Постанова 4870 № 921/525/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" березня 2020 р. Справа №921/525/19 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В. суддів Галушко Н.А. Мирутенка О.Л. розглянув без виклику сторін у спрощеному провадженні апеляційну скаргу Державного підприємства "Чортківський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України від 03.12.2019 за № 591 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2019 (повний текст рішення складено 14.11.2019, суддя Андрусик Н.О.) у справі № 921/525/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтагруп", м.Хмельницький до відповідача Державного підприємства "Чортківський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України, м. Чортків Тернопільської області про стягнення 154918 грн. 15.08.2019 до Господарського суду Тернопільської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Нафтагруп" із позовом про стягнення з відповідача Державного підприємства "Чортківський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (надалі - ДП "Чортківський комбінат хлібопродуктів") 72210,60грн основного боргу за поставлене дизельне паливо, 27694,14грн. 30% річних, 3231,54грн. інфляційних нарахувань, 32852грн. пені та 18930грн. штрафу Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань в частині проведення розрахунків за отриманий товар згідно договору поставки №191217-ХМ від 19.12.2017. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2019 позов у даній справі задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 27694,14грн. 30 % річних, 3231,54грн. інфляційних нарахувань, 16426,00грн. пені, 18930,00 грн. штрафу та 2323,78грн. судового збору. В частині стягнення 72210,60грн. основного боргу - провадження у справі закрито. Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з наступного: 1) матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем нафтопродуктів на загальну суму 3092210,60грн. в період з 05.01.2018 до 18.12.2018, а також факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині розмірів та строків оплати за отриманий товар, внаслідок чого станом на 15.08.2019 у нього виникло 72210,60грн. основної заборгованості; 2) 15.08.2019, 20.08.2019, 21.08.2019, 28.08.2019 та 29.08.2019 відповідачем було здійснено платежі на користь позивача, якими повністю погашено основну заборгованість, що є підставою для закриття провадження у даній справі відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України; 3) виходячи з положень ст. 549, 611, 625 ЦК України, ст.231, 232 ГК України, а також умов договору поставки, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 % річних, інфляційних нарахувань, пені та штрафу; 4) керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, а також враховуючи інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої позивачем суми пені на 50 відсотків. Відповідач, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій послався на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд порушив норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просив оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 27694,14 грн. 30 % річних, 18930,00 грн. штрафу та прийняти нове, яким в позові відмовити; змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення в частині зазначення періоду нарахування пені і зазначити період з 21.12.2018 до 21.06.2019. У своїй апеляційній скарзі скаржник зазначив наступне: 1) ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції встановив, що підставою для звернення позивача із позовом у даній справі стала відсутність відповіді відповідача на претензію-вимогу №1 від 12.07.2018. Однак такий висновок суду є помилковим, оскільки вказана вимога станом на день подання позову не була отримана відповідачем, про що свідчить відповідна роздруківка з офіційного сайту «Укрпошти»; 2) висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача 18 930,00 грн. штрафу є неправомірним, оскільки обов`язок сплати штрафних санкцій в розмірі 10% від вартості товару за відповідною специфікацією виникає у покупця після закінчення семиденного строку з дня отримання ним відповідної вимоги постачальника. Водночас, відповідач не отримував ні рахунку на оплату вартості поставлених за специфікацією від 18.12.2018 нафтопродуктів, ні вимоги позивача про здійснення відповідної оплати, тобто немає підстав вважати, що у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій за порушення пункту 3.2 договору поставки. Щодо доводів позивача про направлення на адресу відповідача вимоги №1 від 12.07.2018, то така вимога була вручена представнику відповідача лише 30.08.2019, тобто саме після спливу семиденного терміну з цього моменту, у випадку невиконання вимоги, у відповідача міг би виникнути обов`язок щодо сплати штрафу; 3) ДП «Чортківський комбінат хлібопродуктів» не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині періоду нарахування пені, оскільки позивач наполягав на стягненні з відповідача пені в сумі 32852,00 грн. за період з 21.12.2018 до 14.08.2019, а п. 6 ч. 2 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. З огляду на те, що судом першої інстанції було зменшено розмір пені, апелянт вважає, що в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні із зазначенням вірного періоду нарахування пені, а саме з 21.12.2018 до 21.06.2019; 4) під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції визнав доведеними вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 30% річних в сумі 27694,14 грн., пославшись на те, що такий розмір передбачений умовами договору поставки. Однак, на думку скаржника, суд при цьому безпідставно не врахував наведених відповідачем доводів щодо статусу підприємства відповідача та не задовольнив клопотання щодо зменшення суми відсотків річних. Відповідач наголосив на наступному: ДП «Чортківський комбінат хлібопродуктів» є державним підприємством, що належить до сфери управління Державного агентства резерву України і сплата зазначеної суми коштів є вкрай неприйнятною обставиною для відповідача, призведе до додаткових незапланованих витрат державних коштів та до виникнення заборгованості перед іншими контрагентами; на даний час підприємство здійснює виконання нарядів Державного агентства резерву України щодо переміщення стратегічних запасів зернових культур з метою подальшого їх зберігання; відповідач повністю сплатив суму основного боргу за договором поставки, протягом терміну дії договору здійснював оплату без значних затримок платежу; визначена умовами договору поставки відповідальність у вигляді 30% річних за користування коштами у значній мірі є завищеною, оскільки фактично відсоткова ставка по кредитах, що надаються установами банків суб`єктам господарювання, коливається від 19 до 21% річних; позивач не поніс значних збитків через порушення відповідачем терміну оплати боргу, оскільки вказане порушення не мало тривалого характеру. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, покликаючись на таке: 1) пунктом 4.4.4 договору передбачено, що постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику додатковий штраф у розмірі 10 % від вартості товару за відповідною специфікацією, у випадку порушення покупцем умов п. 3.2, 3.8 даного договору чи умов, визначених у специфікації в частині порядку оплати та проведення розрахунку; штраф сплачується протягом семи днів з моменту отримання вимоги покупцем. У спірній ситуації порушення прав позивача виникло саме з моменту спливу строку, передбаченого в специфікації від 18.12.2018. При цьому, позивач наголосив на тому, що строк оплати штрафу та строк виникнення права на нарахування такого штрафу є різними строками; 2) доводи відповідача про безпідставність позовних вимог про стягнення пені, 30% річних та інфляційних витрат також є необґрунтованими. Таку позицію відповідач аргументує п. 6 ч. 2 ст. 232 ГК України, однак не бере до уваги, що вказана стаття містить відсилання до інших строків, що можуть встановлюватися законом або договором. Відповідно, позивач вважає, що строк протягом якого він здійснив нарахування пені, 30% річних та інфляційних витрат повністю відповідає умовам згаданого договору; 3) позивач просить звернути увагу на те, що незалежно від того, до якої форми власності відноситься суб`єкт господарювання, при порушенні своїх зобов`язань за договором кожен із них зобов`язаний нести відповідальність передбачену чинним законодавством України та умовами договору. Позивач, звертаючись до суду, проводив досудове врегулювання спору шляхом не тільки надсилання вимоги, а й безпосередніх зустрічей із керівництвом відповідача з проханням закрити основний борг. І тільки після того, як позивач застосовував своє право на нарахування штрафу, пені, інфляційних втрат тощо, відповідач розпочав часткове погашення заборгованості по поставці товару; 4) статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Пунктом 4.10 договору сторони встановили обов`язок покупця, у разі несвоєчасної оплати товару, сплатити відсотки за час користування коштами постачальника в розмірі 30% річних. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 апеляційне провадження за апеляційною скаргою у даній справі було відкрито, а розгляд справи постановлено здійснювати без виклику сторін в порядку ч. 10 ст. 270 ГПК України. Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне: 19.12.2017 між ТзОВ «Нафтагруп» (постачальник) та ДП «Чортківський комбінат хлібопродуктів» (покупець) укладено договір поставки №191217-ХМ, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю нафтопродукти (товар), а покупець зобов`язався прийняти та сплатити їх вартість на умовах даного договору. Згідно положень п.2.1 договору передача товару покупцю здійснюється на умовах EXW (склад постачальника) та СРТ (термінал покупця), згідно правил Інкотермс 2010 за адресою, вказаною у специфікаціях. Кількість, асортимент та ціну кожної партії товару зазначається у специфікаціях та/або видаткових накладних, які є невід`ємними частинами договору, та складаються постачальником та підтверджується шляхом підписання покупцем на умовах даного договору. Кожна наступна специфікація не відміняє і не припиняє дію попередніх специфікацій ні повністю, ні частково, якщо інше не зазначено в ній (п.п.1.1 договору). Передача товару покупцю здійснюється в порядку і строки, визначені у специфікації з подальшою передачею видаткової накладної. Датою виникнення права власності на товар у покупця є дата підписання видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної з подальшою передачею видаткової накладної (п.2.2, 2.3 договору). Прийняття товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску, та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» (п.2.5 договору). Згідно п.3.1 договору ціна на товар формується постачальником і обумовлюється сторонами на день підписання специфікації та зазначається у самій специфікації. Ціна цього договору складається із загальної вартості товару, що поставляється за цим договором протягом терміну дії договору і орієнтовно складає 1500000000грн +/- 10% в тому числі ПДВ. Умовами договору поставки передбачено необхідність 100% передоплати товару згідно виставленого постачальником рахунку. Водночас, у п.3.3 договору встановлено право відвантажити товар без попередньої оплати. В такому разі покупець зобов`язаний оплатити товар у термін, що не перевищує 3 (трьох) банківських днів та/або протягом строку, передбаченого у специфікації до договору. Датою розрахунку є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок (поточний) рахунок покупця (п.3.9 договору). Зобов`язання постачальника по поставці товару виникає тільки після підписання сторонами специфікації (п.2.8 договору). На кожну партію товару постачальником виписується окремий рахунок-фактура. Розрахунки за товар здійснюються в національній валюті України гривні, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий (поточний рахунок) постачальника (п.3.6 договору). Даний договір набирає чинності по відношенню до конкретної партії товару з моменту підписання сторонами специфікації та/або видаткової накладної на партію товару та діє протягом одного року, а частині здійснення розрахунків до повного виконання грошових зобов`язань (п.7.1 договору). На виконання умов договору поставки ТзОВ «Нафтагруп» в період з 05.01.2018 до 18.12.2018 поставило Чортківському комбінату хлібопродуктів дизельне паливо ЄВРО СОРТ Е клас К5 згідно специфікацій до договору (а.с. 38-56, т.1): - від 05.01.2018 в кількості 7100л на загальну суму 195605грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 10.01.2018; - від 23.01.2018 в кількості 7000л на загальну суму 192850грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 25.01.2018; - від 06.03.2018 в кількості 6000л на загальну суму 158976грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 10.03.2018; - від 21.03.2018 в кількості 7100л на загальну суму 193475грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 22.03.2018; - від 20.04.2018 в кількості 5000л на загальну суму 127500грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 22.04.2018; - від 28.04.2018 в кількості 4020л на загальну суму 107535грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 29.04.2018; - від 17.05.2018 в кількості 7000л на загальну суму 189000грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 18.05.2018; - від 31.05.2018 в кількості 7100л на загальну суму 188150грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 01.06.2018; - від 21.06.2018 в кількості 4000л на загальну суму 100000грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 22.06.2018; - від 24.07.2018 в кількості 8000л на загальну суму 220032грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 25.07.2018; - від 17.08.2018 в кількості 5000л на загальну суму 137520грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 17.08.2018; - від 07.09.2018 в кількості 6000л на загальну суму 172512грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 10.09.2018; - від 21.09.2018 в кількості 4000л на загальну суму 115824грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 26.09.2018; - від 03.10.2018 в кількості 7100л на загальну суму 226887,60грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 05.10.2018; - від 22.10.2018 в кількості 3700л на загальну суму 122100грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 25.10.2018; - від 31.10.2018 в кількості 2500л на загальну суму 81240грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 01.11.2018; - від 01.11.2018 в кількості 6500л на загальну суму 211224грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 02.11.2018; - від 22.11.2018 в кількості 5000л на загальну суму 162480грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 23.11.2018; - від 18.12.2018 в кількості 6000л на загальну суму 189300грн (з ПДВ) з відстрочкою платежу до 20.12.2018. Відповідно до п.3.7 договору постачальником на кожну партію товару в день підписання специфікацій виписано окремі рахунки-фактури, котрі відповідачем отримано нарочно, про що зазначено у специфікаціях (п.6). Факт отримання відповідачем товару на загальну суму 3092210,60грн. підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, котрі наявні в матеріалах справи (а.с. 57-94, т.1). Вказані видаткові накладні та товарно-транспортні накладні містять підписи уповноважених представників обох сторін без зауважень, а їх підписи скріплено відтисками печаток юридичних осіб. Як вбачається зі змісту специфікацій, поставка товару здійснювалася позивачем без попередньої оплати, тобто на підставі п.3.3 договору, відповідно до якого оплата мала бути проведена протягом визначеного у специфікаціях строку (п.3 специфікацій). Зокрема, як було зазначено вище, у останній специфікації від 18.12.2018 строк оплати встановлено до 20.12.2018. В матеріалах справи наявні платіжні доручення, на підставі яких відповідач оплачував позивачу вартість поставленого палива (а.с. 95-129, т.1), а саме: №4052 від 31.01.2018 на суму 50000грн, №4293 від 05.03.2018 на суму 150000грн, №4416 від 20.03.2018 на суму 150000грн, №22 від 18.04.2018 на суму 160000грн, №23 від 19.04.2018 на суму 50000грн, №31від 20.04.2018 на суму 50000грн, №4684 від 27.04.2018 на суму 50000грн, №99від 03.05.2018 на суму 100000грн, №206 від 16.05.2018 на суму 120000грн, №4737 від 22.05.2018 на суму 150000грн, №348 від 31.05.2018 на суму 50000грн, №502 від 14.05.2018 на суму 80000грн, №798 від 25.07.2018 на суму 150000грн, №1016 від 20.08.2018 на суму 100000грн, №1142 від 06.09.2018 на суму 100000грн, №1240від 21.09.2018 на суму 100000грн, №1344від 02.10.2018 на суму 150000грн, №1367 від 03.10.2018 на суму 100000грн, №1534 від 24.10.2018 на суму 100000грн, №1593 від 30.10.2018 на суму 300000грн, №1637 від 01.11.2018 на суму 100000грн, №1706від 07.11.2018 на суму 100000грн, №1851 від 21.11.2018 на суму 100000грн, №1880 від 23.11.2018 на суму 50000грн, №2051 від 18.12.2018 на суму 10000грн, №2048 від 18.12.2018 на суму 90000грн, №2463 від 08.02.2019 на суму 50000грн, №2492від 12.02.2019 на суму 50000грн, №2677 від 12.03.2019 на суму 50000грн, №2825 від 27.03.2019 на суму 50000грн, №2868 від 29.03.2019 на суму 30000грн, №3074 від 19.04.2019на суму 50000грн, №3804 від 09.08.2019 на суму 10000грн, №3815 від 12.08.20198 на суму 10000грн, №3838 від 14.08.2019 на суму 10000грн. Із вказаних платіжних доручень випливає, що станом на 14.08.2019 відповідач сплатив позивачу 3020000грн. Таким чином, станом на 14.08.2019 у відповідача існувала основна заборгованість по останній специфікації від 18.12.2019 в сумі 72210,60грн. 15.07.2019 позивач надіслав відповідачу вимогу №1 про сплату у семиденний строк існуючої заборгованості, а також, у зв`язку з порушенням строків оплати переданого товару, 30% річних, штрафу, пені та інфляційних нарахувань (факт направлення підтверджується описом вкладення до цінного листа та накладної на поштове відправлення №2901302662430). Дана вимога відповідачем отримана 30.08.2019, на що відповідач, зокрема, покликається у своїй апеляційній скарзі. В подальшому, 15.08.2019, позивач звернувся з позовом до суду у даній справі, предметом якого є стягнення основної заборгованості по специфікації від 18.12.2019, а також процентів річних, пені, штрафу та інфляційних нарахувань за вказаною специфікацією. Після подання позову у даній справі, відповідач повністю сплатив суму основного боргу, на підтвердження чого долучив копії платіжних доручень (а.с. 6-11, т.2): №3858 від 15.08.2019 на суму 10000грн, №3881 від 29.08.2019 на суму 10000грн, №3901 від 21.08.2019 на суму 10000грн, №3966 від 28.08.2019 на суму 20000грн, №3972 від 29.08.2019 на суму 22210,60грн. Жодна із вищевказаних обставин щодо поставки товару, здійснення оплат та звернення із вимогою не заперечуються жодною із сторін. Натомість доводи відповідача (апелянта) ґрунтуються на іншій оцінці того, коли у нього виник обов`язок зі сплати основної заборгованості та, відповідно, іншій оцінці того, чи виник у нього обов`язок зі сплати штрафних санкцій та додаткових нарахувань. Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із частиною 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а згідно ч. 2 цієї статті передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України). Частиною 1 статті 694 ЦК України передбачено можливість купівлі-продажу товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. В силу приписів ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Як було зазначено вище, позивач належним чином виконував свої зобов`язання згідно договору поставки та специфікацій, поставивши в період з 05.01.2018 до 18.12.2018 товар на загальну суму 3092210,60грн, однак відповідач порушив договірні зобов`язання, не провівши оплати в повному обсязі за отримані нафтопродукти згідно останньої специфікації від 18.12.2018, внаслідок чого станом на 14.08.2019 заборгованість відповідача згідно договору поставки №191217-ХМ від 19.12.2017 становила 72210,60 грн. Після подання позову у даній справі, відповідач протягом 15.08.2019 - 29.08.2019 повністю погасив свій основний борг, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України в частині стягнення основного боргу. Обставини щодо сплати відповідачем основної заборгованості у повному обсязі жодною із сторін не заперечуються. Вище було зазначено, що кожна із специфікацій, підписаних сторонами, містить узгоджений ними строк оплати. Вказане узгоджується із положеннями п.3.3 договору. Так, у специфікації від 18.12.2018, за якою позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 189300 грн. (згідно видаткової накладної №РН-0003192 від 18.12.2018), визначено строк оплати до 20.12.2018. Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Приписами ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Таким чином, після несплати вартості товару, отриманого відповідачем по специфікації від 18.12.2018, у відповідача з 21.12.2018 розпочалося прострочення виконання договірного зобов`язання з оплати вартості товару. Суд першої інстанції виходив саме з цієї обставини при ухваленні оскаржуваного рішення. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що ґрунтуються на тому, що, нібито, суд першої інстанції визначив як підставу позову у даній справі відсутність відповіді відповідача на претензію-вимогу №1 від 12.07.2018. Таке твердження скаржника є спробою довільного та помилкового трактування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та не впливає на правильність висновків суду першої інстанції. Матеріалами справи підтверджується той факт, що заборгованість за специфікацією від 18.12.2018 відповідач почав сплачувати частинами лише з 27.03.2019. Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ст. 258 ЦК України та ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Також сторонами у договорі поставки встановлено відповідальність за невиконання чи неналежне виконання його умов. Так, п.4.3 договору передбачено, що у випадку ненадходження від покупця повної оплати за відвантажений товар протягом терміну, який зазначений у п.3.3 цього договору та з урахуванням ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання. Пунктом 4.4.4 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем умов п.3.2, п.3.8 цього договору чи умов, визначених у специфікації в частині порядку оплати та проведення розрахунку постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику додатковий штраф у розмірі 10% від вартості товару за відповідною специфікацією. Штраф сплачується протягом 7 (семи) днів з моменту отримання вимоги покупцем. У пункті 4.10 договору сторони дійшли згоди, що при несвоєчасній оплаті товару (порушення п.3.3 договору) не зарахована грошова сума є сумою, якою користується покупець та належить постачальнику і за користування якою постачальник має право нарахувати, а покупець в такому випадку зобов`язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника в розмірі 30% (тридцять відсотків) річних. Крім того, покупець на вимогу постачальника, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. З огляду на вищевказані положення законодавства та норми договору, колегія суддів зазначає про безпідставність доводів скаржника щодо того, що обов`язок сплати штрафних санкцій в розмірі 10% від вартості товару за відповідною специфікацією виникає у покупця після закінчення семиденного строку з дня отримання ним відповідної вимоги постачальника. Так, положення п.3.3 договору та факт пропущення відповідачем строку оплати, визначеного у специфікації від 18.12.2018, а також пункт 4.4.4 договору, яким передбачено право позивача нарахувати штраф у розмірі 10% від вартості товару за відповідною специфікацією у випадку порушення відповідачем умов, визначених у специфікації в частині порядку оплати та проведення розрахунку, свідчать про те, що позивач вправі був нарахувати штраф відповідно до п.4.4.4 договору з моменту прострочення покупця (відповідача). Умову договору про те, що штраф сплачується покупцем протягом семи днів з моменту отримання вимоги слід розуміти лише як узгоджену сторонами умову щодо строку для сплати цього штрафу, а не як підставу для його нарахування. Доводи скаржника про те, що він не отримував ні рахунку на оплату вартості поставлених за специфікацією від 18.12.2018 нафтопродуктів, ні вимоги постачальника про здійснення відповідної оплати, не беруться судом до уваги, оскільки, як зазначалося вище, у специфікації, підписаній обома сторонами, чітко визначено строк оплати. Окрім того, у вказаній специфікації зазначено також і про отримання покупцем рахунка на оплату. Стосовно заперечень скаржника з приводу нарахування 30% річних, то колегія суддів відхиляє такі з огляду на положення ч.2 ст. 625 ЦК України, яка дозволяє сторонами самостійно встановити у договорі інший розмір процентів річних, який підлягає до стягнення. Як було зазначено вище, такий розмір процентів річних визначено у пункті 4.10 договору. Судова колегія наголошує на тому, що до нарахувань, які здійснюються на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України не застосовуються положення ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України про можливість зменшення розміру неустойки (штрафних санкцій) за рішенням суду, оскільки інфляційні нарахування та проценти річних не є неустойкою (штрафними санкціями). Відтак суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника про те, що заявлена позивачем сума процентів річних підлягає до зменшення з огляду на особливий статус підприємства-відповідача. Перевіривши правильність розрахунку 10% штрафу, інфляційних втрат та 30% процентів річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом було правомірно присуджено до стягнення з відповідача 27694,14 грн. 30% річних, 3231,54 грн. інфляційних нарахувань, та 18930 грн. штрафу. Стосовно доводів скаржника про помилковість визначення судом першої інстанції періоду нарахування пені, колегія суддів зазначає наступне. Дійсно, ч. 2 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Колегія суддів, дослідивши умови договору встановила, що вони не містять іншого строку припинення нарахування штрафних санкцій. Відтак, наведене свідчить про помилковість визначення судом пені за період з 21.12.2018 до 14.08.2019 в сумі 32852,00 грн. (тобто, за період, що становить більш, ніж 7,5 місяців). З відзиву на позовну заяву вбачається. що на вказану обставину відповідач покликався в суді першої інстанції. Здійснивши власний розрахунок суми пені, колегія суддів встановила, що належною до стягнення сумою є 27728,18 грн., нарахованих за період з 21.12.2018 до 21.06.2019. Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що враховуючи клопотання відповідача, керуючись частиною 3 статті 551 ЦК України, суд першої інстанції, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, а також враховуючи інтереси обох сторін, дійшов висновку про зменшення розміру пені до 16426 грн. При цьому, суд врахував наступне: - штраф та пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов`язання, а не основним боргом, тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не вправі; - при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку щодо свого фінансового становища; - відповідач у справі допустив незначну суму боргу, порівняно із сумою поставки товару; - відповідач не ухилявся від погашення заборгованості, навпаки погасив половину боргу ще до відкриття судом провадження у справі, а всю суму сплатив у серпні 2019 року; - заявлена сума пені є неспіврозмірною з розміром простроченого платежу, який на даний час в повній мірі сплачено відповідачем; - окрім заявленої пені позивачем нараховано 10% штрафу, 30% річних, інфляційні нарахування, суми яких повністю компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, термін прострочки яких є незначним; - ДП «Чортківський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України засновано на державній власності; входить до сфери управління Державного агентства резерву України та зобов`язане виконувати його завдання та розпорядження, зокрема щодо переміщення та розміщення на своїх зернових складах матеріальних цінностей державного резерву. З огляду на те, що судом першої інстанції було суттєво зменшено заявлену до стягнення суму пені (із 32852 грн. до 16426 грн.), колегія суддів наголошує, що неправильне застосування місцевим господарським судом періоду нарахування пені не потягнуло за собою порушення прав та законних інтересів відповідача, оскільки належна до сплати сума пені (27728,18 грн.) є суттєво вищою, ніж та, яка стягнута судом (16426 грн.). Таким чином, рішення суду першої інстанції у цій частині не підлягає скасуванню, а відповідач вправі покликатися на строки стягнення пені, зазначені у даній постанові. Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи. Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В : Рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2019 у справі №921/525/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Чортківський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України - без задоволення. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Справу повернути в Господарський суд Тернопільської області. Головуюча суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя О.Л. Мирутенко