Ухвала КАС ВС № 560/3045/19

УХВАЛА 31 березня 2020 року м. Київ справа № 560/3045/19 адміністративне провадження № К/9901/8780/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Яковенка М. М., суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі № 560/3045/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, в якому просила стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати за період роботи з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, а саме за період затримки розрахунку з 01 травня 2016 року по 17 липня 2019 року, в сумі 10212,33 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2020 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати за період роботи з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, а саме за період затримки розрахунку з 01 травня 2016 року по 17 липня 2019 року, в сумі 9153,78 грн. Слід зазначити, що судом першої інстанції справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження. Задовольнивши частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до висновку, що відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до ст. 1, ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати зокрема заробітної плати, нарахованої громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Компенсацію виплачують за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету (ст. 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»). Таким чином, враховуючи факт затримки виплати позивачу індексації заробітної плати за період роботи з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати за період затримки розрахунку з 01 травня 2016 року по 17 липня 2019 року, в сумі 9153,78 грн. У поданій касаційній скарзі відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Пункт 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ст. 13 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України). Згідно ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас п. 2 ч. 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Згідно п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Наведені обставини свідчать, що спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, справа є незначної складності. Окрім цього, у поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що вона має виняткове значення, однак при цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні судів першої та апеляційної інстанції обставинами справи не дає підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Посада публічної служби, яку обіймав позивач та у зв`язку з перебуванням на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції». Правовий висновок щодо спірних правовідносин викладений у постанові Верховного Суду у справі № 822/1110/16 від 04 квітня 2018 року. Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі № 560/3045/19. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М. М. Яковенко Судді І. В. Дашутін О. О. Шишов