Постанова Чернівецький апеляційний суд № 716/1990/17

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 березня 2020 року м. Чернівці справа № 716/1990/17 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І. Н., суддів: Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б., секретар: Собчук І. Ю., позивач: Веренчанська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області, відповідач: ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача: Кіцманська місцева прокуратура, при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який діє від імені Веренчанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Стрільця Я.С., повний текст якого складено 01 листопада 2019 року, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2017 року Веренчанська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області в особі представника Спіжавки Т.Г. звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Позивач посилався на те, що в жовтні 2017 року Веренчанська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області (далі - Веренчанська сільська рада) дізналася про те, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності за відповідачем була завірена копія втраченого свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1, видана 15.07.2004 року виконкомом Веренчанської сільської ради, публікація в газеті «Голос краю» та зведений оціночний акт від 22.06.2001 року. Вважає, що виникнення права власності за відповідачем на нерухоме майно є незаконним, а свідоцтво про право власності на нерухоме майно та його державна реєстрація підлягає скасуванню. Зазначає, що підставою видання свідоцтва про право власності на нерухоме майно було рішення сесії Веренчанської сільської ради від 21.06.2001 року б/н. Провадження №22-ц/246/20 Категорія 2 Відповідно до вказаного рішення «Про передачу квартири АДРЕСА_1 в оренду безоплатно з подальшим викупом» вирішено передати квартиру ОСОБА_1 в оренду з подальшим викупом строком на 10 років з видачею технічного паспорту і свідоцтва про право власності, оформити право власності на вказану квартиру з видачею свідоцтва про право власності на квартиру. Рішенням 18 сесії 25 скликання від 19 грудня 2008 року за заявою ОСОБА_1 визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_1 , закрито номер у по господарській книзі. Через 9 років відповідач ОСОБА_1 надаючи довіреність на вчинення дій від свого імені - матері ОСОБА_3 , зареєструвала спірне нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач просив визнати незаконним рішення сесії сільської ради від 21.06.2001 року «Про передачу квартири АДРЕСА_1 в оренду безоплатно з подальшим викупом». Скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15.07.2004 року, виданого виконавчим комітетом Веренчанської сільської ради серії НОМЕР_1, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №37020575 від 12.09.2017 року, прийнятого державним реєстратором прав на нерухоме майно Заставнівської районної державної адміністрації Шупенею А.В., запис про право власності на нерухоме майно в розділі «Актуальна інформація про право власності» за №22277385 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 , який діє від імені Веренчанської сільської ради, подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на його незаконність та необґрунтованість, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просить залишити апеляційну скаргу Веренчанської сільської ради без задоволення, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24.10.2019 року - без змін. Зазначає, що рішення суду першої інстанції від 24.10.2019 року ґрунтується на засадах верховенства права, є законним та обґрунтованим, яке ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, а тому не може бути скасоване. Також просить стягнути з Веренчанської сільської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5378 грн 80 коп. У відповіді на відзив ОСОБА_2 , який діє від імені Веренчанської сільської ради, зазначає, що правовою підставою для звернення до суду позивач вважав порушення його законного права та інтересу видачою свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 15.07.2004 року, зведений оціночний акт від 22.06.2001 року та рішення Веренчанської сільської ради, яким незаконно було створено відповідні передумови для видачі свідоцтва. Зазначає, що свідоцтво про право власності є документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, оскаржуване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Таким правочином є рішення сесії Веренчанської сільської ради від 21.06.2001 року, яке також оспорюється позивачем. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які були присутніми в судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Також суд першої інстанції правильно зазначив про те, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом вірно встановлено, що в жовтні 2017 року Веренчанській сільській раді стало відомо, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності за відповідачем була завірена копія втраченого свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1, видана 15.07.2004 року виконкомом Веренчанської сільської ради, публікація в газеті «Голос краю» та зведений оціночний акт від 22.06.2001 року. Підставою видання свідоцтва про право власності на нерухоме майно є рішення сесії Веренчанської сільської ради від 21.06.2001 року б/н та свідоцтво про право власності, видане виконавчим комітетом Веренчанської сільської ради. У зв`язку з тим, що позивачем оскаржується рішення та свідоцтво, яке прийняте безпосередньо ним та виконавчим комітетом Веренчанської сільської ради, тому належнимвідповідачем у даній справі поряд з особою, права якої оспорюються, мав би бути виконавчий комітет Веренчанської сільської ради. Відповідно до рішення Веренчанської сільської ради від 21.06.2001 року передано квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 в оренду безоплатно з подальшим викупом строком на десять років із видачею технічного паспорта і свідоцтва про право власності на житло. Оформлено право власності на вказану квартиру та видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру. Крім того, зобов`язано ОСОБА_1 зареєструвати зазначене свідоцтво в Заставнівському районному бюро технічної інвентаризації. Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.07.2004 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , власником зазначеного майна є ОСОБА_1 . Підставою для видачі зазначеного Свідоцтва було рішення XXVII сесії XXIII скликання Веренчанської сільської ради від 21.06.2001 року б/н. Зазначене Свідоцтво зареєстровано в Заставнівському районному бюро технічної інвентаризації реєстровий №522 15.07.2004 року за номером НОМЕР_1. Вироком Заставнівського районного суду Чернівецької області від 26.05.2005 року ОСОБА_3 , яка є матір`ю відповідачки ОСОБА_1 , визнано винною за ст.15 - ч.5 ст.191, ч.1 ст.366, ч.3 ст.358 КК України та призначено покарання. Як вбачається з вказаного вироку в липні 2001 року ОСОБА_3 виготовила завідомо неправдивий офіційний документ - рішення Веренчанської сільської ради від 21.06.2001 року про передачу в безоплатну оренду квартири АДРЕСА_1 , своїй доньці ОСОБА_1 , з правом подальшого викупу, а також внесла до цього рішення пункт про видачу ОСОБА_1 документа, що встановлює право приватної власності останньої на квартиру. ОСОБА_3 підписала це рішення та поставила на ньому відтиск гербової печатки. Крім того, остання 14.07.2004 року звернулася до Заставнівського РБТІ із заявою про оформлення свідоцтва про право власності на цю квартиру, надавши раніше підроблене нею рішення сільської ради від 21.06.2001 року. Як вбачається з рішення Веренчанської сільської ради від 19.12.2008 року, на підставі заяви ОСОБА_1 , визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (видане 15.07.2004 р.) на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , а також закрито номер у по господарській книзі, який закріплений за ОСОБА_1 . Згідно п. 1.1 Рішення Веренчанської сільської ради від 26.04.2011 року №161-04/2011 «Про відміну рішень сільської ради» відмінено Рішення 27 сесії 23 скликання від 21.06.2001 року «Про передачу квартири АДРЕСА_1 в оренду безоплатно з подальшим викупом». Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.09.2017 року №37020575 на підставі заяви ОСОБА_3 проведено державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.09.2017 року проведено реєстрацію права власності за відповідачкою ОСОБА_1 на підставі вищевказаного рішення державного реєстратора. Як підставу виникнення права власності зазначено завірену копію втраченого свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_1 , виданий 15.07.2004 року, видавник виконком Веренчанської сільської ради; публікація в пресі про втрату правовстановлюючого документа, серія та номер -, виданий 31.08.2017 року видавник газета «Голос краю»; зведений оціночний акт, серія та номер -, виданий 22.06.2001 року, видавник Заставнівське РБТІ. Суд першої інстанції дослідивши матеріали справи та надавши належну правову оцінку показам свідків встановив, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_1 щодо квартири АДРЕСА_1 , видано з порушенням та на підставі підробленого документу - Рішення Веренчанської сільської ради від 21.06.2001 року б/н. Вироком суду від 26.05.2005 року встановлено факт підробки ОСОБА_3 зазначеного рішення. Вказана обставина не заперечувалась. Отже, ні рішення про передачу спірного майна, ні свідоцтво власником не приймалося та не видавалося, а майно було набуте без відповідної правової підстави. Гарантоване ст.14 Конституції України право власності на землю може набуватися і реалізовуватися громадянами виключно відповідно до закону. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1 ст.21 ЦК України). Разом з тим, суд звертає увагу на ту обставину, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18). Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147. Суд першої інстанції дослідивши матеріали справи дійшов правильного висновку про те, що позивач в особі Веренчанської сільської ради обрав неефективний спосіб захисту своїх порушених прав та повинен був звернутись до суду із віндикаційним позовом про витребування належного йому майна - квартири АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 . Апеляційна скарга не спростовує висновки суду першої інстанції та не містить посилання на обставини, з якими законодавство пов`язує підстави для скасування чи зміни судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Представником відповідача надані докази об`єму правової допомоги та їх вартість, а заперечень щодо їх розміру та обсягу від представника апелянта не надходило. Крім того, їх співмірність відносно складності справи до витраченого часу та обсягу послуг сумнівів у колегії не викликає. Відповідно до пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається, зокрема, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, то з Веренчанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 слід стягнути 5378 грн. 80 коп в рахунок компенсації понесених судових витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє від імені Веренчанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, залишити без задоволення. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2019 року залишити без змін. Стягнути з Веренчанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 5378 гривень 80 коп в рахунок компенсації понесених судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк