Постанова 4851 № 520/11951/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2020 р.Справа № 520/11951/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Сіренко О.І. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 14.02.20 року по справі № 520/11951/18 за позовом ОСОБА_1 до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду Укрїани м.Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якій просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Київського об`єднаного управління пенсійного фонду України міста Харкова щодо виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року; - зобов`язати Київське об`єднане управління пенсійного фонду України міста Харкова виплатити ОСОБА_1 пенсію у випадку втрати годувальника за період з 01 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Київського об`єднаного управління пенсійного фонду України міста Харкова щодо виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року. Зобов`язано Київське об`єднане управління пенсійного фонду України міста Харкова виплатити ОСОБА_1 пенсію у випадку втрати годувальника за період з 01 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року. 24.01.2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою, в якій керуючись статтею 382 КАС України, просила здійснити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі № 520/11951/18, а саме: встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення . Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та задовольнити заяву про встановлення судового контролю подану, подану у відповідності до ст. 382 КАС України. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 382 КАС України половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України. Відповідно до ч. 7 ст. 382 КАС України сплата штрафу не звільняє від обов`язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов`язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою. Таким чином, на думку позивача, зобов`язання відповідача подати звіт може бути ефективним способом виконання рішення. Адже у випадку неподання звіту, позивач матиме змогу клопотати про накладення штрафу на керівника відповідача та отримати частину вказаного штрафу. Крім того, позивач надавав копії скарг на бездіяльність керівника та посадових осіб відповідача, однак вказані скарги були проігноровані, а рішення все ще не виконано. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Харківським окружним адміністративним судом позивачу було видано виконавчий лист від 22.04.2019 року, який позивачем було подано на виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області та 26.04.2019 року було відкрито виконавче провадження. Примусове виконання судових рішень входить до повноважень виконавчої служби, а умисне невиконання судових рішень є кримінальним правопорушенням які розслідуються правоохоронними органами. Відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення судового контролю подану, подану у відповідності до ст. 382 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, на думку суду є вже недоцільним. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю подану, подану у відповідності до ст. 382 КАС України, з наступних підстав. Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни. В силу положень ч.4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Згідно з ч.ч.2,3 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Статтею 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду Позивач отримала виконавчий лист від 22 квітня 2019 року та звернулася До відділу Примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Постановою державного виконавця від 26 квітня 2019 року відкрито виконавче провадження №58990767, Боржнику надано строк - 10 робочих днів для добровільного виконання рішення. Боржник у вказані строки рішення не виконав. 28 травня 2019 року державним виконавцем на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 5100 гривень, зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. У вказані строки боржник рішення не виконав. 05 липня 2019 року державний виконавець наклав штраф на боржника у розмірі 10200 гривень на користь держави. Іншою постановою від 05 липня 2019 року державний виконавець закінчив виконавче провадження у зв`язку з направленням повідомлення до правоохоронних органів про вчинення боржником кримінального правопорушення - умисного невиконання рішення суду. Примусове виконання судових рішень входить до повноважень виконавчої служби, а умисне невиконання судових рішень є кримінальним правопорушенням які розслідуються правоохоронними органами. Таким чином, на даний час зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, є вже недоцільним. Також, колегія суддів звертає увагу, що ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов`язок суду, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Колегія суддів звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації. Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю подану, подану у відповідності до ст. 382 КАС України. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив в задоволенні заяви про встановлення судового контролю подану, подану у відповідності до ст. 382 КАС України. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що ухвала Харкывського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року по справі № 520/11951/18 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року по справі № 520/11951/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) О.І. Сіренко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 02.04.2020 року