Постанова 4857 № 500/2168/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2168/19 пров. № А/857/845/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Мельничук Б.Б., а також сторін (їх представників): від позивача не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2019р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. про визнання відмови у призначенні пенсії протиправною, зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах (суддя суду І інстанції: Мірінович У.А., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 05.12.2019р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 05.12.2019р.),- В С Т А Н О В И В: 27.09.2019р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати поважними причини пропуску звернення до суду із розглядуваним позовом і поновити вказаний строк; визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань підтвердження трудового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Тернопільській обл. щодо відмови у підтвердженні стажу роботи, що дає право на призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, викладене у рішенні № 6 від 17.01.2019р.; зобов`язати пенсійний орган зарахувати до загального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та з урахуванням п.«д» ст.13 Закону України «Про пенсійне страхування», в редакції чинній з 01.04.2015р., період роботи з 01.01.1986р. по 27.12.1987р. на посаді доярки та призначити, нарахувати й виплачувати пенсію на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку позивачу, починаючи з 21.12.2018р. (а.с.5-9). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників страви (у письмовому провадженні) (а.с.1-2). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2019р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань підтвердження трудового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років ГУ ПФ України в Тернопільській обл. № 6 від 17.01.2019р., щодо відмови у підтвердженні стажу роботи, що дає право на призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах; зобов`язано відповідача зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1986р. по 27.12.1987р. на посаді доярки у колгоспі «Молода гвардія» до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах; зобов`язано відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах відповідно до п.«д» ст.13 Закону України «Про пенсійне страхування» № 1788-XII від 05.11.1991р., починаючи з 21.12.2018р.; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768 грн. 40 коп. згідно квитанції № 41 від 26.09.2019р. (а.с.72-78). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Тернопільській обл., який покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні заявленого позову (а.с.82-84). Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що згідно записів трудової книжки позивач з 04.03.1981р. прийнята на роботу в колгосп «Молода гвардія» підмінною телятницею на ферму. Посада «підмінна телятниця» не відноситься до посад, що дають право на пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до пп.5 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Починаючи з 27.12.1987р., позивач переведена дояркою в колгосп «Нове життя», який створений внаслідок розділення колгоспу «Молода гвардія». Рішенням Комісії з питань підтвердження трудового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років ГУ ПФ України в Тернопільській обл. № 12 від 22.05.2015р. ОСОБА_1 підтверджено періоди роботи на посаді доярки з 27.12.1987р. по 05.08.2004р. та з 10.02.2006р. по 31.01.2008р., в тому числі періоди роботи після 2004 року за фактично відпрацьований час в пільгових умовах. Період роботи до 27.12.1987р. на Комісії не розглядався, оскільки документів про ліквідацію колгоспу «Молода гвардія», або господарства, яке утворилося внаслідок проведення реорганізації чи перейменування колгоспу, не було представлено. Стаж роботи ОСОБА_1 на посаді доярки становить 18 років 03 місяці 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах. Позивач ОСОБА_1 скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.111-112). У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, починаючи з 04.03.1981р., позивач ОСОБА_1 працювала у колгоспі «Молода гвардія» підмінною телятницею, про що свідчить трудова книжка позивача (а.с.19-21). При цьому, витягами з книги трудового стажу позивача (у формі архівної довідки), показами допитаної в процесі судового розгляду свідка ОСОБА_2 (а.с.62-69) підтверджується те, що позивач з січня 1986 року по 2008 рік включно працювала у зазначеному колгоспі (його правонаступниках) на посаді доярки. Зазначені записи завірені печаткою сільськогосподарського ТзОВ «Дорогичівка» (а.с.29-31). 21.12.2018р. ОСОБА_1 звернулася до відповідача зі заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п.5 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», долучивши до такої заяви всі необхідні документи (а.с.42-43). Рішенням Комісії з питань підтвердження трудового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років ГУ ПФ України в Тернопільській обл. № 6 від 17.01.2019р. відповідач зарахував ОСОБА_1 до пільгового стажу період роботи на посаді доярки з 27.12.1987р. по 05.08.2004р. та з 10.02.2006р. по 31.01.2008р., в тому числі період роботи після 2004 року за фактично відпрацьований час на пільгових умовах. При цьому, питання щодо підтвердження пільгового стажу за період роботи позивача до 27.12.1987р. в колгоспі «Молода гвардія» відповідна Комісія не розглядала, мотивуючи тим, що документів про ліквідацію колгоспу «Молода гвардія» або господарства, яке утворилося внаслідок проведених реорганізацій чи перейменувань колгоспу, на розгляд Комісії позивач не представила. За таких обставин Комісією прийнято рішення щодо відмови позивачу в підтвердженні пільгового стажу для призначення пенсії згідно п.5 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період роботи у колгоспі «Молода гвардія» (а.с.10-12). Зараховуючи позивачу до пільгового стажу періоди роботи на посаді доярки з 27.12.1987р. по 05.08.2004р. та з 10.02.2006р. по 31.01.2008р., в тому числі період роботи після 2004 року за фактично відпрацьований час на пільгових умовах, Комісія керувалася рішенням Комісії № 12 від 22.05.2015р. з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, щодо ОСОБА_1 (а.с.10-15). Рішенням Комісії з питань підтвердження трудового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років ГУ ПФ України в Тернопільській обл., № 12 від 22.05.2015р. підтверджується те, що у зв`язку із розподілом колгоспу «Молода гвардія» з 27.12.1987р. створено колгосп «Нове життя». Відповідно до протоколу № 2 колгосп «Нове життя» перетворено у КСП «Дорогичівка», яке реструктуризовано у сільськогосподарське ТзОВ «Дорогичівка». ТзОВ «Дорогичівка» є правонаступником КСП «Дорогичівка» » (а.с.14). При цьому, застереження щодо реорганізації колгоспу «Молода гвардія» в колгосп «Нове життя» зазначено й у трудовій книжці позивача; наведена обставина підтверджувалась показами свідка (а.с.19). Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду заяви позивача щодо призначення пенсії на пільгових умовах Комісія була обізнана щодо реорганізації колгоспу «Молода гвардія» на колгосп «Нове життя», так як керувалася рішенням № 12 від 22.05.2015р., а тому протиправно відмовила позивачу у підтвердженні стажу роботи на посаді доярки за період з 01.01.1986р. по 27.12.1987р., що дає право на призначення позивачу пенсії на пільгових умовах. Період роботи ОСОБА_1 з 01.01.1986р. по 27.12.1987р. підлягає зарахуванню до пільгового стажу, оскільки матеріалами справи та показаннями свідка підтверджено, що позивач працювала на посаді доярки у колгоспі «Молода гвардія». Таким чином, у позивача є наявним відповідний стаж, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, визначеної п.5 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом. Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно із ч.3 ст.4 цього Закону виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до ст.5 вказаного Закону цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат. Згідно з п.5 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається: жінкам, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками - операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності стажу на зазначених роботах не менше 20 років, за умови виконання встановлених норм обслуговування. Норми обслуговування для цих цілей встановлюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті. Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.24 наведеного Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. За змістом ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Аналогічна норма передбачена постановою КМ України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» № 637 від 12.08.1993р., якою регламентовано порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Згідно п.3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до п.18 зазначеного Порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р. затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Відповідно до п.2.2 цієї Інструкції до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Згідно п.2.4 вказаної Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Із наведених законодавчих норм слідує, що необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Відповідно до записів в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 з 04.03.1981р. ОСОБА_1 працювала в колгоспі «Молода гвардія» підмінною телятницею. Із 27.12.1987р. вона переведена дояркою в колгосп «Нове життя», при цьому в трудовій книжці зазначено про реорганізацію колгоспу «Молода гвардія» в колгосп «Нове життя» (а.с.19). Відповідно до архівних довідок №№ Ж-397, Ж-398 від 19.06.2018р. та витягів з книги трудового стажу позивач з січня 1986 року по 2008 рік позивач працювала на посаді доярки у колгоспі «Молода гвардія», зазначені записи завірені печаткою сільськогосподарського ТзОВ «Дорогичівка» (а.с.16-18, 29-31) Окрім того, наведені обставини підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_2 , яка під час судового розгляду справи в суді першої інстанції пояснила, що вона з 1980 року по 2015 рік працювала у колгоспі «Молода гвардія» бухгалтером (на різних посадах). Водночас, звернула увагу суду на те, що позивач з кінця 1985 року працювала на посаді доярки у колгоспі «Молода гвардія», який був реорганізований в колгосп «Нове життя», який, в свою чергу, перетворений на КСП «Дорогичівка», та надалі - в ТзОВ «Дорогичівка». При прийнятті оскаржуваного рішення № 6 від 17.01.2019р. Комісія з питань підтвердження трудового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років ГУ ПФ України в Тернопільській обл., зарахувала позивачу до пільгового стажу період роботи на посаді доярки з 27.12.1987р. по 05.08.2004р. та з 10.02.2006р. по 31.01.2008р., в тому числі період роботи після 2004 року за фактично відпрацьований час на пільгових умовах, при цьому керувалася рішенням Комісії № 12 від 22.05.2015р. з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років щодо ОСОБА_1 . Згідно рішення Комісії з питань підтвердження трудового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років ГУ ПФ України в Тернопільській обл. № 12 від 22.05.2015р. документально підтверджено, що у зв`язку із розподілом колгоспу «Молода гвардія» з 27.12.1987р. створено колгосп «Нове життя», відповідно до протоколу № 2 колгосп «Нове життя» перетворено у КСП «Дорогичівка», яке реструкторизовано у сільськогосподарське ТзОВ «Дорогичівка»; ТзОВ «Дорогичівка» є правонаступником КСП «Дорогичівка». Оцінюючи в сукупності викладене, колегія суддів вважає вірним та підставним висновок суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено роботу позивача у зазначеному колгоспі на посаді доярки з 01.01.1986р. по 27.12.1987р., тому зазначений період роботи зараховується до пільгового стажу. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд встановив, що протягом спірного періоду до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню робота в зазначеному колгоспі з 01.01.1986р. по 27.12.1987р., оскільки такі періоди підтверджені матеріалами справи та показаннями свідка, що є достатнім для врахування при призначені пенсії і не вимагає додаткового вирішенням питання щодо вироблення встановленого мінімуму трудової участі в колгоспі. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2019р. у справі № 513/1169/16-а, від 19.06.2018р. у справі № 688/402/17, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Таким чином, ОСОБА_1 працювала дояркою в колгоспі та інших підприємствах сільського господарства (останні є правонаступниками колгоспів), її стаж роботи дояркою, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення, складає не менше 20 років (із урахуванням підтвердженого пенсійним органом стажу на посаді доярки - 18 років 03 місяці 26 днів). Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Матеріалами справи стверджується, що позивач досягнула 55-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 ., звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 21.12.2018р.; у поданій позовній заяві наполягає на призначенні пенсії саме з дати звернення до відповідача із вказаною заявою (а.с.5-9). За таких обставин пенсію за віком на пільгових умовах слід призначити позивачу із дня її звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, а саме з 21.12.2018р. Щодо ефективності обраного судом способу захисту колегія суддів зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для призначення їй спірної пенсії. Під час судового розгляду такі обставини встановлені. Оцінка правомірності відмови у призначенні пенсії стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Судом досліджено, що ці мотиви є вичерпними, тобто, позивачем дотримано усіх інших умов для призначення такої пенсії. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде визнання протиправним та скасування рішення відповідача; зобов`язання відповідача зарахувати відповідний період роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах; зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію на пільгових умовах. В частині дотримання строку звернення позивача до суду із розглядуваним позовом, колегія суддів враховує наступне. В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (ст.ст.1, 3 та 8). Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст.46). Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22 та 64). Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та

124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню. Колегія суддів також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо). Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 дізналася про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах лише після отримання рішення № 6 від 17.01.2019р., прийнятого Комісією з питань підтвердження трудового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугою років ГУ ПФ України в Тернопільській обл. При цьому, докази вручення позивачу цього рішення у матеріалах справи є відсутніми; також пенсійним органом не надано окремого рішення (протоколу) про відмову в призначенні пенсії позивачу за її заявою від 21.12.2018р. (вх. № 1097). Водночас, за заявою позивача Заліщицьким районним судом Тернопільської обл. винесено ухвалу від 22.05.2019р. про відмову у відкритті провадження в цивільній справі № 597/718/19 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ГУ ПФ в Тернопільській обл., про встановлення юридичного факту роботи на фермі колгоспу «Молода гвардія»; встановлення такого факту обґрунтовувала необхідністю вирішення питання про призначення їй пенсії (а.с.27 і на звороті). Таким чином, враховуючи наведені обставини, вжиття позивачем заходів для підтвердження свого трудового стажу, звернення із відповідними заявами до пенсійного органу та суду, які не принесли позитивного результату, колегія суддів приходить до висновку про те, що строк звернення із розглядуваним позовом позивачем пропущений з поважних причин. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими позовні вимоги задоволені у визначений спосіб. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до задоволення, із вищевказаних мотивів. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУПФ України в Тернопільській обл. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.12.2019р. в адміністративній справі № 500/2168/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного судового рішення: 25.03.2020р.