Постанова КАС ВС № 335/2423/15-а(2-а/335/105/2016)

ПОСТАНОВА Іменем України 25 березня 2020 року Київ справа №335/2423/15-а(2-а/335/105/2016) адміністративне провадження №К/9901/36753/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Стеценка С. Г., суддів Тацій Л. В., Шарапи В. М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Запорізької міської ради, треті особи: Концерн "Міські теплові мережі", Комунальне підприємство "Водоканал", Міське комунальне підприємство "Основаніє" про скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2016 (головуючий суддя - Гашук К. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційний адміністративний суду від 07.12.2016 (головуючий суддя Щербак А. А., судді Дурасова Ю. В., Баранник Н. П.), В С Т А Н О В И В: І. Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - позивачі) звернулися з позовом до виконавчого комітету Запорізької міської ради (далі - виконавчий комітет, відповідач), треті особи: Концерн "Міські теплові мережі", Комунальне підприємство "Водоканал", Міське комунальне підприємство "Основаніє", у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просили: визнати рішення виконавчого комітету від 29.01.2009 №25 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» дискримінаційним, невідповідним законодавству та скасувати його; визнати рішення виконавчого комітету від 28.04.2011 №200 «Про визначення виконавців комунальних послуг» дискримінаційним, невідповідним законодавству, недійсним з дати його прийняття та скасувати вказане рішення; визнати рішення виконавчого комітету від 27.07.2012 №257 «Про визначення виконавця комунальних послуг» невідповідним законодавству, дискримінаційним, недійсним з дати його прийняття та скасувати вказане рішення; визнати рішення виконавчого комітету від 25.07.2014 №264 «Про впорядкування відносин з надання комунальних послуг» невідповідним законодавству, дискримінаційним, недійсним з дати його прийняття га скасувати вказане рішення (далі - спірні рішення); зобов`язати виконавчий комітет негайно прийняти розпорядження про визначення виконавців житлово-комунальних послуг для мешканців багатоквартирних будинків згідно з Порядком, затвердженим Наказом Держжитлокомунгоспу України 25.04.2005 №60 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2005 за №541/10281; зобов`язати виконавчий комітет забезпечити дотримання балансоутримувачами житлового фонду м. Запоріжжя вимог статті 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" щодо укладення зі споживачами - мешканцями багатоквартирних будинків Типових договорів про надання житлово-комунальних послуг, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 та від 20.05.2009 №529.

2. У аргументації позовної заяви зазначалось, що відповідач, приймаючи спірні рішення, на думку позивачів, діяв з перевищенням наданих йому законодавством повноважень та всупереч вимог Законів України від 24.06.2004 №1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», від 10.01.2002 №2918-III «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», від 02.06.2005 №2633-IV «Про теплопостачання» (далі - Закони №1875-IV, №2918-III, №2633-IV у відповідній редакції), а також положень Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25.04.2005 №60, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2005 за №541/10821, Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 07.10.2008 за №936/15627 (далі - Порядок №60, Правила №190 відповідно). ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційний адміністративний суду від 07.12.2016, у задоволенні позову відмовлено.

4. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірне рішення відповідача від 29.01.2009 №25 прийняте у межах його повноважень та з дотриманням вимог законодавства, чинного станом на день його прийняття. Поряд із цим, суди зазначали, що у зв`язку з внесенням змін Законом України від 10.04.2014 №1198-VII до Закону №1875-IV виконавці з централізованого постачання холодної води, централізованого водовідведення, а також з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води з 2014 року визначені в силу закону. З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що спірне рішення відповідача від 25.07.2014 №264, згідно з яким спірні рішення виконавчого комітету від 28.04.2011 №200 та від 27.07.2012 №257 втратили чинність, є правомірним і відповідає приписам діючого у період спірних правовідносин законодавства.

5. Окрім цього, суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивачів про те, що спірне рішення виконавчого комітету від 29.01.2009 №25 підлягає скасуванню, як таке, що не пройшло реєстрацію в органах Міністерства юстиції України відповідно до вимог пункту 3 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (далі - Указ №493/92), оскільки, згідно з позицією судів, дія зазначеного вище Указу на спірне рішення відповідача, як акт органу місцевого самоврядування, не розповсюджується. ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, а також узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6. Не погоджуючись із вказаними вище постановою та ухвалою судів попередніх інстанцій, позивачі подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити відповідне законне та обґрунтоване судове рішення.

7. Мотивуючи вимоги касаційної скарги, позивачі посилаються на те, що спірне рішення відповідача від 29.01.2009 №25, на їхню думку, є нормативно - правовим актом, а відтак провадження у справі повинно було здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній станом на день звернення до суду першої інстанції з цим позовом, однак судами попередніх інстанцій вимоги вищевказаної норми, при вирішенні цього спору, враховані не були й це, згідно з позицією скаржників, свідчить про суттєве порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права і є підставою для скасування ухвалених ними судових рішень.

8. Посилаються відповідачі й на те, що виконавцями житлово-комунальних послуг, визначених відповідно до спірного рішення виконавчого комітету, систематично порушуються їхні права, як споживачів таких послуг, які взагалі не надаються, або надаються неякісно, за завищеною, на думку скаржників, вартістю.

9. У поданих до Вищого адміністративного суду України запереченнях на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Водоканал" і виконавчий комітет вказують на необґрунтованість викладених позивачами доводів та вимог до суду касаційної інстанції, оскільки вважають, що суди повно і всебічно дослідили обставини цієї справи і перевірили їх належними й допустимими доказами, а відтак ухвалили законні судові рішення, підстави для скасування яких, на їхню думку, відсутні.

10. Комунальне підприємство "Водоканал" і виконавчий комітет вважають, що спірні рішення прийняті відповідачем згідно з вимогами діючого, у період спірних правовідносин, законодавства та в межах його повноважень, а також у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. При цьому, на переконання відповідача і третьої особи, зважаючи на зміст та характер спірних рішень, такі не підлягали реєстрації у Міністерстві юстиції України.

11. Спираючись на такі аргументи, учасники справи, що подали заперечення на касаційну скаргу, просять у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. ІV. Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

12. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.02.2017 відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

13. В подальшому, справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.

14. За правилами підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.

16. У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М. І. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №13) та на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Стеценка С. Г., суддів: Тацій Л. В., Шарапи В. М.

17. Після проведення суддею-доповідачем в порядку, визначеному статтею 340 КАС України, усіх необхідних підготовчих дій, ухвалою Верховного суду від 05.03.2020 справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. V. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

18. Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірним рішенням виконавчого комітету від 29.01.2009 за №25, починаючи з 01.01.2009 визначено виконавцями житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності м. Запоріжжя, а саме: з централізованого постачання холодної води, централізованого водовідведення - комунальне підприємство „Водоканал"; з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води - Концерн „Міські теплові мережі" в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну „Міські теплові мережі"; з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій - Комунальні підприємства „Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №1-11, 13" та Комунальне підприємство „Ремонтне експлуатаційне підприємство по обслуговуванню гуртожитків".

19. Виконавцям житлово-комунальних послуг доручено підготувати та укласти договори на надання відповідних послуг.

20. Виконавцям послуг, зазначених у пункті 1.3, які отримують теплову енергію від інших виробників, доручено вирішити питання щодо визначення виконавця послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

21. Виконавцям послуг, зазначених у пункті 1 даного рішення, доручено забезпечити вчасно та відповідної якості надання житлово-комунальних послуг.

22. Запропоновано власникам житлових будинків не комунальної форми власності, ОСББ, житлово-будівельним кооперативам визначитися з питання виконавців житлово-комунальних послуг.

23. Визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету від 22.09.2005 №327 „Про визначення виконавців послуг населенню з водо-, теплопостачання та водовідведення" з 01.01.2009.

24. Також, рішенням від 28.04.2011 №200 виключено пункти 1.1., 1.2 рішення від 29.01.2009 №25, а рішенням від 25.07.2014 №264 постановлено вважати такими, що втратили чинність з 01.07.2014 рішення від 28.04.2011 №200 та від 27.07.2012 №257. VI. Позиція Верховного Суду

25. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР).

27. Згідно з приписами частини другої статті 2 Закону №280/97-ВР у редакції, яка діяла станом на день прийняття відповідачем рішення від 29.01.2009 №25, місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

28. Статтею 11 цього ж Закону визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

29. У відповідності до підпункту 1 пункту а) статті 30 Закону №280/97-ВР, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, власні (самоврядні) повноваження щодо управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

30. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг визначені й статтею 7 Закону №1875-IV, який був чинний станом на час виникнення спірних правовідносин. Пунктом 4 частини першої цієї статті встановлено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

31. Відповідно до названої норми Закону №1875-IV розроблено Порядок №60, за змістом пункту 1.1 якого 1.1. органами місцевого самоврядування, власниками житлових будинків визначаються виконавці таких житлово-комунальних послуг: з управління будинком, спорудою або групою будинків; з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій; з ремонту приміщень, будинків, споруд, передбачених пунктом 4 частини першої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення.

32. Пунктами 1.3, 1.7 вищевказаного Порядку також встановлено, що виконавцем житлово-комунальних послуг, визначених у пункті 1.1 Порядку, може бути суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обов`язків, визначених у частині другій статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Визначені виконавці житлово-комунальних послуг є відповідальними за ненадання або неякісне надання відповідних послуг згідно з укладеними договорами та законодавством.

33. Аналіз викладених вище положень законодавства, дає підстави для висновку, що відповідач, приймаючи спірне рішення від 29.01.2009 №25, яким визначено виконавців житлово-комунальних послуг для населення з централізованого постачання холодної води, централізованого водовідведення, централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, діяв в межах своїх повноважень й у відповідності з приписами Законів №280/97-ВР, №1875-IV і Порядку №60.

34. Поряд із цим, суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, не встановили невідповідності визначених відповідачем виконавців житлово-комунальних послуг для населення вимогам Закону №1875-IV та Порядку №60, а доводи скаржників стосовно ненадання або неякісного надання відповідних послуг не свідчать про наявність підстав для визнання спірних рішень протиправними і їх скасування, оскільки, відповідальність за це, як вказано у пункті 1.7 вищеназваного Порядку, покладено саме на виконавців житлово-комунальних послуг, а не на виконавчий комітет.

35. Водночас, Законом України від 10.04.2014 №1198-VII (набрав чинності 26.04.2014) внесено зміни до Закону №1875-IV, зокрема і до його статті 7, за змістом положень якої до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг віднесено, окрім іншого, визначення виконавця житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства (пункт 4 названої статті).

36. Цим же Законом статтю 19 Закону №1875-IV доповнено новими частинами четвертою, п`ятою, якими визначено, що виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

37. Новою частиною третьою було доповнено й статтю 29 Закону №1875-IV, яка передбачала, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

38. У зв`язку з цим, відповідні зміни були внесені й до Порядку №60, зокрема, виключено абзац шостий пункту 1.1 цього порядку, який надавав повноваження органам місцевого самоврядування визначати виконавців житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення.

39. Відповідно, розділ 1 Порядку №60 доповнено новими пунктами 1.2 та 1.3 згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

40. Отже, починаючи з відповідної дати 2014 року до повноважень органів місцевого самоврядування, зокрема, виконавчих комітетів відповідних рад, не входило визначення виконавців житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення. При цьому, правовідносини у цій сфері врегульовувались безпосередньо законами і прийнятими на їх виконання підзаконними нормативно - правовими актами, якими й визначались виконавці таких послуг, а також порядок їх надання на підставі договору, укладеного між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

41. З метою приведення своїх актів у відповідність до внесених у законодавство змін, відповідач прийняв рішення від 25.07.2014 №264, пунктом 1 якого вирішив вважати такими, що втратили чинність з 01.07.2014 рішення виконавчого комітету від 28.04.2011 №200, від 27.07.2012 №257.

42. З огляду на викладене, колегія суддів вважає слушним та обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірне рішення виконавчого комітету від 25.07.2014 №264 прийнято відповідачем у відповідності з вимогами законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини й прав позивачів не порушує. Крім того, оскаржувані позивачами спірні рішення відповідача від 28.04.2011 №200 та від 27.07.2012 №257 втратили чинність з 01.07.2014, а тому суди правильно вказали на відсутність підстав для задоволення таких вимог позовної заяви, яка була подана до суду першої інстанції у березні 2015 року.

43. Що ж до аргументів позивачів стосовно порушення судами попередніх інстанцій порядку розгляду цієї справи, з урахуванням особливостей визначених статтею 171 КАС України в редакції, чинній станом на час звернення з цим позовом до суду першої інстанції, а також протиправності спірного рішення відповідача від 29.01.2009 №25 з підстав його не реєстрації в Міністерстві юстиції України у порядку, встановленому Указом №493/92, то колегія суддів зазначає таке.

44. Спірне рішення виконавчого комітету від 29.01.2009 №25 стосується визначеного кола осіб, є актом реалізації норм права, видавався для розв`язання певної ситуації, а саме - на виконання положень статті 7 Закону №1875-IV стосовно визначення виконавців житлово комунальних послуг, що свідчить про його індивідуальний, а не нормативний характер.

45. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 (справа №540/1618/19).

46. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що на оскаржуване рішення виконавчого комітету від 29.01.2009 №25 не розповсюджуються приписи статті 171 КАС України, оскільки таке не є нормативно-правовим актом.

47. Колегія суддів звертає увагу й на те, що відповідно до частини шостої статті 59 Закону №280/97-ВР виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

48. Тобто, спірні рішення виконавчого комітету є актом органу місцевого самоврядування, який не входить до системи органів виконавчої влади та має особливий, визначений Конституцією та законами України самостійний статус. При цьому, оскаржувані позивачами рішення виконавчого комітету прийняті у результаті реалізації останнім його власних (самоврядних) повноважень в галузі житлово-комунального господарства.

49. В свою чергу, Указ №493/92 видано з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій (преамбула із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 21.05.98 №493/98).

50. Пунктом 1 зазначеного вище Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

51. Оскільки, як зазначено вище, спірні рішення виконавчого комітету за своїм характером, суттю, змістом і правовою природою, предметом регулювання не відносяться до нормативно правових актів, а також не є жодним з актів, на які розповсюджується дія Указу №493/92, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для їх реєстрації в Міністерстві юстиції України.

52. З огляду на вищевикладене, колегія суддів, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України, не виявила неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.

53. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

54. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 350, 355, 356 КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційний адміністративний суду від 07.12.2016 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. Г. Стеценко, Л. В. Тацій, В. М. Шарапа, Судді Верховного Суду