Постанова КЦС ВС № 761/4523/16-ц

Постанова Іменем України 11 березня 2020 року м. Київ справа № 761/4523/16-ц провадження № 61-28313св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державне агентство резерву України, треті особи: Державна організація комбінат «Прогрес» Державного агентства резерву України, Київська міська державна адміністрація, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного агентства резерву України на постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, надалі уточненим, до Державного агентства резерву України, треті особи: Державна організація комбінат «Прогрес» Державного агентства резерву України (далі - ДО Комбінат «Прогрес»), Київська міська державна адміністрація (далі - КМДА), про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позову посилався на те, що з 04 жовтня 2011 року він працював на посаді генерального директора ДО Комбінат «Прогрес». Трудовий контракт між сторонами укладено до 03 жовтня 2016 року. Наказом від 13 січня 2016 року № 6- к його звільнено із займаної посади з 13 січня 2016 року на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Проте з 23 грудня 2015 року до 23 січня 2016 року він перебував на лікарняному. У наказі про звільнення відсутня підстава, передбачена контрактом для звільнення, письмові пояснення у нього не були відібрані, а наказ про звільнення видано у той же день, що і складено акт про виявлене порушення, тому вважав, що роботодавцем порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення, у зв`язку з чим просив визнати незаконним та скасувати наказ Державного агентства резерву України від 13 січня 2016 року № 6-к про звільнення його з посади генерального директора ДО Комбінат «Прогрес», поновити його на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 106 866,49 грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ Державного агентства резерву України від 13 січня 2016 року № 6-к про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ДО Комбінат «Прогрес». Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДО Комбінат «Прогрес». Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 106 866,49 грн без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача відбулось у період його тимчасової непрацездатності, що суперечить чинному законодавству. Підставою звільнення позивача зазначено пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України, проте відповідно до наказу від 30 грудня 2016 року «Про внесення змін до наказу від 13 січня 2016 року № 6-к» роботодавець як на підставу звільнення послався на пункти контракту, якими визначено обов`язки позивача, а не умови, визначені сторонами для припинення дії контракту. Крім того, рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення відбулось виключно на підставі акта перевірки усунення недоліків за результатами службової перевірки від 15 жовтня 2015 року на ДО Комбінат «Прогрес», складеного 13 січня 2016 року, та листа КМДА від 30 грудня 2015 року № 001-4688, відповідні пояснення від порушника трудової дисципліни відібрані не були, акта про відмову у наданні пояснень відповідач до суду не надав. Складення акта, на підставі якого позивача звільнено, та винесення наказу про звільнення відбулося в один день - 13 січня 2016 року. У частині позовних вимог щодо скасування зазначеного наказу відмовлено, оскільки це не входить до повноважень суду та є втручанням у адміністративну діяльність юридичної особи. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року залишено без змін. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем процедури звільнення позивача, у зв`язку з чим він підлягає поновленню на роботі, є законним та обґрунтованим. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників У травні 2019 року Державне агентство резерву України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим,що суди не повно дослідили та з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, та дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки під час перевірки ДО Комбінат «Прогрес» встановлені порушення, які на час проведення повторної перевірки усунуті не були. У вересні 2019 року надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому позивач просив касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. Суди встановили, що 04 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та Державним агентством резерву України укладений контракт № 34/11, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ДО Комбінат «Прогрес» Державного агентства резерву України на термін з 04 жовтня 2011 року до 03 листопада 2012 року. Додатковою угодою від 07 червня 2012 року № 2/34/11 дію контракту продовжено до 03 жовтня 2016 року. Відповідно до акта службової перевірки від 15 жовтня 2015 року за фактами щодо порушень вимог законодавства керівником ДО Комбінат «Прогрес», викладеними 29 вересня 2015 року у телепрограмі «Наші гроші» - « Прогрес і пустота » на телеканалі ZIK, визнано незадовільним стан договірної роботи на ДО Комбінат «Прогрес», запропоновано генеральному директору до 15 листопада 2015 року привести діяльність ДО Комбінат «Прогрес» у відповідність до норм чинного законодавства, у частині надання платних послуг зі зберігання товарно-матеріальних цінностей, та рекомендовано голові Державного агентства резервів України застосувати заходи дисциплінарного впливу до керівника ДО Комбінат «Прогрес». Згідно з актом перевірки усунення недоліків за результатами службової перевірки від 15 жовтня 2015 року на ДО «Комбінат «Прогрес», що складений 13 січня 2016 року, порушення, які були виявлені службовою перевіркою 15 жовтня 2015 року, не усунуто в повному обсязі та рекомендовано голові Державного агентства резервів України застосувати заходи дисциплінарного впливу до генерального директора ДО Комбінат «Прогрес» ОСОБА_1 у вигляді дострокового розірвання контракту. Наказом від 13 січня 2016 року № 6-к ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора за невиконання обов`язків, передбачених умовами контракту за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, дію контракту припинено з 13 січня 2016 року. Підставою видачі наказу № 6-к зазначено акт перевірки усунення недоліків за результатами службової перевірки від 15 жовтня 2015 року на ДО «Комбінат «Прогрес» від 13 січня 2016 року, лист Київської міської державної адміністрації від 30 грудня 2015 року № 001-4688. Наказом від 30 грудня 2016 року внесено зміни до наказу № 6-к про звільнення позивача та викладено пункт 1 у такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 13 січня 2016 року з посади генерального директора державної організації «Комбінат «Прогрес» за невиконання обов`язків, передбачених умовами контракту, а саме: пунктами 2.1.3, 2.1.4, 2.1.5 розділу 2 «Права та обов`язки сторін», відповідно до пункту 5.3 контракту та пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, дію контракту від 04 жовтня 2011 року № 34/11 припинити з 13 січня 2016 року». Згідно з листками непрацездатності ОСОБА_1 хворів у період з 23 грудня 2015 року до 23 січня 2016 року. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України). Відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема підстави, що передбачені контрактом. Вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України (з передбачених контрактом підстав), суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті про його розірвання. У наказі від 30 грудня 2016 року, яким внесено зміни до наказу № 6-к про звільнення позивача зазначено: «Звільнити ОСОБА_1 13 січня 2016 року з посади генерального директора державної організації «Комбінат «Прогрес» за невиконання обов`язків, передбачених умовами контракту, а саме: пунктами 2.1.3, 2.1.4, 2.1.5 розділу 2 «Права та обов`язки сторін», відповідно до пункту 5.3 контракту та пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, дію контракту від 04 жовтня 2011 року № 34/11 припинити з 13 січня 2016 року», проте в цьому наказі не вказано конкретної фактичної підстави звільнення, передбаченої контрактом. З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного наказу про звільнення позивача незаконним. Доводи касаційної скарги про те, що під час проведення перевірки дотримання вимог законодавства керівником ДО Комбінат «Прогрес» встановлені порушення, які стали підставою для звільнення позивача із займаної посади, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Водночас, дійшовши обґрунтованого висновку про неправомірність звільнення ОСОБА_1 , суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 21, 23, 36 цього Кодексу. Відповідно до статті 235 КЗпП України працівник, звільнений без законної підстави, повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Одночасно стаття 23 КЗпП України визначає, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Особливою формою трудового договору є контракт, у якому умови, у тому числі щодо строку його дії, встановлюються за угодою сторін. Закінчення строку дії контракту є підставою для припинення трудових відносин (стаття 36 КЗпП України). Таким чином, підписуючи строковий трудовий договір, працівник надає згоду на роботу на певній посаді на визначений строк і погоджується на припинення такого договору після закінчення строку, на який його укладено. Вирішуючи питання про поновлення працівника, який працював за строковим трудовим договором, необхідно враховувати відсутність підстав для поновлення на роботі такого працівника у разі, якщо на момент ухвалення судом рішення у справі строк трудового договору закінчився. У такому разі суд може змінити дату звільнення на пізнішу - ту, що відповідає даті закінчення трудового договору, а також формулювання підстави звільнення - на пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору). Суди встановили, що контракт від 04 жовтня 2011 року № 34/11, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 07 червня 2012 року № 2/34/11, укладений на строк до 03 жовтня 2016 року. Положення цього контракту не передбачають автоматичного продовження його дії. Згідно з пунктом 5.6 контракту за два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий термін. Оскільки для продовження дії трудового договору, укладеного на певний строк, вимагається волевиявлення на продовження трудових відносин як роботодавця, так і працівника; у цій справі сторони визначені контрактом дії не вчинили і згоди щодо продовження його дії чи переукладення на новий строк не дійшли, а судове рішення не може замінювати визначену контрактом від 04 жовтня 2011 року № 34/11 процедуру, касаційний суд дійшов висновку про те, що правові підстави для поновлення позивача на роботі за встановлених обставин відсутні. Вказане свідчить, що рішення суду першої інстанції у частині поновлення позивача на роботі, ухвалене 20 листопада 2017 року, та постанова апеляційного суду про залишення цього рішення у відповідній частині без змін, ухвалені з порушенням положень законодавства про працю, тому не можуть вважатися законним і обґрунтованими та підлягають скасуванню у вказаній частині. На підставі викладеного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДО Комбінат «Прогрес» і постанова Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року про залишення рішення суду першої інстанції у цій частині без змін підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні вимоги про поновлення на роботі. Також підлягає зміні дата його звільнення з 13 січня 2016 року на 03 жовтня 2016 року і підстава звільнення з «підстава, передбачена контрактом, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України» на «у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України». Стаття 235 КЗпП України визначає, що працівнику, звільненому без законної підстави, виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу. Обчислення середньої заробітної плати працівника за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, які передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. У цій справі період вимушеного прогулу (з 14 січня 2016 року до 03 жовтня 2016 року) складає 181 робочий день. Відповідно до довідки про доходи від 18 вересня 2017 року № 524, виданої ОСОБА_1 за місцем роботи, середньоденна заробітна плата позивача - 238,01 грн. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , складає 43 079, 81 грн (середньоденний заробіток у розмірі 238,01 грн х 181 день) без урахування податків і зборів, а не 106 866,49 грн, як помилково зазначили суди попередніх інстанцій. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України. Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили помилкове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДО Комбінат «Прогрес», то це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у позові із зміню дати та підстави звільнення. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають зміні шляхом зменшення розміру стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні з 106 866,49 грн до 43 079,81 грн. У решті рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для їх скасування у повному обсязі. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви лише в частині вимог щодо визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі. ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом не сплатив судовий збір за вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати в цій частині пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 430,78 грн. Також касаційним судом скасовуються судові рішення в частині задоволення однієї позовної вимоги немайнового характеру (ставка судового збору за вимоги немайнового характеру на час подання заяви позивачем про зміну предмета позову становила 640 грн). З відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 1 472 грн. Всьогоз Державного агентства резерву України в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 902,78 грн (430,78 грн + 1 472 грн). Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року у частині задоволення позову про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора державної організації Комбінат «Прогрес» скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного агентства резерву України про поновлення на посаді генерального директора Державної організації Комбінат «Прогрес» Державного агентства резерву України відмовити. Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державної організації Комбінат «Прогрес» Державного агентства резерву України з 13 січня 2016 року на 03 жовтня 2016 року і формулювання підстави звільнення з «підстава, передбачена контрактом, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України» на «у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України». Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити. Стягнути з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2016 року до 03 жовтня 2016 року у розмірі 43 079,81 грн (сорок три тисячі сімдесят дев`ять гривень вісімдесят одна копійка). В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року залишити без змін. Розподіл судових витрат змінити. Стягнути з Державного агентства резерву України в дохід держави судовий збір у розмірі 1 902, 78 грн (одна тисяча дев`ятсот дві гривні сімдесят вісім копійок). Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. В. Яремко Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик