Постанова 4872 № 916/3154/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3154/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ярош А.І., суддів Діброви Г.І., Разюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 26 грудня 2019 року (суддя Степанова Л.В.) у справі № 916/3154/19 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "УКРЖИЛСТРОЙ-2008" про стягнення 58214,32грн., В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «УКРЖИЛСТРОЙ-2008» про стягнення 58214,32грн. В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» посилається на неналежне виконання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «УКРЖИЛСТРОЙ-2008» умов укладеного між сторонами договору №8231/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017р. купівлі-продажу природного газу. Оплату за газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, внаслідок чого позивачем нараховано 40 294,75 грн. пені, 10 548,58 грн. інфляційних втрат, 7 370,99 грн. 3% річних. У запереченнях на позовну заяву відповідач просив зменшити суму пені на різницю у кошторисі газу 93 грн. За 1000 куб.м. газу, тобто на 16 833,00 грн. (а.с.134) Рішенням Господарського суду Одеської області від 26 грудня 2019 року (суддя Степанова Л.В.) у справі № 916/3154/19 позов Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку УКРЖИЛСТРОЙ-2008 про стягнення 58214,32грн. задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку УКРЖИЛСТРОЙ-2008 на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 30294,75грн. пені, 7370,99грн. 3% річних, 10521,83грн. інфляційних витрат, 1921,00грн. судового збору. У позовних вимогах Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку УКРЖИЛСТРОЙ-2008 26,75грн. інфляційних витрат та 10000,00грн. пені відмовлено. Судове рішення обґрунтоване доведеністю матеріалами справи факту несвоєчасного здійснення відповідачем розрахунку за поставлений позивачем природний газ, отримання якого підтверджене належним чином оформленими актами приймання-передачі та правомірністю нарахування на суму простроченої оплати пені, 3% річних. Інфляційні втрати судом першої інстанції за власним розрахунком задоволено частково у розмірі 10521,83грн. Разом з тим, місцевим судом зазначено, що враховуючи обставини, якими відповідач мотивує підставу для зменшення розміру пені, з урахуванням інтересів обох сторін, причин несвоєчасного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, та відсутності основної заборгованості станом на день розгляду справи, суд вважає, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 10000,00грн. до 30294,75грн. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2019 року у справі №916/3154/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 10000,00 грн. та інфляційних в сумі 26,75 грн. скасувати. Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо стягнення пені в сумі пені в сумі 10000,00 грн. та інфляційних в сумі 26,75 грн., у стягненні яких було відмовлено, - задовольнити. Судові витрати покласти на Відповідача по справі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими. Так, апелянт зазначає, що в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору. Боржник не звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за будь-яких обставин. Виконання умов Договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності «значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з`ясувавши наявність «перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: «об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків». Разом з цим, апелянт зазначає, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, що передбачений умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання, а тому вважає, що суд неправомірно самостійно визначив розмір пені. Відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі 922/1010/16 від 12.06.2018. Загальна сума заявлених пені та 3% річних не компенсує повністю втрат від сплати відсотків за комерційними кредитами. Скаржник наголошує, що зменшення судом розміру пені спричинить Позивачу додаткові втрати та дозволить Відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови. Крім того, апелянт також зауважує щодо розрахунку судом інфляційних втрат, зазначає, що рішення Господарського суду Одеської області не містить будь-яких математичних розрахунків щодо обрахування інфляційних нарахувань, є незрозумілим методологія здійснення розрахунку, у відповідності до якого сума інфляційних втрат становить 10521,83 грн., а не сума у розмірі 10548,58 грн. згідно заявленого Позивачем розміру. За наведених обставин, апелянт вважає, що ним правильно визначено розмір інфляційних втрат, механізм розрахунку яких відповідає нормам законодавства, а також сформованій практиці Верховного суду. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 26 грудня 2019 року у справі № 916/3154/19; постановлено розгляд справи №916/3154/19 здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи). На електронну пошту суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який судом долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, зазначає, що доводи позивача щодо неправомірності зменшення пені безпідставні. Вважає, що судом першої інстанції належним чином обґрунтовано підстави зменшення неустойки. З урахуванням вищезазначеного, просить апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення господарського суду одеської області від 26.12.2019 року по справі № 916/3154/19 відхилити, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, додаткові пояснення, заперечення, клопотання до суду не надходили. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.10.2017р. між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (найменування Товариства змінено на Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України) (постачальник) та ОСББ «Укржилстрой 2008» було укладено договір № 8231/1718- ТЕ-23 купівлі-продажу природного газу. Пунктом 1.2 Договору сторонами узгоджено, що природний газ використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Відповідно до п. 2.1 Договору, постачальник з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) передає споживачу природний газ обсягом до 178,00 тис.куб.м. Пунктом 2.4 Договору передбачено допустиме відхилення обсягу природного газу протягом відповідного місяця постачання газу в розмірі ± 5 відсотків (плюс/мінус п`ять відсотків) від підтвердженого постачальником планового обсягу (номінації) без узгодження сторін. Підписання сторонами акту приймання-передачі природного газу, відповідно до п. 3.7 цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу. Відповідно до п. 3.7 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу. Споживач згідно з п. 3.10 Договору підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці. Пунктом 5.2 Договору сторонами узгоджено ціну за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ на дату укладання договору в розмірі 5 930,40 грн. Згідно п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до п. 6.4 Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума заборгованості. Пунктом 7.2. Договору передбачений обов`язок споживача своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором. Згідно п. 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Умовами п.10.3. договору сторони встановили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років. Згідно положень розділу 12 договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач у період з листопада 2017 року по березень 2018 року природний газ в наступних обсягах: у листопаді 2017 року 23,154 тис.куб.м. на суму 137 312,48 грн; у грудні 2017 року 31,762 тис.куб.м. на суму 188 361,36 грн; у січні 2018 року 39,661 тис.куб.м. на суму 235 205,59 грн; у лютому 2018 року 37,949 тис.куб.м. на суму 225 052,75 грн; у березні 2018 року 38,387 тис.куб.м. на суму 227 650,26 грн; що підтверджується складеними та підписаними обома сторонами актами приймання-передачі природного газу (а.с. 26-30). Разом з тим, як було встановлено місцевим судом та підтверджується наданими позивачем сальдо та випискою по операціям за період з 10.01.2018 по 10.10.2018 (а.с. 61-105), відповідач з порушенням строків, встановлених п.6.1 договору, розрахувався з позивачем за поставлений протягом листопада 2017 року - березня 2018 року природний газ. У зв`язку з несвоєчасними розрахунками за поставлений газ позивачем згідно умов договору було нараховано відповідачу пеню у сумі 40294,75грн., 10 548,58 грн. інфляційних втрат, 7 370,99 грн. 3% річних. Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України). Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Беручи до уваги правову природу укладеного Договору, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог мала здійснюватися судом за нормами Цивільного та Господарського Кодексів України, які регламентують правовідносини з розрахунків в межах купівлі-продажу, а також інших відповідних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в сфері постачання природного газу. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Як встановлено ст. 655, ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу. Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Як встановлено місцевим судом та не заперечується сторонами в межах апеляційного провадження, відповідач несвоєчасно розрахувався за отриманий природний газ за договором постачання природного газу від 05.10.2017р. № 8231/1718- ТЕ-23, що свідчить про неналежне (із допущеним простроченням) виконання ним такого грошового зобов`язання в силу ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу. За змістом ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахування якої в розглядуваному випадку передбачено п. 8.2 Договору. Представлені позивачем розрахунки 3% річних та пені визнані місцевим господарським судом такими, що відповідають встановленим обставинам справи щодо періоду прострочення та розміру грошового зобов`язання з якого відповідачем допущено прострочення, зроблені арифметично та методологічно вірно. Водночас, за розрахунком суду інфляційних втрат визнано розрахунок позивача невірним та визначено суму 10521,83 грн., замість заявлених до стягнення 10 548,58 грн. В свою чергу, зміст доводів та вимог апеляційної скарги зводиться до необґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення стягуваної суми пені та її зменшення судом в оскаржуваному рішенні на 10 000, 00 грн. а також щодо невірного перерахунку судом інфляційних втрат, з огляду на таке, колегія суддів переглядає оскаржуване судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги. Щодо зменшення пені судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором. Згідно з ч. 2 ст. 615 та ч. 2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня). В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно п. 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про арифметично вірний розрахунок пені у розмірі 40 294,75 грн. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках: - коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України); - якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України). Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника. Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц. Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. У запереченнях на позовну заяву відповідач просив зменшити розмір пені на різницю у кошторисі газу - 93грн. за 1000куб.м. газу тобто на 16833,00грн., посилаючись на постанову пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних справ від 30.03.2012р. №4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами». За висновками судової колегії, зменшуючи суму належної до стягнення пені на 10 000 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що обставини, якими відповідач мотивує підставу для зменшення розміру пені, з урахуванням інтересів обох сторін, причин несвоєчасного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, та відсутності основної заборгованості станом на день розгляду справи, є підставою для зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 10000,00грн. до 30294,75грн. Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суд не дослідив негативні наслідки, спричинені позивачеві, оскільки, жодних доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків позивачу у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань, у розумінні ст.ст. 73, 74 ГПК України, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують імовірність збитків або засвідчували наявність збитків у позивача, у зв`язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов`язань відповідачем. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 р. № 7-рп/2013. Слід зауважити також на те, що відповідач просив зменшити суму пені на 16833 грн., проте судом першої інстанції частково задоволено вказане клопотання та зменшено пеню на 10 000 грн., залишивши суму до стягнення з відповідача 30294,75грн. Таким чином, колегія суддів не вбачає порушення інтересів стягувача у даному випадку, та вважає що судом дотримано збалансованість інтересів сторін. Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені на 10000,00грн. до 30294,75грн. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 18.06.2019 у справі №924/754/18. При цьому, судом враховується, що позивачем, окрім іншого, застосовано до відповідача таку міру відповідальності як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства. Отже, зменшуючи розмір пені, нарахованої на прострочену заборгованість на підставі договору, місцевий господарський суд вірно врахував ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, баланс інтересів сторін. Помилковим є й ствердження апелянта щодо зміни судом визначеного договором розміру пені, адже, в даному випадку, суд з урахуванням положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та обставин справи реалізував дискреційні повноваження щодо зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій, а не порядок її обчислення, який визначено діючим законодавством та положеннями п. 8.2 Договору. Розглянувши доводи апелянта щодо невірного розрахунку суду першої інстанції заявлених до стягнення інфляційних втрат, колегія суддів доходить наступних висновків. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат. Колегія суддів зазначає про помилковість позиції апелянта щодо того, що нарахування інфляційних втрат за наступний період слід здійснювати з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а не на суму боргу. Системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу. Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, апеляційна інстанція відхиляє безпідставне твердження скаржника про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 січня 2020 року у справі № 924/532/19. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності в останньому арифметичних помилок. Зокрема, позивачем допущено помилки у розрахунках за березень, квітень, липень 2018, за результатами перерахунку яким судовою колегією встановлено наступні дані: Період розрахункуІндекс інфляції, %Сума боргу, грн.Сума боргу з інфляцією, грн.Інфляційне збільшення боргу, грн. березень 2018 - березень 2018101.1123361.00124717.971356.97 квітень 2018 - квітень 2018100.8217296.00219034.371738.37 липень 2018 - липень 201899.322349.0022192.56-156.44 Отже, різниця в розрахунках позивача та суду складає 26,75 грн., з огляду на що судом першої інстанції вірно встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у сумі 10521,83грн. замість заявлених 10 548,58 грн. Розрахунок 3% річних у сумі 7370,99грн. судовою колегією визнається вірним та обґрунтованим. Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду в оскарженому рішенні, тому відхиляються колегією суддів як безпідставні. Будь-яких порушень процесуальних норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, або неправильного застосування норм матеріального права при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції виявлено не було, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене рішення залишенню без змін. За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26 грудня 2019 року у справі № 916/3154/19 підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 26 грудня 2019 року у справі № 916/3154/19 залишити без змін. Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя А.І. Ярош судді Г.І. Діброва Г.П. Разюк