Постанова 4804 № 225/6215/19

Єдиний унікальний номер 225/6215/19 Номер провадження 22-ц/804/713/20 Єдиний унікальний номер 225/6215/19 Головуючий у 1 інстанції Челюбєєв Є.В. Номер провадження 22-ц/804/713/20 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 01 квітня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №225/6215/19 за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 06 грудня 2019 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У вересні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н від 25 червня 2012 року, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 3000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 повинен був щомісяця, починаючи з місяця отримання кредиту, частково погашати суму зобов`язання згідно графіку погашення кредиту. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 2798,42 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 25 червня 2012 року по 31 липня 2018 року в розмірі 123586,06 гривень, яку і просив позивач стягнути з відповідача на його користь. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 06 грудня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом в розмірі 2798,42 гривень, а також понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 42,54 гривень. КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, а також на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що підписуючи анкету-заяву, позичальник ОСОБА_1 надав згоду щодо зобов`язання отримати екземпляр договору про надання банківських послуг шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту Банку, а також регулярно самостійно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Банку. Зазначає, що заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Також, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про те, що договір не укладено, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Доказів, що відповідача не було ознайомлено з Умовами та правилами, Тарифами банку або ж було ознайомлено з іншими Умовами та правилами, відповідач не надав. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «Приватбанк» 25 червня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 3000 гривень. Згідно розрахунку заборгованості за анкетою-заявою № б/н від 25 червня 2012 року, укладеної між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 станом на 31 серпня 2019 заборгованість за кредитом складає 126384,48 гривень, з яких 2798,42 гривень заборгованість за кредитом, та заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 25 червня 2012 року по 31 липня 2018 року в сумі 123586,06 гривень. Також судом встановлено, що у 2018 році ПАТ КБ «Приватбанк» змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, то його законність та обґрунтованість перевіряється апеляційним судом лише в цій частині. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність договірних відносин з відповідачем, щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому, суд прийшов до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такі висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального закону, а також наявним в матеріалах справи письмовим доказам і встановленим обставинам. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно частини п`ятої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Згідно частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідачем було підписано заяву позичальника, яким засвідчено, що він повністю згодний з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах та зобов`язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті АТ КБ «Приватбанк» достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому є не обґрунтованими. Оскільки без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору. Крім того, роздруківка із сайту належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до частини першої статті 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Доводи зазначені в апеляційній скарзі про те, що відповідач не спростував розрахунок заборгованості, не доведено відсутність заборгованості, виконання умов договору належним чином, не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов`язань, , тому вважає, що судом помилково відмовлено в частині позовних вимог. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до статті 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти, та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви, про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки, Умови та правила надання банківських послуг, це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує, як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Саме такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 357/12749/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є необґрунтованими. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд не мав підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, рішення суду призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, апеляційний суд зазначає, що відповідно до статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права. Судом встановлено, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження обумовленої у письмовому вигляді ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, що є наслідком невчинення саме позивачем процесуальних дій щодо надання доказів, а не нехтуванням судом принципами платності кредитного договору. Також не знайшли свого підтвердження і посилання позивача на застосування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду, які не підлягали застосуванню до виниклих правовідносин. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367,369, 374, 375,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 06 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О.І. Корчиста Судді: О.О. Тимченко Я.В. Хейло