Постанова Донецький апеляційний суд № 263/13570/19

22-ц/804/1258/20 263/13570/19 Головуючий у 1-й інстанції Музика О.М. Суддя-доповідач: Попова С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 березня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Попової С.А., суддів Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М., за участю секретаря Сікора М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Музики О.М., повний текст рішення складено 16 січня 2020 року, по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 (нині прізвище у зв`язку з укладенням шлюбу - ОСОБА_1 - а.с. 165-166), про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 16.05.2011року, за яким відповідачка отримала кредит у розмірі 16000грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Установлюючи кредитний ліміт та його зміни, банк керувався п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі якого відповідачка дала згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Банк свої зобов`язання за договором, надав відповідачці кредит, а позичальниця умови договору належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 30.06.2019 року утворилася заборгованість у розмірі 125244,42грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 15574,68грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 16.05.2011р. по 31.07.2017р. - 109669,74грн, яку просив стягнути з відповідачки, а також відшкодувати за її рахунок понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 січня 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 16.05.2011р. № б\н, оформленим анкетою-заявою № 0607061100217469376, у розмірі 5081,51грн. В іншій частині позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судові витрати у розмірі 77,99грн. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, вважав такими, що не є складовими кредитного договору між сторонами Умов та Правил надання банківських послуг, що заперечувались відповідачкою і не погоджені її підписом. У зв`язку з цим суд вважав відсутніми підстави для стягнення з позичальника процентів за користування кредитними коштами, комісії і штрафних санкцій за неузгодженням цих умов між сторонами. Суд врахував доведений анкетою-заявою обсяг кредиту в сумі 5000грн., отримання якого саме в такій сумі не заперечувалось позичальницею. Судом учинено аналіз обіг і рух грошових коштів по картковому рахунку, відраховано безпідставно нараховані банком кошти комісії та процентів, що не були погоджені сторонами при укладенні договору, в результаті обчислено борг позичальника в розмірі 5081,51грн., який ОСОБА_1 зобов`язана сплатити кредиторові. Суд відхилив доводи відповідачки про застосування строку позовної давності, зважаючи на відсутність погоджених між сторонами умов на щомісячне погашення кредиту і пред`явлення позову у вересні 2019 року, як моменту пред`явлення вимоги кредитора в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення процентів скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги (а.с. 118-122), з урахуванням додаткових пояснень (а.с. 151-154), банк посилається на узгодження із позичальницею розміру процентів за користування кредитом. При написанні анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг відповідачка підписала і Довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», де була обумовлена базова процентна ставка за користування кредитом 2,5% щомісяця на суму залишку заборгованості. Тому твердження в рішенні суду про непогодження процентної ставки між сторонами не відповідає обставинам справи. Відмовивши у стягненні відсотків по кредиту, суд першої інстанції допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку. У відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 158-161) відповідачка посилається на пропущення банком строку позовної давності щодо вимог про повернення споживчого кредиту; долучення позивачем Умов і правил надання банківських послуг, яких не було на сайті станом на 16.05.2011р. і які нею не погоджувалися; банком не надано до суду оригіналу документів по кредиту, а ті, що долучені до позову, не можуть братися до уваги. Крім того, позичальник поінформувала, що за судовим рішенням, що зараз оскаржує банк, вона вже сплатила присуджену суму боргу 5081,51грн, про що банк приховав. Процедура розгляду справи апеляційним судом Враховуючи положення ч. 1 ст. 368 ЦПК України, розгляд даної справи, що є малозначною згідно із ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку спрощеного провадження. Справа розглядається за присутністю відповідача ОСОБА_1 , яка заперечувала проти доводів скарги, та у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи представника позивача АТ КБ «Приватбанк», неявка якого в силу ч. 2 ст. 372 не є перешкодою до розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Як встановлено судом, за змістом наданої банком ксерокопії анкети-заяви від 16.05.2011р. ОСОБА_1 приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» та Тарифів Банку, які викладені на сайті www.privatbank.ua, який за текстом позовної заяви утворює укладений між сторонами договір (а.с. 12, 54). Банком у змісті позовної заяви наголошено, що за цим договором відповідач отримала у кредит 16000грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до розрахунку банку заборгованість ОСОБА_1 станом на 30.06.2019р. складає 15574,68грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту); 582928,89грн - загальний залишок заборгованості за відсотками; 5341,09грн - заборгованість за пенею та комісією, що разом становить 603844,66грн (а.с. 8-11). У змісті позовної заяви банком заявлено про стягнення частини заборгованості - в розмірі 125244,42грн, з яких: заборгованості за кредитом - 15574,68грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 16.05.2011р. по 31.07.2017р. - 109669,74грн. 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вивчивши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в оскаржуваній частині, в якій позивачеві відмовлено, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до ст. 4 ст. 203 ЦК України. Правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі (ст. ст. 203, 208 ЦК України). Відповідно до ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За змістом статей 12, 11, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно із положеннями ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. За положеннями ч.ч. 1, 2, 4 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Надана копія анкети-заяви (а.с. 12, 54) містить відображення волевиявлення відповідача щодо розміру кредитного ліміту у розмірі 5000грн та обрання платіжної карти кредитка «Універсальна». Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16.05.2011р., посилався на тарифи обслуговування кредитних карт та Умови та правила надання банківських послуг, розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Оскільки в розумінні ст. 634 ЦК України умови договорів приєднання розробляються банком, ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Втім, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці тарифи та Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи 16.05.2011р. анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, в тих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку. Більш того, у справі відсутні відомості про затвердження Умов і правил надання банківських послуг, які за дією в часі мають мінливий, змінюваний характер, певним наказом банку (іншим локальним розпорядчим актом) з певною датою, а також правилами користування певною платіжною карткою, що видавалась відповідачу. Тож, не можна ідентифікувати долучені до позовної заяви Умови і правила надання банківських послуг як ті, що безпосередньо відносяться до укладеного між сторонами договору. Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді відповідачка заперечувала укладення кредитного договору із банком на вказаних позивачем Умовах і Правилах, що були долучені до позовної заяви. Отже, вказані Умови, які всупереч положенням в п. 2.1.1.2.4. не узгоджені із клієнтом ОСОБА_1 , не підписані нею, не становлять складову частину договору між сторонами, у зв`язку з чим в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг в частині узгодження між сторонами обсягу плати за користування грішми, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Представлений банком розрахунок заборгованості, доданий до позову (а.с. 8-11) не підтверджує існування боргу в частині процентів, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій. Також, до позову позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 13). Даний документ не містить підпису клієнта ОСОБА_1 , крім того, в цьому документі визначено 4 опції-підвидів різних карток «Універсальна», жодна з яких не обрана клієнтом ОСОБА_1 : не підписані конкретні опції (з 4 запропонованих видів карток). Більш того, і у змісті апеляційної скарги не було деталізовано, на яких умовах використовувалась і яка саме кредитна картка з чотирьох різних за умовами карток «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» - підтверджень цьому ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надано. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, апеляційний суд звертає увагу на те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов щодо сплати процентів, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами АТ КБ «Приватбанк», відповідні їм правовідносини, поясненням та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 89, 263-264 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем в порядку, передбаченому ст. ст. 12, 76 - 81 ЦПК України, належними, достовірними і допустимими доказами передбачення в укладеному між сторонами договорі конкретних умов зі сплати відсотків, строків їх сплати та неналежного виконання взятих за цим договором чітко визначених зобов`язань з боку позичальника, через що відсутні підстави для покладення на відповідачку майнової цивільно-правової відповідальності, обумовленої ст. 1054 ЦК України у вигляді сплати на користь позивача заявленої суми процентів за користування кредитом. При цьому суд обґрунтовано учинив математичний розрахунок і аналіз руху грошових коштів по картковому рахунку (а.с. 95-106), включаючи транзакції позичальника, службові операції банку з нарахування неузгоджених із позичальником умов сплати процентів, комісії, на підстав чого вираховано непогашений залишок боргу у розмірі 5081,51грн, який підлягає стягненню з відповідачки на користь кредитора. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. До суду апеляційної інстанції разом із додатковими поясненнями до апеляційної скарги банком додано копію Довідки про умови кредитування з використанням Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, підписаної 16.05.2011р. від імені ОСОБА_1 (а.с. 155), в якій, серед інших позицій, відзначено базову процентну ставку на рівні 2,5%, що нараховується щомісяця на залишок непростроченої заборгованості, виходячи з 360 днів в році. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 існування і зміст відомостей у вказаній Довідці від 16.05.2011р. заперечувався. Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви банком не долучалася вказана Довідка від 16.05.2011р., про наявність цього доказу не відзначалося в змісті позовної заяви. Частиною 2 ст. 83 ЦПК України унормовано обов`язок позивача подати докази разом з поданням позовної заяви. Разом з тим, позивачем до позовної заяви не долучалась вказана Довідка від 16.05.2011р. і посилання на неї не містилося ані в тексті позовної заяви, ані в переліку додатків (а.с. 7). Згідно із положеннями ч. 4 ст. 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Проте, впродовж всього розгляду справи судом першої інстанції з вересня 2019 року і до моменту прийняття судового рішення у січні 2020 року позивачем не заявлялося клопотання про долучення цього доказу, що мав істотне значення, до чого зводиться основний аргумент апеляційної скарги. Таким чином вказаний документ не був поданий у передбачену процесуальним законом стадію судового розгляду і він не був предметом дослідження суду першої інстанції. За таких обставин, вказана інформація у вказаній Довідці не могла бути фактично врахованою судом при постановленні судового рішення, оскільки самим позивачем було позбавлено суд безпосередньо дослідити цей доказ. А відтак, твердження в рішенні суду про непогодження між сторонами процентної ставки відповідає встановленим судом обставинам справи, що базуються на здобутих в процесуальному порядку доказах, представлених сторонами. Висновки суду в даній частині відповідають обставинам справи. В своїх додаткових поясненнях банк просить врахувати вказану Довідку від 16.05.2011р. і на її підставі скасувати судове рішення в частині, в якій відмовлено позивачеві в задоволенні решти вимог, включаючи заборгованість по процентам за користування позичальницею кредитними коштами. Але з цим погодитись не можна, виходячи з наступного процесуального унормування. Так, положеннями п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦПК України регламентовано вирішення апеляційним судом питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції в стадії підготовки розгляду справи судом апеляційної інстанції - в даній справі це період з моменту відкриття провадження 05.03.2020р. (а.с. 143) і до закінчення підготовчих дій 10.03.2020р. (а.с. 145). Проте, до апеляційної скарги позивачем не було додану Довідку про узгодження із позичальницею процентної ставки за кредитним договором і такого доказу не було долучено впродовж періоду підготовки справи до апеляційного розгляду. Тільки з поданням додаткових пояснень 17.03.2020р. (а.с. 150-155) банком долучено копію Довідки від 16.05.2011р. без посилань на поважні переконливі причини, як об`єктивно зашкодили своєчасному поданню цього документу до суду першої інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, за необґрунтуванням позивачем неможливості подання вказаного доказу у передбачені процесуальним законом строк і стадію, з урахуванням вимог ст. 78, ч. 8 ст. 83, ч. 3 ст. 367 ЦПК України, подана копія Довідки від 16.05.2011р. з порушенням строку і порядку її подання, не приймається судом апеляційної інстанції до уваги. Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів, в тому числі тих, що не були предметом дослідження судом першої інстанції, та незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. Заявлені у відзиві відповідачки на апеляційну скаргу вимоги про ухвалення рішення про припинення дії кредитного договору, визнання його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства - не підлягають задоволенню в силу ч. 6 ст. 367 ЦПК України за відсутності зустрічного позову у даній справі. А вимоги про надання довідки про закриття кредиту можуть бути реалізовані відповідачем в позасудовому порядку. За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 23 березня 2020 року. Судді: С.А.Попова Л.М.Кочегарова О.М.Пономарьової