Постанова 4857 № 500/2519/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2519/19 пров. № А/857/1298/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Кушнерика М.П., Старунського Д.М., з участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року (суддя першої інстанції Подлісна І.М., м. Тернопіль, повний текст складено 18.12.2019), В С Т А Н О В И В : 4 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк», третьої особи на стороні відповідача, без самостійних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про обов`язання подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами в AT «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) № 007-19551-260215 від 26 лютого 2015 року на суму 5000 доларів США за курсом на момент введення тимчасової адміністрації. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами в AT «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) № 007-19551-260215 від 26 лютого 2015 року на суму 5000 доларів США за курсом на момент введення тимчасової адміністрації. Представники сторін у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час, дату і місце розгляду справи, що підтверджено телефонограмами від 16 березня 2020 року. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення і відмовити в позові. Обґрунтовуючи незгоду, зазначив, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду. Зауважив, що відповідне клопотання про залишення позову без розгляду було подано до суду, однак його розглянуто не було. Також вказав, що укладений позивачем з АТ «Дельта Банк» договір № 007-19551-260215 від 26 лютого 2015 року, за яким відкрито банківський вклад (депозит) «Найкращий» у доларах США, та були внесені кошти в сумі 5000 доларів США у відповідності ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є нікчемним. Так операції з перерахування коштів на рахунок позивача були здійснені в період дії Постанови Національного Банку України №692/БТ від 30 жовтня 2014 року «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», тобто під час дії заборони проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів укладених до набрання чинності постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів за рахунок відсотків. Фактично кошти на рахунок позивача вносилися третіми особами, що є порушенням умов договору та Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», затверджених Рішенням Ради директорів АТ «Дельта Банк» Протоколом №14 від 20 березня 2013 року. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав про законність і обґрунтованість рішення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 6 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір № 007-19551-260215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США, на виконання якого позивачем було внесено кошти в сумі 5000 доларів США на строк з моменту зарахування вкладу на рахунок та по 28 березня 2015 року включно. Процентна ставка па суму вкладу становила 5,5 % річних. Згідно із п. 1.6 Договору Банк відкрив Вкладнику депозитний рахунок. Згідно довідки про наявність рахунків в AT «Дельта Банк» від 09 вересня 2015 року, ОСОБА_1 у ПАТ «Дельта Банк» відкрито депозитний рахунок у доларах США, на якому обліковується сума в розмірі 5000 доларів США. У відповідності до умов Договорів (п.п. 1.10) вклад виплачується Вкладнику у разі закінчення строку розміщення Вкладу або в інший термін дострокового припинення дії Договору у випадках, передбачених цими Договорами та Правилами, шляхом зарахування па поточний рахунок, операції за яким можуть здійснювати з використанням електронних платіжних засобів. Після закінчення строку розміщення вкладу позивач звернувся до банку з вимогою про повернення йому коштів згідно договору вкладу, однак на його звернення Банк надав відповідь, з якої вбачається, що у зв`язку із запровадженням тимчасової адміністрації у AT «Дельта Банк» операції щодо виплат за рахунками, відкритими на його ім`я, тимчасово обмежені на час дії тимчасової адміністрації. 23.09.2015 за вих. № 8821/2144 ОСОБА_1 направлено повідомлення про нікчемність правочину, а саме договору № 007-19551-260215 від 26 лютого 2015 року, за яким відкрито банківський вклад (депозит) «Найкращий» у доларах США, та були внесені кошти в сумі 5000 доларів США у відповідності до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в якому зазначив - «банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку». 23 травня 2016 року ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації AT «Дельта Банк» із проханням внести інформацію та включити його до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у AT «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та подати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про позивача як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами в AT «Дельта Банк» за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) № 007-19551-260215 від 26 лютого 2015 року на суму 5000 доларів за курсом на момент введення тимчасової адміністрації. Проте, відповідач надіслав повідомлення за № 05- 3286927 від 25.05.2016 року, у якому зазначає, що відсутні правові підстави для задоволення поданого клопотання. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність таких дій з наступних мотивів. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. За визначенням п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Частиною 2 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Відтак, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» гарантує повернення кожному вкладнику банку суми відшкодування коштів за вкладом, у межах гарантованої суми відшкодування. За правилами ч. 1 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників. Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому, вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а та Верховного Суду від 29 серпня 2019 року по справі № 826/19500/16 (адміністративне провадження №К/9901/8550/19). Частинами 2, 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України, 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Відповідно до частини 4 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу. Судом встановлено, що позивач уклав з АТ «Дельта Банк» договір-заявку про відкриття банківського (поточного) рахунку та на відповідному рахунку позивача було розміщено грошові кошти, отже, у розумінні Закону, позивач є вкладником. Як вже зазначено, позивачем на картковий рахунок, відкритий в АТ «Дельта Банк», було внесено кошти у розмірі 5000 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням від 26.02.2015 № 46488241. Отже, позивач є вкладником банку, на якого розповсюджуються гарантії на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду у межах гарантованої суми у розмірі 200000 грн. При цьому, укладення вказаного договору та зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації. Оскільки вклад розміщено на картковому рахунку АТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому, уповноваженою особою Фонду не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Така правова позиція у подібних відносинах висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а. А відтак, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, дає підстави для зобов`язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача (включити до переліку вкладників), як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду. Враховуючи викладене, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду апеляційний суд зазначає наступне. Згідно статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції не вирішив питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем і застосування наслідків. Разом з тим, таке порушення підлягає усуненню при апеляційному розгляді справи. Вирішуючи питання про визнання причин пропуску строку поважними, апеляційний суд враховує наступне. Як видно з матеріалів справи, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом у зв`язку з попереднім розглядом спору в інших провадженнях через відсутність усталеної судової практики . Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За змістом ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі «Bellet проти Франції» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Апеляційний суд зазначає, що після отримання повідомлення про нікчемність правочину від 23 вересня 2015 року позивач, не зволікаючи, у жовтні 2015 році звернувся до суду з позовом про захист його права на виплату відшкодування. Разом з тим, рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року провадження у цивільній справі було закрито з тих підстав, що спір підлягає розгляду адміністративним судом. Разом з тим, у відкритті провадження у адміністративній справі було відмовлено і роз`яснено, що спір підлягає розгляду господарським судом. Однак і у порядку господарського судочинства у відкритті провадження було відмовлено. Однак, у 2018 році Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року висловила правову позицію про підсудність таких спорів саме адміністративним судам. Отже, позивач вжив передбачених законом заходів на поновлення свого права, однак такі не дали позитивного результату з підстав, що не залежали від його волі. Після формування Верховним Судом правової позиції щодо спірних правовідносин позивач повторно звернувся до суду з відповідним позовом на захист своїх прав. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач подав позов до суду після отримання реальної можливості оскаржити дії відповідача у встановленому порядку. Отже, причини пропуску строку звернення до суду є поважними Частина перша статті 102 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) визначала, що пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Аналогічні положення щодо можливості поновлення строку звернення до суду містить і стаття 121 КАС України (в чинній редакції), яка встановлює, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. За таких умов, в контексті аналізу наведених обставин в їх сукупності, з урахуванням вказаних норм та наведеної практики, суд дійшов висновку, що застосування при розгляді справи такого правового інституту, як строк звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду призведе до негативних наслідків для особи, яка звернулася за судовим захистом, а саме: порушення права на судовий захист; порушення принципу доступу до правосуддя; незабезпечення можливості перевірки діяльності суб`єктів владних повноважень на відповідність Конституції та законам України, що суперечитиме завданню адміністративного судочинства. Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду необхідно змінити, доповнивши його висновком про поважність причин пропуску строку звернення до суду і поновлення строку звернення до суду. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» задовольнити частково. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року змінити, доповнивши його висновком про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду і поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. О. Большакова судді М. П. Кушнерик Д. М. Старунський Повний текст постанови складено 02 квітня 2020 року.