Постанова 4852 № 335/10267/19 (2-а/335/4/2020)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 березня 2020 року м. Дніпросправа № 335/10267/19 (2-а/335/4/2020) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 13 січня 2020 року (суддя Воробйов А.В.) у справі №335/10267/19 (провадження №2-а/335/4/2020) за позовом ОСОБА_1 до інспектора першого батальйону другої роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області Кір`янової Ірини Олександрівни, третя особа: Управління патрульної поліції в Запорізькій області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №1487644 від 04 вересня 2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 18.01.2018р. інспектором патрульної поліції складено оскаржувану постанову, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.8.7.3 «ґ» ПДР та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. Позивач вказував на порушення патрульним поліції процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка визначена КУпАП. Відповідачем не було прийнято до уваги пояснення позивача щодо відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 13 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції встановив, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності став факт порушення вимог ПДР, в частині руху на заборонений сигнал світлофору. Встановивши такі обставини, суд першої інстанції вказав на те, що відповідачем надано докази, які свідчать про порушення позивачем вимог ПДР, що свідчить про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо дотримання, у спірному випадку, процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності. З цього приводу заявник апеляційної скарги посилається на те, що інспектор патрульної поліції не мав повноважень розглядати справу та виносити постанову на місці вчинення правопорушення. Крім цього, позивач вказує на те, що патрульним інспектор не пред`являв йому відеозапис, на який посилався суд першої інстанції у своєму рішенні. При цьому вказаний відеозапис не був зазначений в оскаржуваній постанові, як доказ скоєного правопорушення. Позивач також наполягає на відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП. Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із такого. Встановлені обставини справи свідчать про те, що 04.09.2019р. відповідачем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕАВ №1487644, згідно з якою позивач 04.09.2019р., керуючи транспортним засобом, проїхав перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофора, чим порушив п.8.7.3 «ґ» ПДР. Відповідно до вказаної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду. Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з наданих відповідачем доказів (запис відеореєстратора) можливо дійти висновку про порушення позивачем п.8.7.3 «ґ» ПДР. З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке. Відповідно до п.8.7.3 «ґ» Правил дорожнього руху сигнали світлофора мають такі значення: жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів. Згідно із ч.2 ст.122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Отже, проїзд на заборонений сигнал світлофора створює склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП. У свою чергу, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, перелік джерел яких наведено в ст.251 КУпАП. Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст..283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався). Отже диск з відеозаписом, який надавався відповідачем суду першої інстанції, може бути визнаний доказом у справі, якщо відомості про нього (про технічний запис, яким він здійснений) зазначені у постанові по справі про адміністративне правопорушення. Як вбачається з оскаржуваної постанови у ньому відсутні відомості про докази, які б підтверджували факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення. Тобто наданий відповідачем диск з відеозаписом неможливо визнати належним та допустимим доказом, який би підтверджував обставини, що зазначені в оскаржуваній постанові. В той же час, враховуючи суть правопорушення, яке інкримінується позивачу, судом апеляційної інстанції досліджено наданий відповідачем відеозапис. Дослідженням відеозапису встановлено, що сигнал світлофору, в момент під`їзду до перехрестя автомобіля під керуванням позивача, був зеленого кольору, тобто дозволяв проїзд. В той час, як автомобіль під керуванням позивача, фактично порівнявся із світлофором, значення світлофору змінилося із зеленого на жовтий. Відповідно до п.8.10 ПДР у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів. Згідно із п.8.11 ПДР водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху. З дослідженого відеозапису вбачається, що хоча позивач фактично і проїхав перехрестя на жовте значення світлофору, але він не мав можливості здійснити зупинку автомобіля у місці, передбаченому пунктом 8.10 ПДР, не вдаючись до екстреного гальмування та не створюючи перешкод для інших учасників руху, у зв`язку з чим його дії, враховуючи положення п.8.11 ПДР, не можливо розцінювати як порушення вимог п.8.7.3 «ґ» ПДР. При цьому, суд враховує, що позивач не створив своїми діями перешкод у русі іншим учасникам дорожнього руху, тобто можливо стверджувати про те, що з урахуванням дорожньої ситуації позивач забезпечив безпеку дорожнього руху, що є однією із умов продовження руху в разі ввімкнення жовтого сигналу, яка визначена п.8.11 ПДР. Враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, оскільки наданий відповідачем відеозапис не свідчить про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена вказаною нормою права. Відповідно до ст..286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності адміністративний суд має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. На підставі викладеного, керуючись статтями п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 13 січня 2020 року у справі №335/10267/19 (провадження №2-а/335/4/2020) - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №1487644 від 04 вересня 2019 року - скасувати. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП - закрити. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання та відповідно до ч.3 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 26.03.2020р. Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк