Постанова Велика Палата ВС № 9901/741/18

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2020 року м. Київ Справа № 9901/741/18 Провадження № 11-329заі19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю: секретаря судового засідання Ключник А. Ю., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - Застрожнікової К. С., розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, яка є правонаступником Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, про визнання протиправним і скасування рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року (у складі колегії суддів Гриціва М. І., Анцупової Т. О., Берназюка Я. О., Коваленко Н. О., Стародуба О. П.), УСТАНОВИЛА: 13 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - Комісія) від 4 липня 2018 року № 301/дп-18 «Про накладення дисциплінарного стягнення щодо заступника керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 та прокурора цієї ж прокуратури ОСОБА_1 » (далі - Рішення № 301/дп-18) в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів прокуратури. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послався на те, що оскаржуване рішення Комісії про притягнення його до дисциплінарної відповідальності необґрунтоване, ухвалене з порушеннямпринципу презумпції невинуватості, а також процедури розгляду дисциплінарної скарги, встановленої Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 7 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позовуОСОБА_1 , вказавши на дотримання Комісією процедури розгляду дисциплінарної справи, наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за пунктом 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, а також обґрунтованість застосування до нього дисциплінарного стягнення у визначеному Комісією виді. Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, недоведеність тих обставин, які судом вважались встановленими, невідповідність висновків суду обставинами справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення цього суду та ухвалити нове - про задоволення позову. Обґрунтовуючи наявність наведених підстав для скасування рішення суду першої інстанції, скаржник зазначив, що у зв`язку з ухваленням Комісією Рішення № 301/дп-18 порушено закріплений у статті 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, адже факт вручення йому повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК), не може бути підставою для того, щоб стверджувати про порушення ним правил прокурорської етики, а також підставою для звільнення з органів прокуратури. Показання слідчому на досудовому розслідуванні та ініціювання укладення угоди про визнання винуватості не свідчить про винуватість у вчиненні злочину та про порушення правил прокурорської етики. Позивач заперечує факт отримання неправомірної вигоди та стверджує, що не допускав одноразового грубого порушення правил прокурорської етики. Скаржник також посилається на неврахування судом того, що він був позбавлений права на участь у засіданні Комісії та надання пояснень, оскільки Комісія ухвалила оскаржуване рішення без повідомлення його ( ОСОБА_1 ) про день і час засідання, чим порушила положення частин першої, третьої, шостої статті 47 Закону, пунктів 34, 38 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Положення). У відзиві на апеляційну скаргу Комісія просила залишити її без задоволення, оскільки, на її думку, рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права. У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали апеляційну скаргу, надали пояснення, аналогічні наведеним у скарзі доводам. Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи представника Комісії, заслухавши доводи учасників справи, перевіривши її матеріали, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке. Стаття 123 Конституції України передбачає, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. За частиною другою статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктами 2, 4, 10 частини першої статті 3 Закону № 1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності; презумпції невинуватості; неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки. За пунктами 3, 4 частини четвертої статті 19 цього Закону прокурор зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. З метою визначення основних принципів, моральних норм та правил прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою, Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року затвердженоКодекс професійної етики та поведінки прокурорів (далі - Кодекс професійної етики), який був чинним на час вчинення позивачем дій, кваліфікованих Комісією як дисциплінарний проступок. Відповідно до частин першої та другої статті 11 зазначеного Кодексу прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. Своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї. При виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність (частина перша статті 16 Кодексу професійної етики). За правилами частин другої та третьої статті 21 цього Кодексу прокурору слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс. Поза службою поводитися коректно і пристойно. У відносинах з громадянами поза службою працівник прокуратури має бути взірцем законослухняності, добропорядності, додержання загальновизнаних норм моралі та поведінки (частина друга статті 31 Кодексу професійної етики). У статтях 32, 33 цього Кодексу передбачено, що оцінка дотримання норм професійної етики та поведінки прокурора може проводитися під час дисциплінарного провадження та надаватися при вирішенні питань щодо підвищення по службі, присвоєння класного чину, підготовці характеристик та рекомендацій. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурори зобов`язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У разі систематичного (два і більше разів протягом одного року) або одноразового грубого порушення правил прокурорської етики прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 1697-VII прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: 1) невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків; 2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення; 3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень; 4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру; 5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; 6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; 7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку; 8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення; 9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості. Частиною першою статті 49 цього Закону передбачено, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури. За результатами дисциплінарного провадження Комісія може прийняти рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора (крім Генерального прокурора) якщо дисциплінарний проступок, вчинений прокурором, має характер грубого порушення (пункт 1 частини четвертої зазначеної статті Закону). Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється Комісією. Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Комісією дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. У ході розгляду справи встановлено, що прокурор Запорізької області ОСОБА_3 та керівник Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України Уваров В. Г. подали до Комісії дисциплінарні скарги від 16 лютого та 13 березня 2018 року відповідно про вчинення дисциплінарного проступку прокурором ОСОБА_1 . Комісія рішенням від 21 березня 2018 року № 119дп-18 ці дві скарги об`єднала в одне дисциплінарне провадження. Підставами для подання зазначених скарг стали такі фактичні обставини. ОСОБА_1 з 14 грудня 2015 року і до дня подання дисциплінарних скарг обіймав посаду прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області. З того самого числа ОСОБА_2 обіймав посаду заступника керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області. Мелітопольський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Запорізькій області (далі - ВП ГУНП у Запорізькій області) здійснював досудове розслідування у межах кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 11 листопада 2016 року за конкретним номером. Провадження було розпочато за ознаками частини першої статті 190 КК (шахрайство). Підозрюваною у цьому провадженні є ОСОБА_4 , яка згідно з повідомленням про підозру шляхом обману заволоділа майном потерпілої ОСОБА_5 . Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за статтею 190 КК у формі процесуального керівництва здійснював прокурор Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 6 листопада 2017 року в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження № 42017000000003519 за ознаками частини третьої статті 368 КК (далі - кримінальне провадження за ознаками частини третьої статті 368 КК). Із матеріалів цього провадження було встановлено, що прокурор Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 і особа, яка обіймала посаду заступника керівника тієї самої прокуратури, як працівники правоохоронного органу, особи, що займають відповідальне становище, діючи за попередньою змовою, вимагали і отримали неправомірну вигоду за прийняття позитивного процесуального рішення в кримінальному провадженні за ознаками статті 190 КК. Для цього ОСОБА_1 почав поза службою контактувати з підозрюваною ОСОБА_4 за посередництва її знайомого ОСОБА_6 . З останнім прокурори обговорювали питання про передачу їм неправомірної вигоди в розмірі 1500 доларів США за те, що ОСОБА_4 не буде притягнута до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений частиною першою статті 190 КК, і провадження у цій справі буде закрито. 13 грудня 2017 року приблизно о 16 год ОСОБА_1 у приміщенні свого службового кабінету під час розмови з ОСОБА_6 показав останньому електронний варіант повідомлення про підозру ОСОБА_4 і повідомив про її вручення останній у разі, якщо ОСОБА_4 до 22 грудня 2017 року не відшкодує потерпілій ОСОБА_5 завдані злочином матеріальні збитки, та за непритягнення її ( ОСОБА_4 ) до кримінальної відповідальності і закриття кримінального провадження не дасть йому неправомірної вигоди в раніше обумовленому розмірі. 20 грудня 2017 року приблизно о 14 год 50 хв ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_6 розписку потерпілої ОСОБА_5 про відшкодування завданої їй шкоди та нагадав про необхідність дати йому та іншому відомому ОСОБА_6 прокурору неправомірну вигоду. Того самого дня приблизно о 15 год на сходах четвертого поверху Мелітопольської місцевої прокуратури ОСОБА_1 . отримав від ОСОБА_6 для себе та іншого прокурора 1500 доларів США. Після отримання неправомірної вигоди працівники Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України затримали ОСОБА_1 . У дисциплінарних скаргах їхні автори (одна думка) зазначили, що матеріали кримінального провадження за ознаками частини третьої статті 368 КК, здобуті під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) у рамках цього провадження, копії яких поряд з іншими матеріалами кримінального провадження для цілей дисциплінарного провадження надав слідчий прокуратури, який провадить досудове розслідування цього злочину, містять зафіксовані на них відомості, що підтверджують фактичні обставини отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди за описаних вище обставин. У скаргах стверджувалося, що прокурор Мелітопольської місцевої прокуратури ОСОБА_1 вступив у позаслужбові стосунки з ОСОБА_4 , яка підозрювалася у скоєнні злочину проти власності, та ОСОБА_6 , з яким з відома і в інтересах підозрюваної обговорював питання отримання від ОСОБА_4 неправомірної вигоди за уникнення нею кримінальної відповідальності, і отримав за вчинення цих дій неправомірну вигоду в сумі 1500 доларів США. На переконання авторів дисциплінарних скарг, ОСОБА_1 як прокурор порушив вимоги пунктів 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII, статей 19, 21 Кодексу професійної етики. За наслідками розгляду дисциплінарних скарг член Комісії склав висновок від 23 квітня 2018 року про відсутність у діях ОСОБА_1 ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктом 5 (вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості) і пунктом 6 (систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики)) частини першої статті 43 Закону № 1697-VII. Комісія погодилася з висновком про відсутність підстав для притягнення прокурора ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, оскільки для визнання прокурора винним у скоєнні проступку, передбаченого цією нормою Закону, немає обвинувального вироку, що набрав законної сили і визнав прокурора винним у скоєнні діяння, що плямують звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості. Посилаючись на положення статті 62 Конституції України, Комісія зазначила, що притягнення прокурора до дисціплінарної відповідальності за цим пунктом звинувачення призведе до порушення принципу презумпції невинуватості, що є неприйнятним. Водночас Комісією зауважено, що ОСОБА_1 як прокурор Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області упродовж листопада-грудня 2017 року поза інтересами прокурорської служби контактував з особою, яка є підозрюваною у кримінальному провадженні за ознаками злочину статті 190 КК, та особою, яка була посередником між тією особою та ОСОБА_1 , з приводу отримання неправомірної вигоди в сумі 1500 доларів США за вчинення дій в інтересах того, хто дає незаконну вигоду. За цю незаконну вигоду ОСОБА_1 мав звільнити вигододавця від кримінальної відповідальності і закрити кримінальне провадження. 20 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримав згадану суму незаконної вигоди. При цьому Комісія послалася на: копію протоколу прийняття заяви ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення; копію протоколу огляду місця події від 20 грудня 2017 року - приміщення прокуратури Мелітопольської місцевої прокуратури; копії протоколів огляду відеозаписів, на яких зафіксовані у різний час у різних місцях зустрічі фігурантів кримінального провадження за ознаками частини третьої статті 368 КК (зокрема зустрічі ОСОБА_1 з ОСОБА_4 20 листопада 2017 року; з ОСОБА_6 - 13 і 14 грудня 2017 року; з ОСОБА_6 та іншим прокурором - 20 грудня 2017 року; ОСОБА_4 з ОСОБА_6 і ОСОБА_5 ); копії протоколів допитів свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ; копію протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_1 та інші документи. У результаті вивчення наведених матеріалів Комісія у межах, обумовлених дисциплінарним провадженням, дійшла висновку, що прокурор Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 тим, що брав участь і допустив поведінку, яка підпадає під ознаки кримінального правопорушення, пов`язаного з одержанням неправомірної вимоги і кваліфікується за частиною третьою статті 368 КК, яка заборонена не тільки законом, але й етичними правилами, одноразово грубо порушив правила прокурорської етики. Такі дії позивача Комісія, звернувши увагу на їх етичну складову, розцінила як дисциплінарний проступок, кваліфікувала його за пунктом 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, і з урахуванням характеру самого діяння, відомостей про особу ОСОБА_1 обрала один із видів стягнення, передбачений частиною першою статті 49 цього Закону. Зазначений висновок Комісії ґрунтується на досліджених нею та зафіксованих у дисциплінарному провадженні обставинах подій, що відбувалися за участю прокурора, яким з посиланням на закон надана мотивована правова оцінка. Відповідно поведінка прокурора ОСОБА_1 була обґрунтовано кваліфікована як одноразове грубе порушення прокурорської етики. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність обставин, що стали наслідком притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а такожвідповідність оскаржуваного рішення Комісії вимогам закону, які регламентують підстави притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про порушення відносно нього принципупрезумпції невинуватості. Так, стаття 62 Конституції України передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Однак встановлені у ході дисциплінарного провадження Комісією факти та обставини, пов`язані з поведінкою прокурора під час подій, що стали предметом досудового розслідування, мають значення тільки для прийняття рішень Комісією в межах її компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні кримінального правопорушення. Комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 в межах кримінального провадження, а лише перевірила відповідність поведінки позивача вимогам Закону № 1697-VII та Кодексу професійної етики, внаслідок чого обґрунтовано дійшла висновку, що відсутність обвинувального вироку щодо позивача не перешкоджає ухваленню рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності заодноразове грубе порушення прокурорської етики. Поряд із цим Велика Палата Верховного Суду враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Надаючи оцінку доводам скаржника про порушення встановленого законодавством порядку здійснення дисциплінарного провадження, зокрема права на участь у ньому прокурора та повідомлення останнього про час та місце засідання Комісії, Велика Палата Верховного Суду керується таким. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, абзацу першого частини шостої статті 47 Закону № 1697-VII розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні Комісії. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання Комісії має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання. Висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора розглядається за його участю і може бути розглянутий без нього лише у випадках, коли належним чином повідомлений прокурор: 1) повідомив про згоду на розгляд висновку за його відсутності; 2) не з`явився на засідання, не повідомивши про причини неявки; 3) не з`явився на засідання повторно. Рішення про можливість розгляду висновку за відсутності відповідного прокурора приймає Комісія. Прокурор, який не братиме участі в засіданні Комісії, вправі надіслати письмові пояснення щодо висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку, які оголошуються на засіданні Комісії. Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представник мають право давати пояснення, відмовитися від їх надання, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання, а також за наявності сумнівів у неупередженості та об`єктивності члена Комісії подавати заяву про його відвід. Відповідно до пунктів 34, 38 Положення особа, щодо якої має розглядатися питання, повідомляється письмово про дату, час і місце проведення засідання Комісії не пізніше як за 10 днів до дня проведення засідання Комісії в порядку, визначеному Законом. Прокурор та його представник мають право: надавати усні чи письмові пояснення, інші докази, які долучаються до матеріалів справи, або відмовитися від їх надання; ставити запитання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання; заявляти відвід члену Комісії. Особи, щодо яких Комісією розглядається питання, за письмовою заявою до комісії, яка проводить перевірку, мають право знайомитися з матеріалами, зібраними Комісією щодо них. Як убачається з матеріалів справи, до часу ухвалення Комісією оскаржуваного рішення ОСОБА_1 знав, у вчиненні якого дисциплінарного проступку його звинувачують, отримав висновок члена Комісії, мав можливість ознайомитися зі змістом проступків, у вчиненні яких його звинувачували автори дисциплінарних скарг, був поінформований про день та час засідання Комісії - 30 травня 2018 року, проте не з`явився на нього, надіславши листа з проханням розглядати висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора за його відсутності. На засіданні 30 травня 2018 року Комісія вирішила запросити ОСОБА_1 на своє засідання, яке призначила на 4 липня 2018 року. Рішення мотивувала тим, що присутність позивача потрібна для того, щоб повно і об`єктивно дослідити обставини, викладені у висновку члена Комісії та матеріалах перевірки в межах дисциплінарного провадження, а також заслухати пояснення ОСОБА_1 для з`ясування наявності чи відсутності в його діях ознак дисциплінарного проступку. Листом від 7 червня 2018 року Комісія повідомила ОСОБА_1 про рішення від 30 травня 2018 року. Зокрема, повідомила про його обов`язкову участь у засіданні Комісії, про дату і час якого він буде повідомлений додатково, а також роз`яснила положення пункту 39 Положення щодо необхідності завчасно повідомити Комісію про неможливість явки на засідання. Комісія листом від 23 червня 2018 року на адресу Мелітопольської місцевої прокуратури надіслала ОСОБА_1 повідомлення про наступне засідання Комісії із розгляду висновку про наявність чи відсутність у його діях дисциплінарного проступку прокурора, яке відбудеться 4 липня 2018 року. Із долученої до адміністративної справи довідки прокурора відділу організаційної та аналітичної роботи Комісії убачається, що для участі у засіданні Комісії, яке відбулося 4 липня 2018 року, працівники цього відділу додатково телефонували учасникам засідання. Заступник керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_2. у телефонній розмові повідомив, що особисто участі у засіданні брати не буде і на підтвердження сказаного направив відповідного листа. До прокурора тієї самої прокуратури ОСОБА_1 телефонували неодноразово 2-3 липня 2018 року, однак номер його телефону не відповідав. Порядок денний засідання КДКП на 4 липня 2018 року був розміщений на сайті Комісії ще 22 червня 2018 року, з яким прокурор ОСОБА_1 міг ознайомитися. Таким чином, ОСОБА_1 завчасно із дотриманням положень частини першої статті 46 Закону № 1697-VII та пункту 34 Положення повідомлявся листами про дату і час засідання Комісії щодо розгляду його дисциплінарної справи. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю Комісії, а тому не може свідчити про неправомірність її дій. Обов`язок Комісії «повідомити» полягає у тому, щоб інформувати учасника про засідання, а не забезпечити його участь у цьому засіданні. Не слід залишати поза увагою і те, що у матеріалах дисциплінарного провадження є заява позивача про згоду ОСОБА_1 на розгляд справи без нього. Після інформування про обов`язкову участь у засіданні Комісії ОСОБА_1 упродовж відносно тривалого проміжку часу не відкликав цієї заяви і не змінив свого бажання не брати участі у засіданні Комісії. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм провадження. Однак ОСОБА_1 , будучи обізнаним про те, що на розгляді Комісії перебуває дисциплінарне провадження щодо нього, протягом усього часу дисциплінарного провадження не цікавився станом його перебігу, не повідомив Комісію про намір узяти участь у її засіданні особисто або через свого представника, не надіслав будь-яких пояснень та доказів на спростування аргументів, викладених у дисциплінарних скаргах. Ураховуючи наведене, немає підстав для висновку про те, що КДКП допустила порушення процедури ухвалення Рішення № 301/дп-18, які б істотно обмежили чи порушили право позивача на захист та слугували передумовою для скасування цього рішення, на що обґрунтовано вказано й судом першої інстанції. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду першої інстанції про законність і обґрунтованість оскаржуваного ОСОБА_1 рішення Комісії ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального й процесуального права, зроблені за повного з`ясування обставин справи та відповідають встановленим судом обставинам. Викладені в апеляційній скарзі міркування й твердження позивача не спростовують правильності таких висновків. Тому, відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року - без змін. Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Ю. Л. ВласовО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук В. І. ДанішевськаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська О. Р. Кібенко