Постанова 4820 № 682/3180/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 682/3180/19 Провадження № 22-ц/4820/545/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Чебан О.М. з участю : представника позивача, відповідача, її представника розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 682/3180/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 грудня 2019 року у складі судді Зеленської В.І. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в : В жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь за договором позики грошові кошти в розмірі 50 000 грн. основного боргу, 7341,19 грн. інфляційних витрат за весь період прострочення та 2749,32 грн. трьох відсотків річних від суми заборгованості, а всього 60 090,51 грн., а також 768,40 грн. судових витрат. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначала, що вона є фізичною особою - підприємцем та директором магазину «Достаток», що знаходиться у місті Славута. 15 травня 2015 року між нею та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, відповідно до якого відповідач працювала у магазині продавцем. Позивач вказувала, що 17 січня 2017 року відповідачка позичила у неї 50000 грн. і зобов`язалася повернути ці кошти в строк до 25 грудня 2017 року, про що власноручно написала розписку, однак, в добровільному порядку борг не повернула. Крім того, позивач посилалася на положення ст. 625 ЦК України і просила стягнути з відповідачки окрім суми боргу за договором позики 50000 грн., ще інфляційні витрати за період прострочення з 25 грудня 2017 по 25 жовтня 2019 в розмірі 7341,19 грн., а також три відсотків річних від суми заборгованості за вказаний період в розмірі 2749,32 грн. Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 грудня 2019 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 17 січня 2017 р в розмірі 50000 грн., 2749 грн. 32 коп. три відсотки річних від простроченої суми та 7341 грн. 19 коп. інфляційних витрат, а всього 60 090 грн. 51 коп. та 768 грн. 40 коп. судового збору. ОСОБА_1 не погодилася з таким рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Апелянт вказує, що з 15 травня 2015 р по 17 січня 2017 року працювала продавцем у ФОП ОСОБА_2 . Протягом періоду роботи продавала товар споживачам у борг, а також взяла на себе боргові зобов`язання інших продавців. На час звільнення з роботи покупці та інші продавці борг не погасили, тому вона склала розписку про позику у ОСОБА_2 50000 грн. і зобов`язалася повернути вказані кошти до 25 грудня 2017 року. ОСОБА_1 посилається, що ніяких коштів від позивачки в борг вона не отримувала, а зі змісту розписки не випливає, що кошти були їй передані, розписку вона написала у зв`язку з наявністю між нею та позивачкою трудових відносин і нестачі яка виникла під час її роботи в магазині, а правовідносин відносно позики коштів між ними не було. Крім того, вказує апелянт, що розписку вона написала під тиском позивачки, оскільки та утримувала її трудову книжку, не хотіла розривати трудовий договір, що перешкоджало їй працевлаштуватися на нову роботу. Тому, ОСОБА_1 просила скасувати рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, заслухавши учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Так судом встановлено, що 17 січня 2017 року між ОСОБА_2 як директором магазину та ОСОБА_1 (на час укладення договору ОСОБА_1 ), було укладено договір позики, за яким позивач передала відповідачу 50 000 грн. та які відповідач зобов`язалась повернути позивачу до 25 грудня 2017 року. Розмір процентів за договором встановлений не був. Однак відповідач у встановлений строк грошові кошти не повернула. Ця обставина підтверджуються розпискою ОСОБА_1 від 17 січня 2017 року, виконаною відповідачем власноручно, та іншими матеріалами справи. Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей. Згідно зі ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передання грошової суми позичальнику. Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що здійснений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю, розписка про отримання в борг коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної суми. Ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу, тобто суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу і трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а тому не потребує обумовлення таких умов договору позики, оскільки вказана відповідальність визначена законом та її застосування є правом кредитора. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Задовольняючи позов, з врахуванням наявності відповідної письмової розписки відповідача, суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що 17 січня 2017 року між позивачем і відповідачем у простій письмовій формі було укладено договір позики, за цим договором ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 в позику 50 000 грн., які у встановлений строк не були повернуті позикодавцю. За таких обставин, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики з врахуванням інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми боргу. Доводи апеляційної скарги, що апелянт протягом періоду роботи продавала товар споживачам у борг, а також взяла на себе боргові зобов`язання інших продавців, в зв`язку з цим ніяких коштів від позивачки в борг вона не отримувала, правовідносин відносно позики коштів між ними не було, розписку написала під тиском позивачки, оскільки та утримувала її трудову книжку, не хотіла розривати трудовий договір, що перешкоджало їй працевлаштуватися на нову роботу слід відхилити. У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. У відповідності до ст. 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були ним одержані від позикодавця. Однак відповідач договір позики від 17 січня 2017 року на підставі ст. 1051 Цивільного кодексу не оспорила, вказану нею в апеляційній скарзі обставину щодо не отримання позики відповідача в судовому порядку не довела, жодним іншим чином не підтвердила факту не отримання грошових коштів. В той же час наявна письмова розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. При цьому за змістом розписки сама відповідач зазначила, що позика була зроблена, що спростовує її твердження про неотримання коштів. Також відповідно до ст. 231 Цивільного кодексу України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Нормами ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, до правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Апелянт договір позики на підставі ст. 231 Цивільного кодексу України в суді не оспорила, не довела, що договір був укладений проти її волі під психологічним тиском з боку позивача, а тому вказаний договір відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 березня 2020 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова