Постанова 4807 № 320/3797/17

Дата документу 24.03.2020 Справа № 320/3797/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №320/3797/17 Головуючий у 1 інстанції: Юрлагіна Т.В. Провадження № 22-ц/807/1198/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «24» березня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М.., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2019 року у справі за поданням старшого державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Петраш Світлани Миколаївни щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_3 , ВСТАНОВИВ: В липні 2019 року старший державний виконавець Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Петраш С.М. звернулась до суду з поданням щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_3 . В обґрунтування вимог зазначила, що на виконанні Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області знаходиться зведене виконавче провадження №59380490 з виконання виконавчого листа № 320/3797/17, виданого 29.01.2018 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 12.06.2013 року в сумі 718896,00 грн., 3% річних у розмірі 64109,77 гри. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 4115,32 грн., а всього - 787121,09 грн., а також виконавчого листа № 320/7236/17, виданого 02.04.2018 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 коштів у розмірі 917408,93 грн. Рішення суду на час звернення до суду боржником не виконано, декларацію не надано. Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації, наданої на запити БТІ № 608 від 02.04.2019 року - нерухомість відсутня; від Держгеокадастр у м. Мелітополь та Мелітопольському районі № 2041 20.04.2018 року - відсутні земельні ділянки у власності та користуванні в Мелітополі та Мелітопольському районі; запит АІС Автомобіль від 19.04.2018 року - транспортні засоби не виявлені; майно, належне боржнику на праві власності відсутнє. На виклики ОСОБА_1 не з`являється. Боржнику належить на праві спільної сумісної власності 1/2 частина майна, набутого під час перебування у шлюбі,в тому числі 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Однак згідно державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказане майно продано згідно договору купівлі-продажу від 05.04.2019 року. На запит виконавця Державною прикордонною службою України листом від 13.04.2019 року повідомлено, що ОСОБА_1 неодноразово перетинав державний кордон України. Вважала, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, не вживає заходів щодо виконання за рахунок належного йому майна і доходів. На підставі зазначеного просила тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом №320/3797/17. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2019 року подання задоволено. ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу, шляхом заборони перетину кордону України до виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, що перебуває на примусовому виконанні в Мелітопольському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, а саме: виконавчий лист № 320/3797/17, виданий Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області 29 січня 2018 року. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необізнаність з ухваленням судового рішення про стягнення заборгованості, відсутність доказів направлення постанови про відкриття виконавчого провадження, недоведеність його ухилення від виконання рішення суду, неможливість виконати рішення суду через відсутність доходів та майна, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову про відмову в задоволенні подання. До Запорізького апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи з посиланням на запровадження карантину в Україні. За приписами ч.ч. 1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Рада суддів України 11 березня 2020 року звернулась з листом до громадян, які є учасниками судових процесів з проханням утримуватись від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників справи. Враховуючи, що явка скаржника в судове засідання відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не є обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе відхилити клопотання представника ОСОБА_1 - Сивової Я.В. про відкладення розгляду справи та розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його представника. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Постановляючи ухвалу про обмеження ОСОБА_1 у праві тимчасового виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від виконання судових рішень, законні вимоги державного виконавця умисно не виконує. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду. Матеріалами справи підтверджується, що підставою звернення державного виконавця до суду із подання про обмеження виїзду за кордон ОСОБА_1 було те, що на виконанні Мелітопольського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження №59380490 по примусовому виконанню виконавчого листа № 320/3797/17, виданого 29.01.2018 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 12.06.2013 року в сумі 718 896,00 грн., 3% річних у розмірі 64109,77 гри. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 4115,32 грн., а всього - 787 121,09 грн., а також виконавчого листа № 320/7236/17, виданого 02.04.2018 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 коштів у розмірі 917 408,93 грн. Постановою старшого державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Петраш С.М. від 19.04.2018 року відкрито виконавче провадження №56216771 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 12.06.2013 року в сумі 718 896,00 грн., 3% річних у розмірі 64109,77 гри. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 4115,32 грн., а всього - 787 121,09 грн. Згідно з актом державного виконавця від 11 липня 2018 року, складеним в присутності боржника ОСОБА_1 , з метою виявлення майна боржника ОСОБА_1 державним виконавцем Петраш С.М. було здійснено вихід за адресою проживання боржника та встановлено відсутність рухомого майна. Постановою старшого державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Петраш С.М. від 19.06.2019 року відкрито виконавче провадження №59370504 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 коштів у розмірі 917 408,93 грн. Постановою старшого державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Петраш С.М. від 19.06.2019 року об`єднано виконавчі провадження №56216771, №59370504 у зведене виконавче провадження №59380490. За приписами ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права та свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, виключно зі своєю власною волею. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав та свобод інших осіб. Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена в здійсненні права на пересування лише у випадках, установлених законом. Це право віднесено в ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Остання не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути їх позбавлена. Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. За приписами п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється примусове виконання. Відповідно до п. 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Тобто, законом встановлено можливість тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з перебуванням в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області справи №320/3797/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки (а.с.18). Окрім того, ОСОБА_1 був повідомлений про перебування на виконанні Мелітопольського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області виконавчого провадження стосовно нього, був присутній під час вчинення виконавчих дій, про що свідчить підпис ОСОБА_1 в акті державного виконавця від 11 липня 2018 року (а.с.74), що спростовує доводи апеляційної скарги про необізнаність щодо наявності судового рішення та відкриття виконавчого провадження. Також, матеріали справи містять Декларацію ОСОБА_1 про доходи та майно боржника фізичної особи 2018 року. Згідно ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язань щодо погашення суми боргу за виконавчим провадженням. Разом з тим, державний виконавець посилався на те, що боржник має паспорт громадянина України для виїзду за кордон та неодноразово перетинав кордон України. Вказані обставини підтверджені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі. ОСОБА_1 не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, які свідчать про неможливість з об`єктивних причин виконати рішення суду, або доказів щодо вжиття ним заходів, спрямованих на виконання судових рішень. Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обов`язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40, зазначається, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній із сторін. Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу та вказав, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту. Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність вчинення ним дій, спрямованих на невиконання обов`язку щодо виконання рішення суду, спростовуються встановленими обставинами. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 26 березня 2020 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова