Постанова 4803 № 0418/2925/2012

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3880/20 Справа № 0418/2925/2012 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 43 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 січня 2020 року про відстрочення виконання рішення суду від 29 червня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог - виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, орган опіки та піклування Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою, - В С Т А Н О В И Л А: У поданій до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська заяві ОСОБА_1 просить відстрочити виконання рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 червня 2016 року в частині виселення без надання додаткового житла, до 31 травня 2020 року, посилаючись на те, що вона не працевлаштована, і не має можливості швидко знайти місце для проживання, крім того має на утриманні неповнолітню доньку, яка навчається поряд з місцем проживання, негайний переїзд ускладнить таку можливість та негативно відіб`ється на психологічному стані дитини. Отже, заявниця посилається на свій матеріальний і сімейний стан. Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 січня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 червня 2019 року у даній цивільній справі - відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що виняткові обставини передбачені положеннями ст.33 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 435 ЦПК України, що ускладнюють виконання рішення суду від 29 червня 2016 року, або роблять його виконання неможливим. Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 січня 2020 виправлено описку, допущену в ухвалі Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 січня 2020 року, вважаючи правильною дату ухвалення рішення суду, питання про відстрочення якого розглянуто судом, 29 червня 2016 року, замість помилково зазначеної дати 29 червня 2019 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про відстрочення виконання рішення суду. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права та наявність правових підстав для відстрочки виконання рішення суду від 26 червня 2016 року, які суд першої інстанції залишив поза увагою. 23 березня 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, який мотивовано тим, що передбачених законом підстав для відстрочення виконання рішення суду немає, в період з 06 вересня 2010 року по 07 лютого 2020 року вона була позбавлена можливості користуватися своєю квартирою, у зв`язку із незаконним проживанням відповідачів, тим самим заподіяли їй збитки, тому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 червня 2016 року у цивільній справі №0418/2925/2012, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - виконком Дніпропетровської міської ради, орган опіки та піклування Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , про усунення перешкод в користуванні квартирою. Зокрема, вказаним рішенням було усунуто перешкоди ОСОБА_2 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї без надання додаткового житла ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із зняттям їх з реєстрації за вказаної адресою. На теперішній час виконавчі листи в частині виселення відповідачів перебувають на виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби м.Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, рішення суду не виконано, відповідачі ОСОБА_1 та неповнолітня донька ОСОБА_4 продовжують проживати в належній позивачці ОСОБА_2 квартирі. Задовольняючи заяву відповідача про відстрочку виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив із того, що рішення суду від 29 червня 2016 року до теперішнього часу відповідачами не виконано, оскільки заявниця разом із донькою продовжує проживати в квартирі, добровільно з останньої не виселилась, чим чинить стягувачу ОСОБА_2 , як власнику квартири, перешкоди у вільному користуванні нерухомістю на протязі тривалого часу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання рішення залишилося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відтак, невиконання судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимим і, виходячи з обставин цієї конкретної справи, не може бути виправданим. Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до частин 1, 3, 4, 5 статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Право сторони звернутися із заявою про відстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо). Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування статей 435 ЦПК України і 33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 10 Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). Оцінюючи ці докази у їх сукупності і взаємному зв`язку та враховуючи фактичні обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що заявник не довів виключних обставин для надання відстрочки. Аналізуючи наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність обставин, які б свідчили про істотне ускладнення виконання рішення суду або про неможливість його виконання з урахуванням що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочки виконання рішення суду. Доводи апеляційної скарги про те, що підставою для відстрочки виконання виконавчого листа є наявність у неї на утриманні неповнолітньої дитини, яка навчається поблизу місця проживання, не є тими обставинами, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення, наявність яких робить його виконання неможливим. Твердження про те, що заявницю позбавили права на справедливий судовий розгляд, оскільки суд першої інстанції залишив поза увагою наявність правових підстав для відстрочки виконання рішення суду від 26 червня 2016 року, є безпідставні та спростовуються відсутністю доказів про вчинення боржником будь-яких дій, спрямованих на урегулювання цього питання у добровільному порядку зі стягувачем. Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права. Викладені в ухвалі висновки відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам, тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає. Безпідставне та необґрунтоване розстрочення виконання рішення суду буде порушувати законні права та інтереси стягувача та нівелювати сутність рішення суду та мету його ухвалення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, постановлена з дотриманням вимог процесуального права, підстав для її скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида