Постанова 4803 № 205/6715/14-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/688/20 Справа № 205/6715/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Скрипник К. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., за участю секретаря - Синенка Є.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору від 11 жовтня 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у розмірі 14 600 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору утворилася заборгованість, розмір якої станом на 30 травня 2014 року становив 20 859,48 грн. і складався із: заборгованості по кредиту - 13 893,84 грн., заборгованості зі сплати процентів - 4 697,01 грн., заборгованості по комісії - 799,13 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 969,50 грн. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 11 жовтня 2013 року станом на 30 травня 2014 року у розмірі 20 859,48 грн., яка складається із: заборгованості по кредиту - 13 893,84 грн., заборгованості зі сплати процентів - 4 697,01 грн., заборгованості по комісії - 799,13 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 969,50 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська відвід 10 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням банк, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано обставини щодо правил користування банківською карткою та здійснення транзакцій, відповідно до яких власник картки несе відповідальність за банківські грошові перерахування з власної картки. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 11 жовтня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до установи ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою на отримання кредиту у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку, який йому було встановлено в розмірі 14 600,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг складає між ним і банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитором, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов. Згідно із п.2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. За п.2.1.1.5.6 умов та правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку позичальник зобов`язаний виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Відповідно до п.2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг, при порушенні клієнтом строків платежів з будь-якого із грошових зобов`язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову. Судом першої інстанції було встановлено, що у позовній заяві ПАТ КБ «Приватбанк», яка надійшла до суду 04 серпня 2014 року, в частині дати укладання договору з ОСОБА_1 № б/н є опечатка, та договір укладено саме 11 жовтня 2011 року, що підтверджується матеріалами справи, зокрема на аркушах справи 6,7, Т.1 знаходиться анкета ОСОБА_1 про те, що він ознайомлений з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами від 11 жовтня 2011 року, а також отримав картку 11 жовтня 2011 року. 29 січня 2013 року відповідачу була перевипущена платіжна карта та збільшився кредитний ліміт, що не заперечувалося в судовому засіданні сторонами. Станом на 30 травня 2014 року на картковому рахунку відповідача утворилась заборгованість в сумі 20 859,48 грн., з якої: заборгованість за кредитом - 13 893,84 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 4 697,01 грн.; заборгованість по комісії - 799,13 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна складова) - 969,50 грн. Заперечиючи проти позовних вимог відповідач пояснив, що 23 липня 2013 року із його карткового рахунку № НОМЕР_1 було здійснено переказ грошових коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 відкритий на ім`я ОСОБА_2 , в режимі «Експрес-переказ» через контакт-центр банку на загальну суму 13 900,00 грн., який шахрайським шляхом заволодів його коштами. З виписки по особовому рахунку картки № НОМЕР_2 , на яку було здійснено переказ коштів з картки ОСОБА_1 , вбачається, що того ж дня були зняті грошові кошти на загальну суму 13 400,00 грн. Заперечиючи проти позовних вимог відповідачзазначає, що він не здійснював жодних переказів коштів на ім`я ОСОБА_2 . Також, у зв`язку із цим, ОСОБА_1 звертався із відповідною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк», на що отримав відповідь з рекомендацією звернутися до правоохоронних органів /т.1, а.с.69-70/. Після звернення відповідача з заявою до банку картку було заблоковано. 25 липня 2013 року внесено відомості до ЄРДР за ч. 1 ст. 190 КК України, згідно заяви ОСОБА_1 з приводу незаконного заволодіння грошовими коштами через картку «Приватбанк» /т.1,а.с.71/. Згідно постанови слідчого Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Хомякова С.Ю. від 26 липня 2013 року, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040690004238 від 25 липня 2013 року закрито, у зв`язку з відсутністю в діях невідомої особи кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України /т.1, а.с.72/. Відтак, звернення відповідача з заявою до правоохоронних органів з питання незаконного заволодіння грошовими коштами через картку «Приватбанк» підтверджено матеріалами справи. Відповідно до ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи. Відповідно до ст. 37-1 вищевказаного Закону, для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев`яносто календарних днів. Згідно із п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Крім того, порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, передбачений Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 р. № 705, в розділі 6 якого викладені загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками. Так, пунктом 3 розділу VI вказаного Положення передбачено, що банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використання електронного платіжногозасобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжної операції, які не виконувалися користувачем; реєструвати протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів. Зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку; у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснення операції з використання електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій. В той же час, користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції які не виконувалися користувачем. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент, після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу ( п. 7). Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки, негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції ( п.9). Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. До цього ж висновку також прийшов суд касаційної інстанції у своїй ухвалі від 06 квітня 2016 року, скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанції ухвалені у даній справі. Враховуючи наведені обставини колегія суддів приходить до висновку, що з боку ОСОБА_1 було виконані всі необхідні дії щодо попередження банківської установи про шахрайські дії відносно несанкційованих транзакцій з його платіжної картки. Згідно з умовами договору клієнт зобов`язаний не допускати використання карток будь-якими іншими особами, зберігати у таємниці ПІН-коди, паролі та іншу інформацію, розголошення якої може призвести до фінансових втрат клієнта та банку, у разі втрати картки негайно повідомляти про це контакт-центр банку, не ініціювати проведення операцій із застосуванням карток у разі, якщо це може призвести до порушення недотримання вимог чинного законодавства України. Доказів, які б вказували, що кошти були зняті самим відповідачем матеріали справи не містять та не були надані позивачем при розгляді справи у суді. Також відсутні докази про те, що відповідач втрачав свою кредитну картку, надавав її для користування іншим особам або повідомляв комусь ПІН-код, або кодове слово. Ці обставини відповідач заперечує. Так, за змістом правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Таким чином, банком не доведено вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а ОСОБА_1 , виявивши безпідставне списання коштів, повідомив ПАТ КБ «Приватбанк» про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції було дотримано норми матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров