Постанова 4803 № 173/877/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/859/20 Справа № 173/877/17 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Варенко О.П., суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В., за участю секретаря Василенко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2017 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 18.01.2010 року між сторонами укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 800,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами Банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач не виконував своїх обов`язків за кредитним договором, тому станом на 17 квітня 2017 року має заборгованість перед позивачем в сумі 23 622,12 грн, яка складається з наступного: 10 172,70 грн - заборгованість за кредитом; 4 467,42 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 380,95 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 1 101,05 грн - штраф (процентна складова). На підставі викладеного, просив стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та судові витрати. У жовтні 2017 року відповідач ОСОБА_1 звернувся із зустрічною позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк», в якій просив визнати недійсним кредитний договір, укладений відповідно до анкети-заяви від 18.01.2010 року № б/н між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо надання кредитних коштів (10 172,70 грн - тіло кредиту, 4 467,42 грн - проценти, 7 380,95 грн - пеня); у зв`язку з настанням наслідків недійсності правочину стягнути з нього на користь АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в розмірі 10 172,70 грн, з урахуванням, відповідно до ст. 625 ЦК України, індексу інфляції в сумі 966,41 грн та 3% річних в сумі 305,18 грн, за мінусом примусово стягнених з заробітної плати коштів в розмірі 3 443,83 грн та стягнути з нього на користь АТ КБ «ПриватБанк» - 8 000,46 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 18.01.2010 року він, підписавши анкету-заяву про надання банківських послуг у Приватбанку, отримав кредитні кошти в розмірі 1 500 - 3 000 грн. 21 травня 2011 року він звернувся до банку з метою розірвання кредитного договору, здійснення повного розрахунку та закриття рахунку по карті. Він здійснив розрахунок з банком і вважає, що договір розірваний з 21.05.2011 року. У період з 2011 по 2014 рік він взагалі не користувався кредитними картками. На початку 2014 року він звернувся до банку з метою отримання картки з розрахунковим рахунком для можливості переказу безготівкових коштів на картку з терміналу банку. Йому оформлено та видано картку Універсальна № НОМЕР_1 , на балансі якої було 10 грн, певний час він нею користувався, переказував на неї кошти, періодично знімав. Через певний час банк в односторонньому порядку встановив на картці кредитний ліміт 14 000 грн, з яких він скористався лише 10 172,70 грн, остання сума була списана банком у якості процентів за кредитом. Банк роз`яснив, що розрахунковий рахунок за колишньою кредитною карткою від 2010 року не був закритим; нова картка від 2014 року була видана з новим номером, але за старим розрахунковим рахунком і тому вона дійсна до березня 2018 року. Оскільки картка є кредитною, то банк нараховував пеню та штрафи. Зазначає, що вказані дії банк провів в односторонньому порядку, він не користувався послугами банку понад два роки. Але банк, щоб залучити суму коштів у розмірі 10 172,70 грн до кредитного договору 2010 року, який був розірваний у 2011 році, нарахував проценти та пеню, зазначив мінімальні платежі нібито картка дійсна та працює. У зв`язку з тим, що кошти в розмірі 10 172,70 грн надані без укладення кредитного договору, між сторонами не було досягнуто усіх істотних умов, вважає кредитний договір, згідно якого йому було надано кредит у розмірі 10 172,70 грн, недійсним. Звертає увагу на те, що в анкеті-заяві від 2010 року номер картки зазначений НОМЕР_2 , а суму коштів 10 172,70 грн банк зарахував на номер картки НОМЕР_1 . Під час укладення кредитного договору як у 2010 року, так і в 2014 році банком не були дотримані вимоги Закону України «Про захист прав споживача», оскільки банк не поінформував його про усі умови договору. Йому не було надано другий примірник кредитного договору, як того вимагають положення Інструкції про порядок відкриття, використання, закриття рахунків у національній та іноземній валюті. Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2019 року у задоволенні позовних вимог за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 18.01.2010 року, яка виникла станом на 17 квітня 2017 року в загальній сумі 23 622,12 грн - відмовлено в повному обсязі. У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, укладеного відповідно до анкети-заяви від 18 січня 2010 року між ОСОБА_1 та акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та стягненні з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 8 000,46 грн - відмовлено. Не погодившись з рішенням, позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі, рішення в частині відмови у зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1 до банку залишити без змін. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем надані належні та допустимі докази по справі, так відповідно до укладеного договору № б/н від 18.01.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою процентів за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При укладенні договору сторони керувалися положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно яких договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Посилається на те, що позичальник, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, приєднався до договору та погодився з його умовами, при цьому Умови та правила є складовою частиною кредитного договору і підписувати їх немає необхідності, якщо такі Умови були чинними на час укладення договору. ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 18.01.2010 року шляхом підписання анкети-заяви сторони уклали кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 800,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно інформації, викладеної у вказаній заяві, позичальник підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Додані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку були чинними на час подання позичальником заяви про приєднання до них, отже останній ознайомлений саме з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які додані позивачем до позовної заяви, та погодився з ними. Тобто укладений договір відповідав як волі так і волевиявленню позичальника. Крім того, судом встановлено, що сторони уклали договір про приєднання, керуючись ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін в формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Істотні умови кредитного договору встановлені Умовами та правилами надання банківських послуг. Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат. Встановлено, що укладений між сторонами договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним. З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач активно користувався кредитною карткою, отримував кредитні кошти та періодично вносив грошові суми на погашення кредиту, тобто відповідач фактично виконував умови укладеного кредитного договору. На підставі вказаних Анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг та самих Умов і правил надання банківських послуг, позивач нарахував відповідачу заборгованість станом на 17.04.2017 року у розмірі 23 622,12 грн. Заперечуючи проти позовних вимог банку, відповідач ОСОБА_1 звернувся із зустрічною позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк», в якій просив визнати недійсним кредитний договір, укладений відповідно до анкети-заяви від 18.01.2010 року № б/н між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо надання кредитних коштів, оскільки 21 травня 2011 року він звернувся до банку з метою розірвання кредитного договору, здійснення повного розрахунку та закриття рахунку по карті. Він здійснив розрахунок з банком і вважає, що договір розірваний з 21.05.2011 року. У період з 2011 по 2014 рік він взагалі не користувався кредитними картками. На початку 2014 року він оформив у Приватбанку картку з розрахунковим рахунком для можливості переказу безготівкових коштів на картку з терміналу банку, на балансі якої було 10 грн. Проте, банк не повідомив його, що ця картка була видана шляхом пролонгації кредитного договору від 2010 року, який він вважав розірваним. В односторонньому порядку банк встановив на картці кредитний ліміт 14 000 грн, з яких відбулося списання коштів у якості процентів за кредитом. У зв`язку з тим, що кошти в розмірі 10 172,70 грн надані без укладення кредитного договору, між сторонами не було досягнуто усіх істотних умов, вважає кредитний договір, згідно якого йому було надано кредит у розмірі 10 172,70 грн недійсним. Судом встановлено, що згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 18.01.2010 року, в травні 2011 року відповідачем була внесена грошова сума на погашення заборгованості за кредитом в розмірі 2 828,52 грн. Після чого протягом 2012, 2013 року відповідач кредитними коштами не користувався. З виписки по банківському рахунку також вбачається, що протягом 2012, 2013 років відповідач кредитом не користувався. Із заповненої в 2010 році анкети-заяви відповідачем ОСОБА_1 , вбачається, що йому була видана банківська карта «кредитка - універсальна». Та відповідачем зазначалось його місце проживання м. Дніпродзержинськ. З наданих позивачем заперечень на зустрічну позовну заяву вбачається, що в 2014 році відповідач ОСОБА_1 , заповнив іншу анкету-заяву, де зазначене зовсім інше місце його проживання і не зазначено, яка ж картка йому була надана. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в 2014 році з відповідачем був укладений інший (новий) кредитний договір відповідно до поданої анкети-заяви в 2014 році, з іншим кредитним лімітом та умовами. Банк не надав належних доказів того, що протягом періоду з 2010 по 2014 рік існував один і той же кредитний договір і в 2014 році відбувся лише перевипуск банківської картки. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог АТ КБ Приватбанк, оскільки отриманий відповідачем кредит за анкетою-заявою від 18.01.2010 року був повернений останнім повністю в травні 2011 року і будь-яких доказів на спростування цієї обставини АТ КБ «ПриватБанк» не надано. Між тим, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, укладеним 18.01.2010 року, вказуючи заборгованість, яка виникла за кредитним договором, укладеним з відповідачем в 2014 році, тобто за іншим кредитним договором. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення не враховано, що при укладенні договору сторони керувалися положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України, що підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку позичальник ознайомився та погодився з умовами кредитного договору, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вказані обставин, не були підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банку до позичальника. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач жодного разу не звертався до банку з заявою про розірвання договору, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки на підтвердження зазначених обставин банк не надав належних доказів, натомість розрахунок заборгованості, що міститься в матеріалах справи, свідчить про те, що в останнє відповідачем на погашення заборгованості за кредитним договором внесена суттєва сума коштів у травні 2011 року, після чого відомості щодо користування кредитними коштами за договором від 2010 року відсутні. Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2019 року в оскаржуваній частині- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П.Варенко Судді: В.С.Городнича О.В.Лаченкова