Постанова Одеський апеляційний суд № 521/12529/19

Номер провадження: 22-ц/813/5152/20 Номер справи місцевого суду: 521/12529/19 Головуючий у першій інстанції Коблова О. Д. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.03.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: 29 липня 2019 року ТОВ «Автокредит Плюс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 99066,19 грн. та судових витрат у розмірі 1921,00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 09.01.2014 р. між ТОВ «Автокредит Плюс» та ОСОБА_1 підписано Заяву про приєднання до публічного договору №ZR00A!0000551178, тим самим ОСОБА_1 надав згоду на приєднання до Публічного договору про надання фінансового лізингу на умовах, визначених Публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті ТОВ «Автокредит Плюс». Публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті ТОВ «Автокредит Плюс», затверджено порядок отримання послуг фінансового лізингу від ТОВ «Автокредит Плюс», відповідно до якого отримання послуг фінансового лізингу від ТОВ «Автокредит Плюс» є публічною пропозицією ТОВ «Автокредит Плюс» укласти договір фінансового лізингу. Договір фінансового лізингу укладається шляхом приєднання Лізингоодержувача до Публічного договору. Приєднання Лізингоодержувача до Публічного договору здійснюється через підписання ним «Заяви про приєднання до публічного договору». Вищевказаний Публічний договір та «Заява про приєднання до публічного договору» (надалі по тексту - Заява про приєднання) становлять Договір фінансового лізингу. Відповідно до п. 14.1.1 Заяви про приєднання - предмет лізингу та його вартість: автомобіль згідно специфікації. Згідно до й. 14.1.2 Заяви про приєднання строк лізингу: 60 місяців з моменту підписання графіку лізингових платежів. Відповідно до п. 14.3 Заяви про приєднання щомісяця в Період сплати Лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж в розмірі 1 770, 00 грн. та відшкодовує Лізингодавцю всі витрати Лізингодавця, що пов`язані з виконання Договору, та які виникли у Лізингодавця протягом місяця, який передує поточний місяць. Згідно з п. 9.2 Договору у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань, передбачених статтями 6.2.1, 6.2.2 та 6.2.4 Договору, щодо сплати відсотків за користування Предметом лізингу, комісії за проведення щомісячного моніторингу Предмета лізингу, комісії за надання Предмету лізингу та відшкодувань вартості Предмету лізингу, у тому числі зобов`язань, передбачених статтею 9.10 Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 (однієї) гривні за кожен день прострочки. Відповідно до п. 9.3 Договору у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань, передбачених статтею 6.2.3 цього Договору, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 (однієї) гривні за кожен день прострочки. 9.4 У разі порушення Лізингоодержувачем будь-якого із зобов`язань, передбачених у статтях 6.2.6 - 6.2.8, Договору, він сплачує Лізингодавцю штраф у розмірі 100% від загальної вартості Предмета лізингу (у т.ч. ПДВ), зазначеної в Специфікації'. Відповідно до п. 9.5 Договору у випадку порушення Лізингоодержувачем будь-якого із зобов`язань, передбачених у статтях 6.2.14 - 6.2.16 Договору, він сплачує на користь Лізингодавцю штраф у розмірі 25 % від загальної" вартості Предмета лізингу (у т.ч. ПДВ), передбаченої в Специфікації. Згідно з п. 9.6 Договору при порушенні Лізингоодержувачем будь-якого грошового зобов`язання за Договором понад 30 календарних днів, Лізингодавець має право нарахувати, а Лізингоодержувач зобов`язується сплатити Лізингодавцю штраф у розмірі 250 (двісті п`ятдесят) гривень плюс 5% від суми невиконаного зобов`язання (у т.ч. ПДВ). Відповідно до п.9.11,9.12 Договору нарахування неустойки за цим Договором здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно бути виконане відповідною Стороною. Сторони встановлюють строки позовної давності за вимогами про стягнення винагород та платежів по відшкодуванню витрат Лізингодавця, пов`язаних з виконанням цього Договору тривалістю у 5 (п`ять) років. Посилаючись на те, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання, та відповідно до Акту прийому-передачі від 19.02.2014 року, позивач передав Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач зі свого боку прийняв об`єкт лізингу, а саме: транспортний засіб марки Фіат, модель Добло ПГА-4, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , тип - універсал, реєстраційний номер НОМЕР_2 , позивач просив його вимоги задовольнити. При цьому позивач вказав, що відповідно до Довідки щодо стану заборгованості за Договором фінансового лізингу № №ZR00A!0000551178 від 09.01.2014 р., станом на 04.06.2019 р. заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Автокредит Плюс» становить 99 066,19 грн. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року позовну заяву ТОВ «Автокредит Плюс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» суму заборгованості за Договором фінансового лізингу № ZR00A!0000551178 від 09.01.2014 р. у розмірі 99 066,19 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 1 921 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року, та постановлення нового, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 27.03.2020 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 27.03.2020 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за договором фінансового лізингу №ZR00A!0000551178 від 09.01.2014 року не виконав, а тому у нього виникла заборгованість у розмірі 99 066,19 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача. Однак апеляційний суд не може погодитись із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2014 року між ТОВ «Автокредит Плюс» та ОСОБА_1 підписано заяву про приєднання до Публічного договору №ZR00A!0000551178. На думку позивача, відповідач ОСОБА_1 тим самим надав згоду на приєднання до Публічного договору про надання фінансового лізингу на умовах, визначених Публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті ТОВ «Автокредит Плюс». Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Автокредит Плюс» на підтвердження своїх позовних вимог надав до суду копію договору фінансового лізингу, що роздруковано 19 липня 2019 року з сайту https://planetavto.ua/page/leasing/(а.с. 13-18), однак позивачем не надано підтвердження, що умови саме цього договору були вказані на сайті під час підписання відповідачем заяви про приєднання до Публічного договору 09 січня 2014 року. Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг». Згідно п. 4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою відповідно до п. 1 1-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. В матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності ліцензії у позивача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) у позивача, та що суперечить вимогам законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України. Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. За змістом ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, договір фінансового лізингу від 09.01.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» не був нотаріально посвідчений. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення, незалежно від того, чи визнав його таким суд. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що оскільки Договір фінансового лізингу від 09.01.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс», нотаріально посвідчено не було, то він є нікчемним (а.с. 6). Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв`язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін. Нікчемний правочин породжує лише наслідки, які пов`язані з його недійсністю. Оскільки за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Разом з тим, автомобіль, що був переданий відповідачу за договором лізингу був витребуваний та повернутий ТОВ «Автокредит Плюс» у вересні 2015 року. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що вимоги ТОВ «Автокредит Плюс» про стягнення заборгованості за недійсним договором є безпідставними та необгрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх безпідставністю. Даний висновок колегії суддів узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 6-428цс17, а також з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 288/383/15-ц, провадження № 61-6009св18, та від 27 березня 2019 року у справі № 288/231/16-4, провадження № 61-3519св18. Крім того, відповідно до Зави про приєднання до Публічного договору, предметом лізингу був автомобіль, що зазначався в Специфікації викладеної в Додатку №1 (а.с.7), а саме Fіаt Dоblо ПГА-4. 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 75 000 грн. Строк лізингу встановлювався 60 місяців з моменту підписання Додатку 2 (а.с. 8). Щомісячні платежі, згідно п. 14.1.3 Заяви про приєднання, включали: - платіж по відшкодування частини вартості Предмету лізингу у розмірі згідно Додатку 2, якщо інше не зазначено в Публічному договорі; - відсотки за користуванням предметом лізингу в розмір згідно Додатку 2, якщо інше не зазначено в Публічному договорі; - комісії за проведення щомісячного моніторингу Предмету лізингу в розмірі згідно Додатку 2, якщо інше не зазначено в Публічному договорі. Також, в заяві про приєднання встановлено інші платежі, які підлягали сплаті у разі їх виникнення, а саме: - щорічний платіж по відшкодуванню витрат Лізингодавця, пов`язаних зі страхуванням за цим Договором. - винагорода за проведення додаткового моніторингу в строки та розмірі зазначені в статті 1.8 Договору; - винагорода за проведення моніторингу для отримання інформації про наявність або відсутність Заборгованості щодо Предмету лізингу при винесені останнього платежу в строки та розмірі, зазначених в ст. 6.2.21 Договору на день внесення платежу. - платежі по відшкодуванню витрат Лізингодавцю витрат, передбачених статтею 6.2.4 Договору, які сплачуються в період сплати місяця, який слідує за місяцем, в якому Лізингодавець здійснив витрати. Тобто, в заяві чітко передбачено платежі, які повинні були сплачуватися ОСОБА_1 , та встановлено щомісячний платіж в розмірі 1770 грн. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем виконувались взяті на себе зобов`язання, однак в 2015 році виникла заборгованість за договором, у зв`язку з чим позивачем здійснено повернення предметуфінансового лізингу шляхом подання автомобіля в розшук, на підставі чого 26 вересня 2015 року правоохоронними органами на трасі Київ - Одеса було вилучено предмет лізингу- автомобіль (а.с. 38-40). Однак, позивач, як до, так і після відбирання предмета лізингу в ОСОБА_1 , не звертався до останнього з вимогами щодо сплати заборгованості та додаткових платежів за договором. Судом першої інстанції безпідставно взято до уваги довідку ТОВ «Автокредит Плюс»щодо стану заборгованості за договором фінансового лізингу, оскільки остання не містить чіткого розрахунку суми та період, з якого нараховується заборгованість. Із позовної заяви вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 складається з відсотків; з прострочених відсотків; з простроченої комісії та пені на загальну суму 99 066,19 грн. В той же час, позивачем зазначаються нульові показники по заборгованості по відшкодуванню вартості предмету лізингу, на які за Договором нараховуються відсотки та пеня у разі не сплати. У відповідності до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Оскільки за відповідачем не рахується заборгованість по відшкодуванню вартості предмета лізингу, нарахування пені є безпідставним. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин норму ст. 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, з урахуванням сплати основного боргу, індексу інфляції та три проценти річних, оскільки позивачем не доведено факт існування заборгованості за договором та не заявлені вимоги про її стягнення. Крім того, судом першої інстанції не враховані пояснення представника відповідача щодовідібрання у ОСОБА_1 предмета лізингу та положень договору відносно цього. Так відповідно до п. 9.10 Договору у випадку вилучення Лізингодавцем Предмету лізингу та його подальшій реалізації по ціні, що перевищує залишок заборгованості Лізингоодержувача по відшкодуванню (компенсації) вартості Предмета лізингу станом на дату вилучення, заборгованість Лізингоодержувача по штрафам, пені, комісії, відсоткам підлягає зменшенню на суму різниці між реалізацією та залишком заборгованості по відшкодуванню вартості предмета лізингу. Однак, в даному випадку Лізингодацем взагалі не зазначено долю відібраного у Лізингоодержувача предмету лізингу, починаючи з 26 вересня 2015 року і до теперішнього часу, та не здійснено розрахунку із врахуванням вищезазначеного п. 9.10 Договору лізингу. Що стосується доводів апеляційної скарги про застосування строку позовної давності, то апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг вказаного строку, згідно з приписами ч.1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно з ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на п. 9.12 Договору, який встановлює строк позовної давності тривалістю у 5 років. Однак, враховуючи, що зазначений строк застосовується до вимог про стягнення винагород та платежів по відшкодуванню витрат Лізингодавця, пов`язаних з виконанням Договору, то слід дійти висновку про те, що нарахування заборгованості по нарахованим та простроченим відсоткам, простроченою комісією, є окремим видом зобов`язання, строки давності по стягненню яких в договорі не визначені, тому до них застосовуються загальні положення ЦК України щодо строку позовної давності. Що стосується вимог про стягнення заборгованості по нарахованій пені, слід зазначити, що відповідно п.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Умовами п.9.1 Договору встановлено, що нарахування неустойки здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконане. Однак, позивачем не надано розрахунку по нарахуванню пені за Договором, в той час, як з вересня 2015 року предмет лізингу перебуває у позивача, та жодних виплат після цієї дати відповідачем не здійснювалось. Крім того, строк нарахування пені не відноситься до строку зверненням з вимогами про стягнення нарахованої пені, яка законом встановлюється в один рік, а Договором не передбачено збільшення її терміну. У зв`язку з викладеними обставинами, колегія суддів зазначає, що перебіг строку позовної давності почався у ТОВ «Автокредит Плюс» з дня, що слідував за днем не сплати відповідачем щомісячного платежу за Договором. Враховуючи зазначене вище, суд першої інстанції безпідставно не застосував та не обґрунтував підстав не взяття до уваги пропуску строку звернення позивача до суду. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеними обставинами, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою у задоволенні позову ТОВ «Автокредит Плюс» відмовити, однак не через пропуск строку позовної давності, а через його безпідставність. У відповідності до ст. 141 ЦПК України колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2881,50 грн. Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року скасувати. Прийняти постанову, якоюу задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу № ZR00A!0000551178 від 09.01.2014 р. у розмірі 99 066,19 грн. відмовити у повному обсязі. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», код ЄДРПОУ: 34410930 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_5 , судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2881,50 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривня 50 копійок). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк Т.В. Цюра