Постанова 4805 № 290/705/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №290/705/19 Головуючий у 1-й інст. Бабич С. В. Категорія 26 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі цивільну справу №290/705/19 за заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Романівського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2019 року, яке ухвалене під головуванням судді Бабича С.В. у смт Романові, в с т а н о в и в: У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (надалі - АТ КБ «Приватбанк або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість за кредитним договором від 17 квітня 2013 року в сумі 11 998,66 грн. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернулася до банку та підписала заяву від 17 квітня 2013 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі 2 008,94 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 кредитні кошти не повернула, у зв`язку із чим станом на 23 червня 2019 року утворилася вищевказана заборгованість, яка складається із: строкового тіла кредиту в сумі 31,47 грн., простроченого тіла кредиту в сумі 2 234,19 грн., пені за прострочене зобов`язання в сумі 8 585,44 грн., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в сумі 100 грн. та штрафу - 500 грн. (фіксованої частини) і 547,56 грн. (процентної складової). Заочним рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість у сумі тіла кредиту - 31,47 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено та вирішено питання судових витрат. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" подало апеляційну скаргу в цій частині. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове, яким вимоги про стягнення простроченого тіла кредиту в сумі 2 234,19 грн. задовольнити. Зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 підписала анкету-заяву від 17 квітня 2013 року, а тому погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг. Платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. Отже, заборгованість за тілом кредиту складається із двох складових, а саме: 31,47 грн. заборгованості за тілом кредиту та 2 234,19 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула, суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту. Довідкою про зміну умов кредитування підтверджується, що кредит ОСОБА_1 наданий саме у розмірі 7 000 грн. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Виходячи із принципу диспозитивності, апеляційний суд не переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог банку, тобто в частині стягнення заборгованості за строковим тілом кредиту в сумі 31,47 грн., а також у частині відмови у стягненні пені за прострочене зобов`язання в сумі 8 585,44 грн., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в сумі 100 грн. та штрафу - 500 грн. (фіксованої частини) і 547,56грн. (процентної складової). Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення простроченого тіла кредиту в сумі 2 234,19 грн., суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами суму заборгованості, оскільки в анкеті-заяві від 17 квітня 2013 року не визначений кредитний ліміт, а також відсутні умови про встановлення відповідальності за порушення зобов`язання. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг та за відсутності у заяві домовленості сторін про порядок і розмір нарахування неустойки за несвоєчасне повернення кредиту, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору. Надані банком Умови та правила надання банківських послуг, враховуючи їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником. Лише факт безпосереднього підписання позичальником Умов та правил може свідчити про прийняття нею запропонованих їй умов кредитування. Суд першої інстанції наголосив на відсутності підстав вважати, що сторони дійшли згоди та обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки, а тому й відсутні підстави стверджувати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених частиною другою ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції з таких міркувань. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з частиною першою ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків при застосуванні конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Визначальним є додержання письмової форми договору. При розгляді даного спору апеляційний суд враховує, що у постанові від 03 липня 2019 року (провадження №14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження №6-144цс14). Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 17 квітня 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом підписання останньою анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.11). У анкеті-заяві не зазначено, що ОСОБА_1 виявила бажання оформити на своє ім`я кредитну карту «Універсальна». Опцію залишила не заповненою. Не заповнена й графа - бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою «Універсальна»/Gold. Одночасно із цим у анкеті-заяві зазначено про те, що клієнт згоден із тим, що дана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді. Має місце у заяві й застереження про те, що Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.com.ua. Клієнт зобов`язалася виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.com.ua. Відмітка про отримання ОСОБА_1 пам`ятки клієнта, яка містить, у тому числі, Тарифи і основні умови обслуговування і кредитування, в анкеті-заяві відсутня. До анкети-заяви банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна contract», «Універсальна gold», а також витяг з Умов та правил надання банківських послуг. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання відповідачем анкети-заяви містили умови щодо тіла кредиту, умов про зміну тіла кредиту, сплати процентів за користування кредитом, зміну процентної ставки, відповідальності за неналежне виконання умов договору саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредитного ліміту, процентної ставки за користування кредитом витяги з Тарифів і з Умов та правил не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані відповідачем. Отже, недодержання письмової форми кредитного договору щодо тіла кредиту, процентної ставки, відповідальності за неналежне виконання умов договору не дає підстав розцінювати умови, прописані у витягах з Тарифів та з Умов і правил, як невід`ємну складову частину змісту договору, а тому суд першої інстанції правильно не вважав надані позивачем витяги з відповідних документів складовою частиною кредитного договору та обґрунтовано відмовив у стягненні простроченої заборгованості, на якій наполягає банк у апеляційній скарзі. Із довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , яка приєднана до апеляційної скарги, вбачається, що 17 квітня 2013 року відбувся старт карткового рахунку № НОМЕР_1 із кредитним лімітом нуль грн. (а.с.91). Надалі кредитний ліміт 07 листопада 2014 року було збільшено до розміру 2 000 грн., 07 вересня 2015 року - до розміру 2 008,94 грн., 31 січня 2017 року - до розміру 2 200 грн., а 15 серпня 2018 року кредитний ліміт знижено до нуль грн. У позовній заяві банк зазначає про те, що ОСОБА_1 надано кредитні кошти в розмірі 2 008,94 грн., хоча в апеляційній скарзі наполягає на кредитному ліміті у розмірі 7 000 грн. Отже, мають місце суперечності щодо наданого позивачем відповідачу кредитного ліміту, які належними доказами не спростовані. Отже відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженим банк. Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що банк має право захистити свої права шляхом зобов`язання боржника виконати свій обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Разом з тим, оскільки пільговий період користування коштами, розмір щомісячного мінімального платежу на погашення кредиту, умови зміни кредитного ліміту та процентної ставки за користування кредитом, передбачені також Тарифами і Умовами та правилами, які відповідач не підписувала, висновок суду про безпідставність стягнення простроченого тіла кредиту є обґрунтованим. Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду про те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому залишається без змін, що відповідає положенням ст.375 ЦПК України. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст.367-368,374-375,381-382,384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Романівського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню у касаційному порядку. Головуюча Судді: