Постанова 4808 № 344/10759/13-ц

Справа № 344/10759/13-ц Провадження № 22-ц/4808/439/20 Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М. Суддя-доповідач Фединяк П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Пнівчук О.В. , Девляшевського В.А. секретаря Мельник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького Володимира Васильовича за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду від 29 січня 2020 року, ухвалену в складі судді Хоминець М. М. у м.Тисмениці, ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького В. В. Скарга мотивована тим, що заочним рішенням Тисменицького районного суду від 31.01.2017 року стягнуто з нього як боржника заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» у розмірі 464314,08 грн. На виконання даного рішення судом видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні у приватного виконавця Витвицького В.В.. Стягувачем у виконавчому провадженні № 58365603 є ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК». Однак, 15.10.2019 р.вказаний банк як юридична особа припинив свою діяльність, що підтверджується інформацією з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об`єднань. Правонаступників банку Фондом ГВФО не визначено. Відповідно до вимог п. 3, 4 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Згідно ч.2 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. 17.10.2019 р. офіційним листом він повідомив приватного виконавця про припинення стягувача як юридичної особи і наполягав щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження. Приватний виконавець листом від 28.10.2019 р. повідомив про відкладення розгляду його заяви, поки судом не буде вирішено заяву про заміну сторони її правонаступником. Вважає, що такі дії суперечать вимогам Закону, зловживанням з його боку правами та обов`язками, перевищенням повноважень в силу самовільного без правових на те підстав збільшення строку розгляду заяви та строків прийняття постанови у ході виконання виконавчого провадження. Правонаступників у ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» не існує, новий кредитор ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС» не є правонаступником банку, не звертався до приватного виконавця щодо заміни сторони кредитора чи правонаступника, не повідомляв його як боржника про відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями. Просив визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького В.В. щодо продовження/відкладення розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.10.2019 р. про закінчення виконавчого провадження № 58365603 неправомірними; зобов`язати приватного виконавця Витвицького В.В. розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2019 р. у передбачені законом строки та винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 58365603 на підставі п.п. 3), 4) ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Тисменицького районного суду від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні скарги. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали з постановленням нової про задоволення скарги, вказуючи на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм процесуального права й постановив незаконну ухвалу. На думку апелянта, суд не врахував того, що наявне у матеріалах справи виконавче провадження відкрите приватним виконавцем за заявою стягувача, який вже перебував на стадії та в процесі ліквідації. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачений порядок правонаступництва на стадії ліквідації банку. Крім того, відповідно до листа ФГВФО, правонаступників банку не визначено та не існує, таким чином відповідно до вимог п.3, п.4 ч.І ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню. Заміна сторони правонаступником відбулася судом лише 29.01.2020р. за ухвалою, що не вступила в законну силу та оскаржується ним в апеляційному порядку. Тобто, законних підстав для застосування п.5ч.1 ст.34 ЗУ «Про виконавче провадження» та ст.442 ЦПК України щодо зупинення виконавчого провадження та відстрочки надання відповіді/розгляду поданої мною заяви про закінчення виконавчого провадження у приватного виконавця не було. Правонаступників у ПАТ «Брокбізнесбанк» не існує, новий кредитор ТОВ «ФК «Депт Фінанс» не є правонаступником банку у тих чи інших зобов`язаннях, а лише новим кредитором у боргових зобов`язаннях, який не звертався до приватного виконавця щодо заміни сторони кредитора чи «правонаступника», не повідомляв його як боржника про відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями. У матеріалах виконавчого провадження та даної справи будь-яка письмова інформація з даного приводу відсутня. 10 березня 2020 року приватний виконавець Витвицький В. В. подав відзив, в якому заперечує доводи апеляційної скарги. Вказує, що у виконавчому провадженні № 58365603 правонаступником прав та обов`язків ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» є ТОВ ФК «ДЕПТ ФІНАНС», що підтверджується листом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.10.2019 р. № 24-17086, яким підтверджено відступлення права вимоги від ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» на користь ТОВ ФК «ДЕПТ ФІНАНС» щодо боржника ОСОБА_1 . Сторони у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не звились в суд і не подали заяву про розгляд справи у їх відсутності, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення судової повістки не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Тисменицького районного суду 29 січня 2020 року за заявою заінтересованої особи проведено заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» замінено його правонаступником ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС», у виконавчому провадженні № 58365603 з примусового виконання виконавчого листа Тисменицького районного суду Івано-Франківської області № 344/10759/13-ц від 13.07.2017 р. Таким чином, твердження скаржника про відсутність у стягувача ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» правонаступника є голослівними. Відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження, з урахуванням того, що оскаржувані дії приватного виконавця вчинені відповідно до закону, у межах його повноважень, права боржника у даному виконавчому провадженні не було порушено. Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького В.В. знаходиться виконавчий лист № 344/10759/13-ц від 13.07.2017 р., виданий Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області на підставі рішення суду від 31.01.2017 р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 464314,08 грн. заборгованості за кредитним договором, що складається з 135480 грн. заборгованості за кредитом, 113338,45 грн. заборгованості по відсотках, 6571,91 грн. пені, 13941,05 грн. 3% річних за прострочення виконання основного зобов`язання, 5750,28 грн. 3% річних за прострочення сплати відсотків, 123141,99 грн. індексації простроченої заборгованості по основному зобов`язанню, 66090,40 грн. індексації простроченої заборгованості по нарахованих процентах, та судових витрат. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького В.В. від 12.02.2019 р. відкрито виконавче провадження ВП № 58365603 з виконання зазначеного виконавчого листа. 15.04.2019 р. між стягувачем ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» та ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 308, згідно якого ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС» стало новим кредитором за кредитним договором № 3412 від 19.04.2007 р. Відповідно до п.2.1 договору про відступлення прав вимоги первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів всі права вимоги за договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки, договорами застави, вказаними у додатку до цього договору (т.3, а.с.18-21). Листом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.10.2019 р. № 24-17086 підтверджено відступлення права вимоги від АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» до ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС» щодо боржника ОСОБА_1 у складі пулу активів, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами (т.2, а.с.220). Відповідно до ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. На підставі п.5 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького В.В. від 24.10.2019 р. зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 344/10759/13-ц від 13.07.2017 р. до вирішення судом питання про заміну сторони її правонаступником (т.3, а.с.127). 28.10.2019 р. приватним виконавцем на лист ОСОБА_1 від 17.10.2019 р. про закриття та закінчення виконавчого провадження № 583656063 повідомлено про направлення до суду заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником (т.3, а.с.128). Ухвалою Тисменицького районного суду від 29.01.2020 р., залишену без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 березня 2020 року проведено заміну сторони виконавчого провадження за заявою заінтересованої особи, а саме стягувача ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» замінено його правонаступником ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС», у виконавчому провадженні № 58365603 з примусового виконання виконавчого листа Тисменицького районного суду Івано-Франківської області № 344/10759/13-ц від 13.07.2017 року (т. 3 а.с. 220-223) Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року N 2-рп (II)/2019). Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae ІНФОРМАЦІЯ_1 stricti iuris rationem", яка означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права". Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі "Артіко проти Італії"). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя, а саме сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду. При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року). У справі "Войтенко проти України" суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії"). У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не можуть ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Таким чином, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні скарги, суд першої інстанції, врахувавши вимоги вищевказаного закону, прийшов правильного висновку про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження № 58365603 на підставі п.п. 3,4 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки 15.04.2019 р. між стягувачем ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» та ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 308, згідно якого ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС» стало новим кредитором за кредитним договором № 3412 від 19.04.2007 р. та стягувачем за рішенням Тисменицького районного суду від 31.01.2017 року, стягнуто з скаржника як боржника заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» у розмірі 464314,08 грн. Зазначені обставнини підтверджуються копією листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.10.2019 р. № 24-17086 про відступлення права вимоги від АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» до ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС» щодо боржника ОСОБА_1 у складі пулу активів, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами (т.2, а.с.220) та ухвалою Тисменицького районного суду від 29.01.2020 р., залишену без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 березня 2020 року, якою проведено заміну сторони виконавчого провадження за заявою заінтересованої особи, а саме стягувача ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» замінено його правонаступником ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС», у виконавчому провадженні № 58365603 з примусового виконання виконавчого листа Тисменицького районного суду Івано-Франківської області № 344/10759/13-ц від 13.07.2017 року (т. 3 а.с. 220-223). Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що правонаступників у ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» не існує, новий кредитор ТОВ «ФК «ДЕПТ ФІНАНС» не є правонаступником банку у зобов`язаннях, а лише новий кредитор у боргових зобов`язаннях, так як спростовуються вищевказаними доказами. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Тисменицького районного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення. Повний текст складений 26 березня 2020 року. Судді: В.Д.Фединяк О.В.Пнівчук В.А.Девляшевський