Постанова 4821 № 698/947/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/623/20Головуючий по 1 інстанції Справа №698/947/19 Категорія: 304090000 Баранов О. І. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2020 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів : Храпка В.Д., Бондаренка С.І., Новікова О.М. за участю секретаря Чуйко А.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 13 січня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Баранова О.І., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У грудні 2019 року позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування своїх позовних вимог вказував, що 30 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , підписано Генеральну угоду про реструктуризацію боргу та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт. На підставі угоди відповідач отримав кредит у розмірі 3 848 грн. 57 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач зазначає, що свої зобов`язання виконав в повному обсязі і надав відповідачу кредит у розмірі встановленому кредитним договором. Свої зобов`язання за кредитним договором відповідач не виконує належним чином, у зв`язку з чим станом на 14 листопада 2019 року утворилась заборгованість 11 480 грн. 94 коп., з яких 3 848 грн. 57 коп. - заборгованість за кредитом; 1 545 грн. 84 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 0,00 грн. заборгованість за комісією, 5 127 грн. 30 коп. - заборгованість за пенею і 959 грн. 23 коп. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. На підставі наведеного АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в загальному розмірі 11 480 грн. 94 коп. та судові витрати у розмірі 1 921 грн. Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 13 січня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк позовної давності, в межах якого позивач мав право звернутись з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом закінчився 30 листопада 2016 року. Позивач звернувся безпосередньо до суду з позовною заявою 08 грудня 2019 року, тобто за межами позовної давності. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги банку в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги банк вказував на те, що є помилковим висновок суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду, оскільки останнім погашенням є 13 червня 2017 року, що є перериванням строку позовної давності, а звернувся банк до суду в грудня 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги по наступних підставах. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є верховенство права. Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти) , якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк звернення до суду , при цьому позивач не обґрунтував свою позицію щодо дотримання ним строку позовної давності, не зазначив обставини, які заважали йому звернутися до суду з відповідним позовом, з моменту настання строку погашення чергового платежу, який не сплатив відповідач. Проте повністю із такими висновками суду погодитись не можна. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку із чим 29 листопада 2013 року підписав анкету-заяву №б/н. Своїм підписом в заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які викладені на банківському сайті http;//privatbank.ua/ складає договір про надання банківських послуг. 30 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 була укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт з метою здійснення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, який укладений між сторонами 29 листопада 2013 року. У п. 1.1 сторони Генеральної угоди узгодили зменшити розмір заборгованості за договором від 29 листопада 2013 року, а саме: проценти на 280 грн. 53 коп., комісію на 205 грн. 07 коп, пеню на 0.00 грн., штраф на 473 грн. 63 коп. Заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2013 року з дати підписання Генеральної угоди становить 4101 грн. 61 коп., дата кінцевого погашення заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2013 року встановлено 30 листопада 2016 року. За умовами вказаної угоди ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 3 848 грн. 57 коп. на строк 12 місяці, з 30 листопада 2015 року по 30 листопада 2016 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на споживчі цілі під 0,833 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. У п.п. 1.3.3. та 2.2. Генеральної угоди сторони узгодили розмір штрафу у разі прострочення погашення кредиту в сумі 959 грн. 23 коп. Згідно з п. 2.8. угоди при порушенні позичальником обов`язків з погашення кредиту позичальник сплачує банку пеню, розмір якої вказано в Умовах та правилах за кожен день прострочення. Генеральна угода від 30 листопада 2015 року власноручно підписана ОСОБА_1 . Також ОСОБА_1 погодився, що дана Генеральна угода разом із запропонованими ПАТ «КБ «ПриватБанк» Умовами та правилами, Тарифами становить між ним та банком кредитний договір. Згідно з наданим банком розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором №б/н від 30 листопада 2015 року, станом на 14 листопада 2019 року становить 11 480 грн. 94 коп., з яких 3 848 грн. 57 коп. - заборгованість за кредитом; 1 545 грн. 84 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 0.00 грн. заборгованість за комісією, 5 127 грн. 30 коп. заборгованість за пенею, 959 грн. 23 коп., штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. Також з наданого суду банком розрахунку заборгованості за договором № б/н від 30 листопада 2015 року вбачається, що 13 червня 2016 року боржником було здійснено погашення заборгованості по кредитному договору в сумі 1 800 грн. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості від 30 листопада 2015 року є самостійним зобов`язанням між сторонами, обов`язок виконання якого передбачений статтями 526, 1049 ЦПК України. Також судом першої інстанції при постановлені рішення суду було враховано клопотання відповідача про застосування позовної давності за пред`явленим зобов`язанням. Однак судом першої інстанції не було враховано вимоги ст. 264 ЦК України та надані належні та допустимі докази на підтвердження факту переривання строку позовної давності. Переривання позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України переривається вчиненням особи дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Із матеріалів справи вбачається, що останній платіж було здійснено 16 червня 2017 року у сумі 1 800 грн., тому саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості по тілу кредит, відсотків за користування, комісії. Враховуючи, що останній платіж здійснено 13 червня 2017 року, а банк звернувся до суду із позовною заявою через засоби поштового зв`язку 08 грудня 2019 року, тому банк не пропустив строк звернення до суду, тобто позовну заяву подано в межах трирічного строку позовної давності. Оскільки відповідач порушив умови договору, а права кредитора за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 30 листопада 2015 року порушенні, і тому порушені права банку підлягають судовому захисту. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. З поданих банком доказів судом першої інстанцій встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , досягнувши згоди щодо реструктуризації заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2013 року, уклали 30 листопада 2015 року Генеральну угоду, у якій погодили, що банк надає позичальнику строчний кредит в сумі 3 848 грн. 57 коп., шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі зі сплатою 0.833 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту з кінцевим строком погашення до 30 листопада 2016 року. У пункті 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 959 грн. 23 коп. Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини, а саме, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що так як ОСОБА_1 припинив виконувати зобов`язання за укладеною з банком Генеральною угодою від 30 листопада 2015 року і має непогашену заборгованість за кредитом в розмірі 3 848 грн. 57 коп. та заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 1 545 грн. 84 коп, заборгованість за пенею у розмірі 5 127 грн. 30 коп., а також несплачений штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди у розмірі 959 грн. 23 коп., то суд приходить до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, в розмірі 3 848 грн. 57 коп., що підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості, який боржником не спростований. Щодо нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом, то суд приходить до наступного. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За умовами договору сторони погодили, що місячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 12 місяці - до 30 листопада 2016 року включно. Відтак, у межах строку кредитування до 30 листопада 2016 року відповідач мав, зокрема, повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа кожного місяця. Починаючи з 30 листопада 2015 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. З огляду на вказане колегія суддів відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 ЦК України, він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Оскільки зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 30 листопада 2016 року позивач не міг нараховувати такі відсотки. Колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача, за період з 30 листопада 2015 року по 30 листопада 2016 року, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 424 грн.40 коп., тобто станом на 30 листопада 2016 року, що підтверджується розрахунком заборгованості. Також позивачем в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення заборгованості по кредитному договору, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), про стягнення складові його повної вартості, зокрема пеню та комісію, штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди та проценти за користування кредитними коштами. Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості по кредитному договору штраф зазначено у розмірі 959 грн. 23 коп., така ж сума передбачена і п. 2.2. Генеральної угоди, тому колегія суддів приходить до висновку, що підлягає до стягнення з відповідача на користь банку штраф саме у розмірі 959 грн. 23 коп. Враховуючи наведене, вимоги Банку про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 424 грн. 40 коп. та штрафу відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди у розмірі 959 грн. 23 коп. підлягають задоволенню. Щодо вимог банку про стягнення з відповідача на його користь пені та комісії суд приходить до наступного. Положеннями п. 2.8 Генеральної угоди передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, позичальник виплачує банку пеню, розмір якої зазначений в Умовах та правилах за кожен день прострочки. Обов`язку відповідача сплатити банку комісію умови Генеральної угоди не містять. В свою чергу, згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Із з матеріалів справи вбачається, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача. Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Тобто, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки та комісії за договором кредиту. Більш того, оскільки штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором є порушенням вимог ст. 61 Конституції України. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, до скасування і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовний вимог АТ КБ «ПриватБанк» . Відповідно до ст. 141 ЦПК України із позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору в розмірі задоволеної апеляційної скарги, а саме 2 188 грн. 50 коп., поскільки апеляційна скарга задовлена частково. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково. Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 13 січня 2020 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 30 листопада 2015 року в розмірі 5 232 грн. 20 коп., з яких : 3 848 грн. 57 коп. - заборгованість за кредитом, 424 грн. 40 коп. заборгованість по відсотках за кредитом та штраф в розмірі 959 грн. 23 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2 188 грн. 50 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити.. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: