Постанова 4803 № 182/6044/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3992/20 Справа № 182/6044/19 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів : Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ФОП ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року, ухваленого суддею Багровою А.Г. в м.Нікополі, Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 11 листопада 2019 року, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів. В обґрунтування позову зазначив, що 20.11.2018 року ним на користь відповідача було оплачено 4200 грн. за розробку технічної документації для присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . До теперішнього часу ФОП ОСОБА_2 обумовлені послуги не виконав та кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач вимушений звертатися до суду та просив стягнути з відповідача суму коштів за ненадані послуги у розмірі 4200 грн., 3 відсотки річних від суми боргу у розмірі 99,40 грн., індекс інфляції у розмірі 342,74 грн., а всього 4642,12 грн. (а.с.1-2). Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів відмовлено в повному обсязі. Судові витрати по справі компенсовані за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог та вирішити питання про новий розподіл судових витрат по справі. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи йому у задоволенні позову порушив норми процесуального права, оскільки відмовив у задоволенні його клопотання про забезпечення тих доказів, які б підтвердили про невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивач не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №б/н від 20.11.2018 року ОСОБА_1 сплатив на користь ФОП ОСОБА_2 кошти у сумі 4200,00 грн. (а.с.4). Вказана обставина відповідачем не оспорюється. Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_1 не надав доказів, із яких можна було б встановити наявність у нього права вимоги до ФОП ОСОБА_2 за невиконання останнім своїх зобов`язань. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає зазначеній нормі процесуального закону. Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів». Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» установлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст.205 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Відповідно до п.7 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ); Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом першої інстанції перевірено і встановлено, що позивачем суду не було надано належних та допустимих доказів того факту, що 20 листопада 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено усний договір на розробку технічної документації для присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, а квитанція до прибуткового касового ордеру №б/н від 20.11.2018 року тільки підтверджує сплату ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 коштів у сумі 4200,00 грн. за виконання певної послуги, зокрема інформаційно-консультаційної послуги щодо роз`яснення порядку та процедури присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, що повністю узгоджується нормами ч.1 ст.206 ЦК України, якими усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про повернення коштів за ненадані послуги. З матеріалів справи видно, що позивач звертався до суду першої інстанції із заявою про забезпечення доказів, просив витребувати від Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відомостей про надходження для реєстрації технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , мотивуючи своє клопотання тим, що йому самостійно буде складно отримати таку інформацію через тривалу процедуру та можливість відмови у наданні відомостей, яка була розглянута судом першої інстанції і ухвалою суду від 18 жовтня 2019 року позивачу відмовлено в її задоволенні. Так, відмовляючи ОСОБА_1 у витребуванні доказів, суд виходив з того, що позивачем не надано суду доказів про відсутність у позивача можливості самостійно отримати, вказану у заяві інформацію, а також не надано доказів, які б підтверджували, що позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, однак йому було відмовлено у наданні такої інформації з будь, яких підстав. Аналогічне клопотання було заявлено позивачем і в його апеляційній скарзі і у клопотанні від 17 лютого 2020 року, надісланого суду апеляційної інстанції, однак у клопотанні не наведено обґрунтування, яким саме чином відомості про надходження для реєстрації технічної документації із землеустрою на земельну ділянку можуть підтвердити або спростувати заявлені позивачем вимоги в частині невиконання відповідачем своїх зобов`язань з розробки технічної документації для отримання кадастрового номеру на земельну ділянку, а навпаки вказують на те, що позивач самостійно не бажає отримувати необхідну йому інформацію через тривалість самої процедури отримання такої інформації та намагається за рахунок суду отримати бажане. Доводи апеляційної скарги, з огляду на вищевикладене, не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для задоволення позову. Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. За приписами ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 26 березня 2020 року. Головуючий: Судді: