Постанова КЦС ВС № 757/23032/14-ц

Постанова Іменем України 27 березня 2020 року м. Київ справа № 757/23032/14-ц провадження № 61-46356св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В., учасники справи: заявники - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Кредитна спілка «Центр фінансових послуг», ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Лучинович Інна Віталіївна, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 травня 2018 року в складі судді Москаленко К. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Білич І. М., Поліщук Н. В., ВСТАНОВИВ: Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина Короткий зміст заяви У липні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 30 травня 2014 року у справі № 216/4 за позовом Кредитної спілки «Центр фінансових послуг» (далі - КС «Центр фінансових послуг») до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заява мотивована тим, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 30 травня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КС «Центр фінансових послуг» суму неповернутої вчасно частини кредиту в розмірі 8 011,96 грн; суму несплачених вчасно процентів за період з 10 грудня 2013 року до 26 березня 2014 року в розмірі 1 409,22 грн; суму понесених витрат на правову допомогу в розмірі 1 970 грн; суму сплаченого третейського збору в розмірі 700 грн; суму нарахованої пені за період з 10 грудня 2013 року до 26 березня 2014 року в розмірі 8 261,92 грн, а всього - 20 352,10 грн. Вказували, що справа непідвідомча третейському суду відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки спір у цій справі стосується захисту прав споживачів. Крім того, вказане рішення прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, оскільки договори поруки від 31 березня 2009, укладені між КС «Центр фінансових послуг» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не містять вказівки про третейське застереження. Зазначали, що строк на оскарження рішення третейського суду пропущено з поважних причин, оскільки про наявність вказаного рішення їм стало відомо 03 липня 2017, після отримання копії вказаного рішення суду. На підставі викладеного ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 30 травня 2014 року у справі № 216/4. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 травня 2018 року у задоволенні заяви відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами було укладено додаткову угоду, якою вони погодили, що всі спірні питання, пов`язані з виконанням кредитного договору вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду. Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача. Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов`язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що підписавши додаткову угоду від 31 березня 2009 року, якою передбачено, що всі питання пов`язані з виконанням кредитного договору від 31 березня 2009 року, вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом, поручителі погодилися з умовами цієї угоди, тому повинні виконувати її умови. Оскільки додаткова угода до кредитного договору містить третейське застереження, то спір між кредитодавцем і поручителями про стягнення заборгованості за кредитним договором підвідомчий третейському суду, отже рішення третейського суду в цій частині ухвалено в межах його повноважень. Поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Лучинович І. В., просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, прийняти нову постанову про задоволення заяви, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Судові рішення оскаржуються поручителями, тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX)в частині вимог до боржника не переглядаються. Доводи осіб, які подали касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що справа не підвідомча третейському суду, а стягнення боргу з поручителів не передбачено третейською угодою. Виконання підпису поручителя на додатковій угоді до кредитного договору не робить його стороною цього зобов`язання, тому не створює для поручителя окремих прав та обов`язків. Поручителі не погодились на те, щоб спори, які випливають з договору поруки вирішувались третейським судом. Між поручителями та кредитодавцем не укладено третейської угоди, отже і пред`явлення поручителям вимоги в порядку третейського розгляду не допускається. Отже, оскаржуване рішення відносно поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняте всупереч тому, що вирішення спору між цими особами та позивачем третейською угодою не передбачено. Суди дійшли помилкового висновку, що на спірні правовідносини не поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Незалежно від предмета та підстав позову та незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Доводи інших учасників справи КС «Центр фінансових послуг» подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що скаржники пропустили строк на оскарження рішення третейського суду. Між сторонами, зокрема і поручителями, укладено додаткову угоду, якою передбачено передачу спору на розгляд третейського суду. На спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів». Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу. 04 лютого 2019 року справу передано до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 31 березня 2009 року між КС «Центр фінансових послуг» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 9 011,96 грн. З метою забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_3 , 31 березня 2009 року між КС «Центр фінансових послуг» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 були укладені договори поруки. Відповідно до додаткової угоди від 31 березня 2009 року до кредитного договору від 31 березня 2009 року, укладеної між кредитором, боржником і двома поручителями, всі спірні питання, пов`язані з виконанням кредитного договору вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 30 травня 2014 року у справі № 216/14 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КС «Центр фінансових послуг» суму неповернутої вчасно частини кредиту в розмірі 8 011,96 грн; суму несплачених вчасно процентів за період з 10 грудня 2013 року до 26 березня 2014 року в розмірі 1 409,22 грн, суму понесених витрат на правову допомогу у розмірі 1 970 грн, суму сплаченого третейського збору в розмірі 700 грн; суму нарахованої пені за період з 10 грудня 2013 року до 26 березня 2014 року в розмірі 8 261,92 грн, що разом складає суму коштів в розмірі 20 352,10 грн. Печерським районним судом міста Києва 03 жовтня 2014 року видано виконавчий лист у справі № 757/23032/14-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КС «Центр фінансових послуг» суми боргу в розмірі 20 353,10 грн та суми судового збору в розмірі 243,60 грн.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині другій статті 1054 ЦК України зазначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до вимог 553 ЦК України договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає і існує лише за умови існування основного, забезпеченого договору, яким у даному випадку є кредитний договір. Акцесорний договір не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення особистих потреб поручителя. Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу цієї статті доповнено пунктом 14 згідно із Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам») третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва. Порука є способом забезпечення зобов`язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору. Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника в договорі споживчого кредиту, тобто споживача. Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов`язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії. Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Вимоги пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року «Про третейські суди» щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюються на спори, що виникають з акцесорних договорів навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов`язання за споживчим договором. Вказаний висновок викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18). Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позичальники підписали додаткову угоду, якою погодили передачу на розгляд третейського суду спору, який може виникнути з кредитних правовідносин, суди дійшли правильного висновку, що рішення третейським судом ухвалено у межах наданих йому законом повноважень. Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що підписана поручителями додаткова угода не може свідчити про згоду останніх на передачу спору на розгляд третейського суду, оскільки такі доводи спростовані змістом вказаної угоди. Разом з тим, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина перша статті 207 ЦК України). Як встановлено судами та не заперечується учасниками процесу, поручителі підписали додаткову угоду від 31 березня 2009 року, а у матеріалах справи відсутні докази про визнання цього правочину недійсним. Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Лучинович Інна Віталіївна, залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк