Постанова 4851 № 480/3420/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2020 р. Справа № 480/3420/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Управління поліції охорони в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 17.12.19 року по справі № 480/3420/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Сумській області про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністартивним позовом до Управління поліції охорони в Сумській області, в якому просив суд: - стягнути з відповідача грошову компенсацію за 52 день невикористаної відпустки за період з 30.12.2016 по 29.12.2018 у розмірі 20258,68 грн., стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 16.07.2019 по 03.12.2019 в розмірі 47529,98 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку у розмірі 54932,19 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після звільнення зі служби в поліції з позивачем проведено розрахунок, однак не виплачено компенсацію за 52 дня невикористаної відпустки за період з 30.12.2016 по 29.12.2018. Відповідно до статті 116 КЗпП України відповідач повинен у день звільнення провести виплату усіх сум, в тому числі і за невикористану відпустку. За таких обставин, оскільки відповідач не виплатив у строку, зазначений статтею 116 КЗпП України, належну йому грошову допомогу, позивач вважає, що відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Управління поліції охорони в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки в кількості 52 дні за період з 30.12.2016 по 29.12.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 12.07.2019 року. Стягнуто з Управління поліції охорони в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9253,76 грн. Стягнуто за рахунок бюджетний асигнувань Управління поліції охорони в Сумській області на користь ОСОБА_1 768,40 грн. судового збору, 100 грн. витрат, пов`язаних із витребуванням доказів, 2000 грн. витрат на правову допомогу. В задоволенні інших вимог - відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем Управлінням поліції охорони в Сумській області, подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позиву у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що розрахунок середньоденного грошового забезпечення відповідачем здійснено необґрунтовано, зазначає, що позивач має право лише на виплату коштів за невикористану відпустку у році звільнення. Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 змінити та стягнути з Управління поліції охорони в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 52 дні невикористаної відпустки за період з 30.12.2016 по 29.12.2018 у розмірі 20258,68 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 16.07.2019 по 14.11.2019 в розмірі 35452,69 грн., виходячи з середньоденного грошового забезпечення в розмірі 389,59 грн., судові витрати в розмірі 7618,40 грн., які складаються з 768,40 грн. судового збору, 100 грн. витрат повязаних з витребуванням доказів та 6750,00 грн. витрат на правову допомогу. В обґрунтування апеляційцої скарги позивач зазначив, що сума його доходу за травень-червень 2019 року становить 23764,92 грн., таким чином середньоденне грошове забезпечення становить 389,59 грн., а не 289,18 грн., як це зазначено судом першої інстанції. Таким чином, суд повинен стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення в розмірі 389,59 грн. Крім того зазначає, що сума судових витрат на правову допомогу в розмірі 6750,00 грн. є обґрунтованою та підтверджується всіма належними та допустимими доказами. а тому підлягає стягненню з відповідача. Згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, протокольної ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 про перехід до розгляду в порядку письмового провадження та у зв`язку з наявностю відповідних клопотань сторін, справа розглянута колегією суддів в порядку письмового провадження. З врахуванням вимог ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата складання його повного тексту. Повний текст постанови суд апеляційної інстанції складає з дотриманням строків, визначених ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що наказом від 12.07.2019 №158/о/с "По особовому складу" Управління поліції охорони в Сумській області ОСОБА_1 з 15.07.2019 звільнено зі служби за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію". Відповідно до зазначеного наказу, вирішено виплатити позивачу кошти за 22 дні невикористаної відпустки за 2019р. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не використано 52 дні відпустки за період з 30.12.2016 по 29.12.2018, однак дані дні не підлягають врахуванні при визначенні розміру суми компенсації за невикористані дні відпустки. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необхідності зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки в кількості 52 дні за період з 30.12.2016 по 29.12.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 12.07.2019 року та стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9253,76 грн. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію". Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Згідно зі статтею 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави. Частиною першою статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Відповідно до статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Аналізуючи наведені норми законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році. Таким чином в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права. Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу. Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що позивач, мав право на відпустку та з урахуванням Закону України "Про відпустки", відповідно набув право на компенсацію за невикористані дні відпустки. Однак обов`язок обліку таких відпусток та дотримання пов`язаних із ними гарантій покладається на роботодавця. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача що компенсація за невикористані відпустки обмежується тільки роком звільнення поліцейського та не поширюється на роки, що передували звільненню, є помилковим. Слід зазначити, що ухвалення законного і обґрунтованого рішення у відповідності з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України передбачає надання судом оцінку кожному доводу сторін на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження залучених до матеріалів справи доказів. Колегія суддів зазначає, що позивач має право на компенсацію за невикористану відпустку за період з 30.12.2016 по 29.12.2018, однак відповідачем взагалі не нараховано суму компенсації при звільненні із служби. При цьому, нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки нерозривно пов`язано із обізнаністю роботодавця із часом обліку робочого часу за період з 30.12.2016 по 29.12.2018, що є дискреційними повноваженнями відповідача, визначення розміру недоотриманих за вказаний строк виплат є виключною компетенцію відповідача, а тому суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов`язку з визначення суми недоотриманих виплат. В свою чергу позовні вимоги в частині саме стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є передчасними, оскільки нарахування компенсації за невикористані календарні дні відпустки належить до дискреційних повноважень відповідача. Крім того, при нарахуванні компенсації за невикористані дні відпустки, відповідач повинен враховувати норми п. 8 розділу III "Окремі питання виплати грошового забезпечення" Порядку №260, якою передбачено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Разом з тим, на даний час відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде здійснено виплату позивачу нарахованої суми компенсації на підставі судового рішення. В свою чергу, у разі невиплати нарахованої суми компенсації, позивач не позбавлений права звернутись з позовом саме про стягнення такої суми. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, є передчасними. В межах вирішення даного спору суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необхідності застосувати ефективний спосіб захисту порушеного права, зобов`язавши відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані позивачем дні щорічної відпустки з 30.12.2016 по 29.12.2018, а не стягнення суми, яка взагалі не нарахована позивачу. В питанні оцінки дотримання позивачем строку звернення до суду із даними вимогами суд враховує, що стягнення сум компенсації за невикористану відпустку не обмежені позовною давністю. На час відпустки, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки. Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. За своєю природою компенсація за час затримку розрахунку при звільненні є мірою покарання роботодавця за неналежне виконання обов`язків і сплачується на користь працівника. Такий правовий висновок відображений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 справа №910/4518/16. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Законом України "Про Національну поліцію", Порядком №260, які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати середньоденного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком. Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до наказу від 12.07.2019 № 158о/с, позивача звільнено з посади з 15.07.2019, відтак обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний в день звільнення позивача із посади. При вирішенні питання щодо визначення середньоденного грошового забезпечення позивача, передуючих місяцю звільнення позивача, колегія суддів виходить із наступного. Порядком №260 не визначено порядок та розрахунок середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) за порушення строків розрахунки при звільненні, зокрема за порушення ст.ст. 116-117 КЗпП України. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки відсутній спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати поліцейського, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні положення, що регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників, в частині визначення періоду, за який враховується середня заробітна плата. Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію", частиною першою статті 94 якого поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Так, зі змісту Порядку № 260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, встановлено, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. Таким чином отримане грошове забезпечення позивача повинно бути розраховано із тих складових нарахованого доходу позивача, які повинні включатися до розрахунку середньоденного грошового забезпечення, за повні два місяці перед звільненням ( в даному випадку - червень, травень 2019) та бути поділені на 61 календарних днів ( червень+травень 2019). Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача за травень 2019 року позивачу нараховано 2500 грн. посадового окладу, 2000 грн. окладу за спеціальним званням, 2025 грн. надбавки за стаж служби в поліції, 1957 грн. премії щомісячної, 281,61 грн. доплата за роботу у нічний час, 849,08 грн. індексації, 2500 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення, щомісячна грошова компенсація суми податку на доходи фізичних осіб 2180,37 грн. Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача за червень 2019 позивачу нараховано 2500 грн. посадового окладу, 2000 грн. окладу за спеціальним званням, 2025 грн. надбавки за стаж служби в поліції, 652,50 грн. премії щомісячної, 849,08 грн. індексації, грошова компенсація суми податку на доходи фізичних осіб 1444,78 грн. Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при розрахунку середньоденного грошового забезпечення, враховується те, що позивач у травні 2019 року отримав суму доходу, яка складається із 2500 грн. посадового окладу, 2000 грн. окладу за спеціальним званням, 2025 грн. надбавки за стаж служби в поліції, 1957 грн. премії щомісячної, 281,61 грн. доплата за роботу у нічний час, 849,08 грн. індексації, а всього 9613,19 грн. При розрахунку середньоденного грошового забезпечення, враховується, що позивач у червні 2019 року отримав суму доходу, яка складається із 2500 грн. посадового окладу, 2000 грн. окладу за спеціальним званням, 2025 грн. надбавки за стаж служби в поліції, 652,50 грн. премії щомісячної, 849,08 грн. індексації, а всього 8026,58 грн. Загальна сума доходу позивача за травень - червень 2019 року склала 17639,77 грн. Таким чином середньоденне грошове забезпечення становить 289,18 грн. (17639,77/61 календарний день). Щодо посилань позивача в апеляційній скарзі, що розмір його грошового забезпечення за травень 2019р. становить 14293,56 грн., за червень 2019 року - 9471,36 грн., а тому середньоденне грошове забезпечення становить 389,59 грн. (14293,56+9471,36/61 календарний день), колегія суддів зазначає наступне В даному суму позивачем необґрунтовано та безпідставно включено суму одноразової допомоги на оздоровлення, отриманої в травні 2019 року та грошову компенсацію суми податку на доходи фізичних осіб, отриманої у травні та червні 2019 року. Також, колегія суддів вважає помилковими доводи позивача, що грошова компенсація суми податку на доходи фізичних осіб повинна бути включена до складу грошового забезпечення для визначення середньомісячного грошового забезпечення. Дана виплата, не є складовою грошового забезпечення, а є грошовою компенсацією, яка проводиться не у відповідності до Порядку № 260, а виплачується одночасно з виплатою їм грошового забезпечення у відповідності до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. N 44, яким визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби. Крім того, доводи позивача, що сума матеріальної допомоги на оздоровлення повинна бути включена у розрахунок середньоденного грошового забезпечення, є помилковими, враховуючи наступне. Постановою №100 від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", зокрема розділом 3 передбачено перелік виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати. Так, абз. б п. 4 розділу 3 даного Порядку, передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до складу грошового забезпечення позивача не включено суми, які повинні бути враховані, а саме сума виплаченої протягом травня-червня 2019 року індексації, доплати у нічний час, премія. Відповідно до п. 3 розділу 1 Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до п. 11 Розділу ІІ Порядку №260 поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні. Відповідно до п. 12 Розділу ІІ Порядку №260 керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції. Таким чином, як сума доплати за роботу в нічний час так і сума премії повинна бути включена до суми грошового забезпечення для визначення розміру середньоденного грошового забезпечення. У статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Конституцією України (частина третя статті 43) встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33). Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (пункт 3 частини першої статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Конституційний Суд України, у Рішенні від 15 жовтня 2013 року N 9-рп/2013, дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3). Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Таким чином сума виплаченої індексації повинна включатися в розрахунок середньоденного грошового забезпечення. Статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні. Так, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно з статтею 117 зазначено Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Позивач просить стягнути середній заробіток за період з 16.07.2019 по 14.11.2019, виходячи з середньоденного грошового забезпечення в розмірі 389,59 грн. про що зазначає в розрахунку в апеляційній скарзі, однак даний розрахунок не відповідає вірній сумі середньоденного грошового забезпечення позивача для виплати середнього заробітку за весь час затримки, з урахуванням наступного. В даному випадку наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16. Також даної позиції щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин "принципу співмірності" під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Виходячи із обставин справи, принципів законності та справедливості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо стягнення на користь позивача суму середнього заробітку в розмірі 9253,76 грн., відтак, стягнення суми у розмірі 54932,19 грн. за період з дня звільнення по день звернення позивача до суду є необґрунтованою. Відповідно до частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Пунктом першим частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною четвертою статті 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. У матеріалах справи містяться документи, якими підтверджується понесення витрат позивачем на правничу допомогу, а саме, копія договору про надання правової допомоги від 02.08.2019 №12, ордер серії ПТ №131098 від 02.08.2019, акт виконаних робіт від 01.11.2019, від 10.12.2019, квитанція до прибуткового касового ордеру № 7 від 01.11.2019 на суму 4750 грн., №9 від 10.12.2019 на суму 2000 грн. Згідно акту приймання-передачі робіт від 01.11.2019 зазначено про такий вид правової допомоги, як складання та оформлення про правничу допомогу та ордеру (00.15 год.), при цьому колегія суддів зазначає, що такий вид допомоги не може вважатися часом витраченим для надання правової допомоги по справі, оскільки він є підставою надання такої правової допомоги, виключно після його укладення, такі дії спрямовані не на надання правової допомоги щодо розгляду та вирішення адміністративної справи, а оформлення договірних відносин між адвокатом та клієнтом. Крім того, слід зазначити, що до складення та оформлення договору про надання правової допомоги, в період з 09-00 до 10-00 адвокат ознайомлювався з матеріалами (1 год), при цьому складання та оформлення договору про надання правової допомоги відбулося лише з 13-40 по 14-00. Таким чином ознайомлення з матеріалами відбулося не під час дії договору про правову допомогу. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що час, витрачений адвокатом на консультативну роботу, роз`яснення законодавства (02.08.2019 кількістю 1 год.) не підлягає зарахуванню, оскільки не зрозуміло, яка саме допомога була надана з таких питань. Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача є необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, суми судових витрат, а саме 768,40 грн. ( квитанція № 28243139-1 від 17.09.2019) судового збору, сплаченого при зверненні до суду, 100 грн. ( квитанція від 28.11.2019 № 5498799119 на суму 50 грн., від 02.12.2019 № 7045831819 на суму 50 грн.) витрат , пов`язаних із витребуванням судом у позивача доказів, а також 2000 грн. витрат на правову допомогу. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління поліції охорони в Сумській області - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 по справі № 480/3420/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц Судді(підпис) (підпис) В.В. Старостін С.С. Рєзнікова