Постанова 4872 № 923/1199/16

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/1199/16 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г. секретар судового засідання: Герасименко Ю.С. за участю представників учасників справи: від ОСОБА_1 - адвокат Риженко Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Господарського суду Херсонської області від 28.12.2019 по справі №923/1199/16 за заявою Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 06.12.2016 порушено провадження у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Боржник) в порядку норм статей 90-91 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Постановою Господарського суду Херсонської області від 17.01.2017 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Дудкіна Р.А. У травні 2018 арбітражний керуючий Дудкін Р.А. звернувся до Господарського суду Херсонської області з заявою про виділення частки, яка належить банкруту в спільному майні. За результатами розгляду даної заяви Господарським судом Херсонської області прийнято рішення від 18.04.2019, яким заяву ліквідатора Дудкіна Романа Анатолійовича про виділення частки, яка належить банкруту в спільному майні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 500 000,00 гривень грошової компенсації частки у спільному майні. Дане рішення залишено без змін постановами Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 та Верховного суду від 19.11.2019. Додатковою ухвалою Господарського суду Херсонської області від 28.12.2019 стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 62 392,92 грн, визначено здійснити стягнення зі спеціального банківського рахунку ліквідатора - арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича. В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції пославшись на приписи ст. 316 ГПК України зазначив, що має виконати вказівки, що викладені у постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 19 листопада 2019 року в частині сплати судового збору ліквідатором стосовно вимог, що не були задоволені судовим рішенням - ухвалою Господарського суду Херсонської області від 18.04.2019 року та стягнути судові витрати до Державного бюджету. Пославшись на приписи ст. 4 Закону України «Про судовий збір» суд першої інстанції зазначив, що загальна сума судового збору, яку повинен був сплатити ліквідатор при поданні позову складає 62 392,92 грн. Отже, з позивача за рахунок ліквідаційної маси має бути сплачений судовий збір у розмірі 62 392,92 зі спеціального банківського рахунку ліквідатора - арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича. Місцевий господарський суд із посиланням на приписи ст. 25 та пп. «г», п. 1,ч. 1. ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" зазначив, що витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство, у тому числі й витрати по сплаті судового збору, мають бути сплачені за рахунок ліквідаційної маси. Не погодившись із даною додатковою ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Херсонської області від 28.12.2019 по справі №923/1199/16 та закрити провадження в частині вирішених оскаржуваною ухвалою питань. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана додаткова ухвала не відповідає приписам ст. 236 ГПК України, є необґрунтованою та прийнято з порушенням норм процесуального права. Так апелянт зазначає, що зі змісту ст. 316 ГПК України випливає, що обов`язковість вказівок є юридично значущою (має зобов`язальний характер) для судів нижчих інстанцій лише за умови передачі справи для нового розгляду справи. В той же час, відповідно до змісту постанови Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 19 листопада 2019 року рішення судів першої та апеляційної інстанції у даній справі залишено без змін. Враховуючи те, що ніякого нового розгляду справи не має, то і підстав для винесення додаткової ухвали саме на підставі обов`язковості вказівок Верховного суду на виконання вимог ст.316 ГПК України так само не має, оскільки не має вказівок як таких, що, на думку апелянта, свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Скаржник також відзначає, що вказування Верховним Судом на можливість виконання вимог пункту 3 частини 3 статті 244 ГПК України є юридично необґрунтованим, оскільки в ч.3 статті 244 ГПК України не має жодного пункту взагалі. За твердженням апелянта, Верховним Судом було встановлено, що висновки судів попередніх інстанцій про законність звільнення позивача ліквідатора боржника від сплати судового збору за подання позову у цій справі є помилковими, з чого випливає, що звільнення від сплати судового збору саме арбітражного керуючого було незаконним. Приймаючи оскаржувану додаткову ухвалу з апелянта були стягнені судові витрати в дохід держави через те, що у задоволенні частини позовних вимог (до нього ж) було відмовлено. Іншими словами, як вважає апелянт, через неналежне ставлення арбітражного керуючого до своїх обов`язків, та саме через його дії скаржник винен державі ще 62 392,92 грн. Як вважає апелянт, безпідставно звільнивши арбітражного керуючого від сплати судового збору, суд, поставив боржника ще у більш скрутне становище. Як вважає апелянт, він став жертвою дій арбітражного керуючого через заявлення ним необґрунтованих позовів, а з боку суду через звільнення арбітражного керуючого від сплати судового збору з початку, а в кінці через покладання на апелянта обов`язку сплатити державі за частину позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено. Апелянт зауважує, що вказане рішення Верховного Суду визначило незаконність звільнення від судового збору саме арбітражного керуючого. Таким чином, виходячи з позицій Верховного Суду, вказані судові витрати повинні покладатись саме на арбітражного керуючого, а не за рахунок ліквідаційної маси банкрута. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №923/1199/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Господарського суду Херсонської області від 28.12.2019. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду 20.02.2020 призначено справу до розгляду на 18.03.2020. 24.02.2020 судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від арбітражного керуючого Дудкіна Р.А. в якому він просить залишити оскаржувану додаткову ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування своїх заперечень арбітражний керуючий Дудкін Р.А. зазначає, що не погоджується із твердження апелянта з приводу того, що оскільки нового розгляду справи не має, то і підстав для винесення додаткової ухвали на підставі обов`язковості вказівок Верховного Суду так само не має. Так, згідно положень статті 224 ГПК України (на які містяться посилання в пункті 7.10 постанови Верховного Суду), суд має право з власної ініціативи, тобто самостійно, ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Таким чином, враховуючи обставини невірного застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 8 Закону України «Про судовий збір» та враховуючи прямі вказівки Верховного суду на положення статті 244 ГПК України, Господарським судом Херсонської області й було винесено додаткову ухвалу від 28.12.2019 р. та вирішено питання щодо судових витрат. Як вважає арбітражний керуючий, враховуючи правові висновки Верховного Суду, Господарським судом Херсонської області обґрунтовано покладено витрати по сплаті судового збору за рахунок ліквідаційної маси банкрута, оскільки такі витрати безпосередньо пов`язані з провадженням у справі про банкрутство. Посилаючись на приписи ст.ст. 45, 92 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» арбітражний керуючий зазначає, що з даних положень Закону чітко вбачається принцип самофінансування процедури банкрутства та покриття її витрат саме за рахунок коштів ліквідаційної маси. Тому, витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство, у тому числі й витрати по сплаті судового збору, мають бути сплачені саме за рахунок ліквідаційної маси банкрута. Як вважає арбітражний керуючий, ліквідатор, маючи самостійний статус, за рішенням суду зобов`язаний належним чином виконувати свої повноваження, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси. При цьому, жодна норма Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачає виконання проваджень у справі про банкрутство та забезпечення заходів ліквідаційної процедури за рахунок особистих коштів ліквідатора. Також Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не містить припису про зобов`язання ліквідатора фінансувати процедуру банкрута власним коштом. Не менш важливе значення, як вважає арбітражний керуючий, має та обставина, що приймаючі процесуальні рішення у справі за заявою ліквідатора Дудкіна P.A. про виділення частки, яка належить банкруту в спільному (частково задовольняючи вимоги), відповідні кошти було стягнуто на користь саме ОСОБА_1 . Тобто саме банкрут є вигодонабувачем у вирішеному судом питанні за заявою ліквідатора та саме в майнових інтересах банкрута та кредиторів ліквідатором вживалися відповідні заходи. У судовому засіданні від 18.03.2020 апелянт підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні. Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явилися, про час дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника апелянта, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з наявних матеріалів справи, у травні 2018 арбітражний керуючий Дудкін Р.А. звернувся до Господарського суду Херсонської області з заявою про виділення частки, яка належить банкруту у спільному майні в якій, з урахуванням заяви про уточнення вимог, просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 500000,00 гривень грошової компенсації - частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Виробнича компанія "Акватаврія", 3700000,00 гривень грошової компенсації частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Диадема-Консалтинг" та 459527,96 гривень грошової компенсації частки майна Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Диадема-Консалтинг". Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір". Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Виходячи із суми заявлених вимог, судовий збір, що підлягав сплаті при поданні заяви про виділення частки, яка належить банкруту в спільному майні складає 69 892,92 грн (4 659 527,96/100*1,5). Проте, звертаючись з заявою арбітражний керуючий Дудкін Роман Анатолійович доказів сплати судового збору на надав взагалі. В уточненій заяві арбітражний керуючий Дудкін Р.А. просив звільнити його від сплати судового збору за подання заяви про виділення частки, яка належить банкруту в спільному майні. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 04.09.2019 звільнено ліквідатора від сплати судового збору. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.04.2018 заяву ліквідатора Дудкіна Романа Анатолійовича про виділення частки, яка належить банкруту в спільному майні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 500 000,00 гривень грошової компенсації частки у спільному майні, судові витрати покладено на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, стягнуто з ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 7500 грн. Постановою Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 19 листопада 2019 року ухвалу Господарського суду Херсонської області від 18.04.2019 у справі №923/1199/16 залишено без змін. В мотивах даної постанови (п. 7.10) Верховний Суд із посиланням на приписи ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" зазначив, що майновий стан сторони враховується судом при задоволенні клопотання про звільнення сторони від сплати судового збору за наявності однієї із умов, передбачених частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", а не тільки виходячи з майнового стану сторони. Отже, незазначення стороною обставин та ненадання доказів поширення на неї умов, передбачених частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір", не надає суду права звільнити сторону від сплати судового збору, враховуючи лише майновий стан сторони. Оскільки суд першої інстанції, ухвалюючи 16.05.2018 про звільнення позивача - ліквідатора боржника від сплати судового збору за подання позову у цій справі, врахував лише майновий стан боржника (відсутність ліквідаційної маси як матеріальної (фінансової) основи забезпечення доступу особи до правосуддя), однак не встановив при цьому існування умов, передбачених частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", суд не погоджується із помилковими висновками судів попередніх інстанцій про звільнення позивача - ліквідатора боржника від сплати судового збору за подання позову у цій справі. Верховним Судом зазначено, що наведені висновки є підставою для усунення судом недоліків оскаржуваних судових рішень щодо незадоволеної частини вимог позивача в порядку, передбаченому нормами частини 4 статті 124 та пункту 3 частини 3 статті 244 ГПК України. За приписами ч. 4 ст. 124 ГПК України суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Пунктом 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Враховуючи висновки Верховного Суду, які містяться у постанові від 19.11.2019 по даній справі, щодо необґрунтованого звільнення позивача від сплати судового збору та необхідність прийняття рішення з приводу розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, що судовий збір, який не було сплачено арбітражним керуючим під час подання заяви про виділення частки, яка належить банкруту в спільному майні у розмірі 62 392,92 грн підлягає стягненню з боржника на користь Державного бюджету України. Колегією суддів не приймаються до уваги твердження апелянта з приводу того, що судом першої інстанції не здійснювався новий розгляд справи, а тому підстав для винесення додаткової ухвали саме на підставі обов`язковості вказівок Верховного суду на виконання вимог ст.316 ГПК України не було, з огляду на таке. За приписами ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Так, мотивувальна частина постанова Верховного Суду від 19.11.2019 у даній справі, а саме передостанній абзац п.7.10 містить прямі вказівки щодо усунення судом недоліків оскаржуваних судових рішень в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору. Не є обґрунтованими й посилання апелянта на те, що вказування Верховним Судом на можливість виконання вимог пункту 3 частини 3 статті 244 ГПК України є юридично необґрунтованим, оскільки ч.3 статті 244 ГПК України не має жодного пункту взагалі. Так колегія суддів відзначає, що описка допущена судом касаційної інстанції не змінює змісту самої статті загалом, яка передбачає винесення додаткового рішення у разі, зокрема не вирішення судом питання щодо розподілу судових витрат, а також не може впливати на вказівки Верховного Суду, які містяться у постанові від 19.11.2019. Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу необхідності покладення витрат по сплаті судового збору саме на арбітражного керуючого з наступних підстав. Згідно з ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства (яка кореспондується з ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") визначено, що сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут). Учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Отже, з огляду на положення 1 Кодексу України з процедур банкрутства (яка кореспондується з ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), яка дає визначення сторонам у справі про банкрутство, стороною у справі є боржник, а тому, сума судового збору, яка мала бути сплачена під час подання заяви про виділення частки, яка належить банкруту в спільному майні, підлягає стягненню саме з боржника, а не арбітражного керуючого, який не є стороною у справі про банкрутство. Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 22.05.2018 у справі №Б-39/24-10. Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. У відповідності до ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому у першу чергу задовольняються: витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді. Відтак, витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство, у тому числі й витрати по сплаті судового збору, мають бути сплачені за рахунок ліквідаційної маси. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткової ухвали Господарського суду Херсонської області від 28.12.2019. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Додаткову ухвалу Господарського суду Херсонської області від 28.12.2019 по справі №923/1199/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 23.03.2020. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Лавриненко Л.В. Суддя Філінюк І.Г.