ «Ощадбанк») сплачено страхове відшкодування у вказаному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням № 901 від 11 лютого 2019 року та реєстром готівкових/безготівкових переказів від цього ж числа за № 468, а також повідомлено позивача про це листом від 18 лютого 2019 року. Також з матеріалів справи убачається, що ці кошти, через небажання їх отримати позивачем, були повернуті банком на рахунок страховика за закінченням терміну. Також судом встановлено, що у зв`язку із неознайомленням позивача із розрахунком страхового відшкодування, яке було запропоновано здійснити позивачу в офісі страховика, позивач звернувся до судового експерта, який за результатами огляду автомобіля склав висновок № 116 від 06 серпня 2018 року експертного автотоварознавчого дослідження, згідно із яким вартість матеріального збитку, заподіяного власнику ТЗ, належного позивачу після пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді 20 квітня 2018 року, з урахуванням пошкоджень, що виявлені на момент огляду 23 липня 2018 року, в цінах на час проведення дослідження, без врахування ПДВ на складові, становить 18 135 грн. 94 коп. З матеріалів справи убачається та встановлено судом, що позивач із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся до відповідача 09 серпня 2018 року, в якій окрім іншого вказав, що просить провести виплату страхового відшкодування через систему «Швидка копійка» (ПАТ «Ощадбанк»). Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до приписів статей 22, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. За змістом вказаних норм, з урахування положень абзацу другого пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілому виплата зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, який повертається після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає податок на додану вартість, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком. Саме такий правовий висновок щодо застосування вказаних норм викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц (провадження № 61-4507 св 18). Дії страховика та МТСБУ після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) врегульовано положеннями статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Пунктом 34.3 цієї статті Закону передбачено, що якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). В той час, як пунктом 36.2. статті 36 згаданого Закону закріплено положення про те, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Системний аналіз даних положень Закону дає підстави для висновку, що рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплата такого, у разі визнання вимог заявника обґрунтованими може мати місце лише у випадку узгодження розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування. При цьому сам по собі факт підписання заявником акта огляду пошкодженого транспортного засобу не звільняє страховика від обв`язку узгодити з такою особою визначену страховиком суму страхового відшкодування, як обов`язкова умова перед прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що страховик намагався узгодити з позивачем розмір страхового відшкодування, однак останній не з`явився до офісу страховика з метою ознайомлення зі звітом про оцінку збитку та узгодження розміру страхового відшкодування, не врахував, що позивач безпідставно звернувся до самостійно обраного експерта для визначення розміру заподіяної шкоди. При цьому, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами). За змістом абзацу 2 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції вірно врахувавши, що сторони не досягли згоди про розмір відшкодування, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, однак при визначенні його розміру необґрунтовано прийняв, як належний та допустимий доказ - висновок автотоварознавчого дослідження № 116 від 06 серпня 2018 року, адже такий складений за заявою потерпілого без наявності передбачених законом підстав для такого звернення, та у ньому не вірно вказана сума матеріального збитку, оскільки така визначена не на момент дорожньо-транспортної пригоди, а на момент огляду (враховуючи, що з часу ДТП (20.04.2018 р.) та до момент огляду (23.07.2018 р.) пройшло три місяці). В ході розгляду справи в суді першої інстанції, позивач та його представник доказів на заперечення обґрунтованості висновку, викладеного у звіті про вартість матеріального збитку, здійсненого на замовлення страховика, не подали, з заявами про призначення відповідної експертизи не зверталася, як і не провели її в позасудовому порядку. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що до стягнення підлягає страхове відшкодування в розмірі 12 634 грн. 46 коп., оскільки такі кошти хоча і були перераховані позивача, однак повернулася на рахунок страховика, через їх неотримання. Тому рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає зміні, а саме слід зменшити суму страхового відшкодування із 18 135 грн. 94 коп. до 12 634 грн. 46 коп. Враховуючи відсутність передбачених законом підстав для самостійного звернення потерпілим до обраного ним експерта для визначення розміру заподіяної шкоди, відсутні підстави для стягнення із страховика коштів, сплачених позивачем за проведення автотоварознавчого дослідження, в сумі 1 006 грн. 00 коп. Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення із страховика коштів, сплачених позивачем за проведення автотоварознавчого дослідження слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги. Щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені та інфляційних втрат, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Отже, грошовим слід вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму. З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. У зв`язку з чим доводи страхової компанії в цій частині є безпідставними. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07 червня 2017 року № 6-282цс17 та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Крім того, у пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як убачається з матеріалів справи, змінюючи розмір позовних вимог (заява від 22.04.2019 р.) позивач просив стягнути пеню у розмірі 4 895 грн. 22 коп. (за період з 20 липня 2018 року до 22 квітня 2019 року), а також інфляційні втрати у розмірі 613 грн. 49 коп. (за період з 20 липня 2018 року до 22 квітня 2019 року). Також з матеріалів справи убачається, що із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся 09 серпня 2018 року, тобто кінцевим терміном її сплати було 07 листопада 2018 року, а таке сплачено позивачу - 11 лютого 2019 року. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що прострочення становить 96 днів та охоплює період з 07 листопада 2018 року до 11 лютого 2019 року. Отже, до стягнення підлягає 1 196 грн. 25 коп. пені (12 634, 46 грн. (сума боргу) х 36 (подвійна облікова ставка НБУ) х 96 (кількість днів протермінування) та 304 грн. 48 коп. інфляційних втрат (12 634, 46 грн. (сума боргу) х 102, 41 (сукупний індекс інфляції за листопад 2018 р. та січень 2019 р.) Тому у цій частині рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши суми стягуваних пені та інфляційних втрат. В частині вирішення позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 , а також в частині вимог до страховика у задоволенні яких відмовлено, рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, тому в апеляційному порядку у цій частині не переглядається. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку із частковим скасуванням та зміною рішення суду першої інстанції, слід змінити і розподіл судових витрат. Як убачається з матеріалів справи, вирішуючи питання розподілу судових витрат суд першої інстанції виходив з того, що співвідношення розміру позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 та ПАТ СК «Країна» становить 0,

028. Таким чином, при повному задоволенні позовних вимог із страховика підлягав би стягненню судовий збір у розмірі 746 грн. 88 коп. У зв`язку із задоволенням позовних вимог до цього відповідача частково, в розмірі 52 %, суд першої інстанції стягнув з нього судовий збір в сумі 388 грн. 38 коп. Враховуючи, що сумарний розмір задоволених апеляційним судом позовних вимог до цього відповідача, у порівняння з ціною позову задоволено в розмірі 34,98 %, то стягненню підлягає судовий збір у розмірі 261 грн. 26 коп. (14 135, 19 грн. (розмір задоволених позовних вимог х 100/40 404, 45 грн. (ціна позову) х 746,88 (повна сума судового збору, виходячи з ціни позову). При зверненні до суду з апеляційною скаргою, ПАТ СК «Країна» сплачено судовий збір у розмірі 1 152 грн. 60 коп. Апеляційна скарга задоволена частково, загальна сума стягнутих коштів за рішенням суду зменшена з 21 083 грн. 12 коп. до 14 135 грн. 19 коп., тобто у відсотковому відношенні це становить 32, 95 %. Відтак, з позивача на користь апелянта підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 379 грн. 78 коп. Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути різницю у належних до сплати один одному розмірів судового збору в сумі 118 грн. 52 коп. (379,78 -261,26). Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 02 квітня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п. п. 1, 2, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" - задовольнити частково. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування (вартості відновлювального ремонту транспортного засобу), пені за несвоєчасне виконання зобов`язання та інфляційних втрат змінити, зменшивши суму стягнутих з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування (вартості відновлювального ремонту транспортного засобу), пені за несвоєчасне виконання зобов`язання та інфляційних втрат. Викласти абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування (вартість відновлювального ремонту транспортного засобу) в сумі 12 634 грн. 46 коп., пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання в сумі 1 196 грн. 25 коп. та інфляційні втрати в сумі 304 грн. 48 коп.» Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2019 року в частині задоволення позовної вимоги про стягнення із Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь ОСОБА_1 коштів, сплачених позивачем за проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 1 006 грн. 00 коп. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" судовий збір в сумі 118 грн. 52 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 02 квітня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Ніткевич А.В. Цяцяк Р.П.