Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 184/2556/19(2-а/184/3/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 березня 2020 року м. Дніпросправа № 184/2556/19(2-а/184/3/20) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2020 року (головуючий суддя - Томаш В.І.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Устименкова Євгена Юрійовича третя особа Департамент патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області із позовом до Інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Устименкова Євгена Юрійовича (далі - Відповідач), третя особа - Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі - Третя особа), в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії АР№883896 від 27.11.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.132-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.; - справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.132-1 КУпАП - закрити. В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що в постанові відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували його вину у правопорушенні, працівник поліції не в повній мірі встановив необхідні для вирішення справи обставини, крім того, висновки, які надав працівник поліції, не відповідають обставинам справи. Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено (а.с.45-50). Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що оскаржувана постанова не підтверджена жодними доказами вчинення Позивачем адміністративного порушення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Третя особа оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Третя особа, із посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу - безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складення протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються. Поліцейські виявили порушення правил дорожнього руху, на яке належним чином відреагували, результатом чого стало винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Третя особа вказує, що якщо Відповідач не надав відеозапис самого факту правопорушення, це не означає, що особа яка вчинила проступок, має уникнути адміністративної відповідальності, враховуючи принцип невідворотності, який передбачає неминучість настання адміністративної відповідальності для особи, яка вчинила адміністративний проступок. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено, що 27 листопада 2019 року Інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Устименковим Є.Ю. винесено постанову по справі про адміністративне порушення серії АР №883896 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення, передбачене ч.1 ст.132-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510,00 гривень. З вищевказаної постанови вбачається, що 27.11.2019 року о 22.40 годині на а/д МО4152 км Криничанського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, перевозив великогабаритний вантаж (комбайн) та не дотримався заборони перевезення такого вантажу в туманну погоду, яке вказано в дозволі на перевезення великогабаритного вантажу від Нац. Поліції, чим порушив п. 22 ПДР України. Із пункту 6 оскаржуваної постанови вбачається, що працівник поліції притягує Позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП та вказує, що останній порушив п. 22 ПДР України, однак не конкретизує, за яким підпунктом, що є істотним порушенням в контексті відповідності постанови вимогам ст. 283 КУпАП та п. 5 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказам МВС України від 07.11.2015 року №1395. Згідно п. 1.5 ПДР України, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод. Відповідно до п. 22.5 ПДР України за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення. Згідно ч. 15 постанови Кабінету Міністрів України №30 від 18.01.2001 року «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами»: водіям великогабаритних та великовагових транспортних засобів забороняється: -здійснювати обгін транспортних засобів, що рухаються з швидкістю 30 км/год і більше; -буксирувати інші транспортні засоби; -рухатися в умовах туману, ожеледиці, снігопаду та в інших умовах недостатньої видимості; -рухатися узбіччям дороги; -зупинятися поза спеціально визначеними стоянками за межами земляного полотна дороги. Згідно ч. 1 ст.132-1 КУпАП порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У контексті даної справи наведене означає, що умовою притягнення Позивача до адміністративної відповідальності є наявність складу адміністративного правопорушення, а саме умисне чи з необережності порушення Правил дорожнього руху України. Відсутність в оскаржуваній постанові конкретного обвинувачення має наслідком порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, гарантованих ст. 268 КУпАП, в тому числі і права на захист. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд апеляційної інстанції зазначає, що одним із основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, є те, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2018 року у справі №826/6382/17; адміністративне провадження №К/9901/42163/18. В той же час, докази, які надаються, зокрема, Відповідачем, мають відповідати критеріям достатності, достовірності, належності та допустимості. Крім того, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Коробов проти України», «Федорченко та Лозенко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії», «Авшар проти Туреччини» зазначено, що при оцінці доказів суд застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Відповідачем у даній справі не надано доказів, що відповідають наведеним критеріям та перебувають поза межами розумного сумніву, на підтвердження обставини наявності туману та поганої видимості дороги на час винесення оскаржуваної постанови. При цьому суд апеляційної інстанції наголошує на неможливості встановлення певних обставин на підстави припущень. У рішенні по справі «Аллене де Рібермон проти Франції» Європейський Суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. У спірних правовідносинах, Відповідач, вказуючи на допущення Позивачем певного порушення, повинен був довести, що останній порушив п. 22 Правил дорожнього руху в частині того, що керуючи транспортним засобом, перевозив великогабаритний вантаж (комбайн) та не дотримався заборони перевезення такого вантажу в туманну погоду, яке вказано в дозволі на перевезення великогабаритного вантажу від Нац. Поліції. Разом із тим, Відповідачем у встановленій спосіб презумпцію невинуватості, дія якої розповсюджується на Позивача, не було спростовано. За таких обставин висновок суду першої інстанції стосовно протиправності оскаржуваної постанови є обґрунтованим. Відносно посилань апеляційної скарги на те, що спостереження осіб, уповноважених на складення постанови про адміністративне правопорушення, є специфічним видом доказу, суд апеляційної інстанції зазначає про їх неспроможність, оскільки останні не відповідають правилам доказування, визначеним главою 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Вимоги даної глави не оперують категорією «специфічних доказів», натомість вказують на те, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (частина 2 статті 90 КАС України). Крім того, як вже зазначалось, докази мають бути, зокрема, достатніми для встановлення наявності або відсутності певної обставини та перебувати поза межами розумного сумніву, в той час як самі посилання Відповідача на ту чи іншу обставину у контексті спірних правовідносин не є достатнім доказом і дані посилання перебувають в межах розумного сумніву. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 11 лютого 2020 року необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги Третьої особи спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2020 року у справі №184/2556/19 (2-а/184/3/20) - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов