Постанова КЦС ВС № 756/15281/13-ц

Постанова Іменем України 19 березня 2020 року м. Київ справа № 756/15281/13-ц провадження № 61-4295св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , третя особа: Оболонський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2019 року у складі судді Мельника Я. С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про винесення ухвали про повторне виселення ОСОБА_3 із квартири в порядку частини десятої статті 66 Закону України «Про виконавче провадження», посилаючись на те, що остання повторно вселилася у житлове приміщення, з якого була виселена за рішенням суду, яке набрало законної сили. Заява мотивована тим, що згідно із рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Оболонський районний відділ Головного управління Державної Міграційної служби в м. Києві про виселення, зобов`язання знятись з реєстрації, позов задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 . Крім того, зобов`язано ОСОБА_3 знятись з реєстраційного обліку за адресою вказаного помешкання. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року заяву задоволено. Повторно виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 , яка самостійно вселилась у приміщення, з якого вона була примусово виселена за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 квітня 2014 року у справі: № 756/15281/13-ц; № 2/756/602/14. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до частини десятої статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» визнано за можливе та доцільне задовольнити заяву та повторно виселити ОСОБА_3 , яка самовільно вселилась у приміщення, з якого вона була примусово виселена за рішенням суду. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_3 11 лютого 2019 року подала апеляційну скаргу на нього. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року про повторне виселення відмовлено. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення особою, обізнаною про розгляд справи та постановлення такої ухвали, а також, враховуючи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження у справі. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 28 лютого 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що представник ОСОБА_3 дійсно приймав участі у судовому засіданні 20 жовтня 2017 року, але був змушений залишити будівлю Оболонського районного суду після того, як суд пішов до нарадчої кімнати. Також заявник зазначає, що апеляційний суд не встановив, коли і як ОСОБА_3 отримала ухвалу місцевого суду. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 01 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд встановив, що ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Повторно виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 , яка самостійно вселилась у приміщення, з якого вона була примусово виселена за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 квітня 2014 року у справі: № 756/15281/13-ц; № 2/756/602/14. Про час та місце судового розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_3 була повідомлена належним чином, її представник ОСОБА_4 приймав участі у судовому засіданні 20 жовтня 2017 року, але залишив будівлю Оболонського районного суду після того, як суд пішов до нарадчої кімнати. Установлено, що повний текст оскаржуваної ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року виготовлений 25 жовтня 2017 року, після чого ухвала невідкладно оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 11 лютого 2019 року подала апеляційну скаргу на нього. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_3 була подана 28 лютого 2019 року, то апеляційний суд вірно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року. Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України). Вказаний висновок у повній мірі узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13ц (провадження № 61-37352сво18). Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року). Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_3 була належним чином повідомлена про судове засідання, призначене на 20 жовтня 2017 року, її представник ОСОБА_4 приймав участі у судовому засіданні 20 жовтня 2017 року. Будь-яких доказів наявності обставин непереборної сили, які завадили апелянту вчасно звернутися до суду із апеляційною скаргою, матеріали справи не містять. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_3 на час ухвалення оскаржуваного нею в апеляційному порядку судового рішення першої інстанції знала про існування зазначеного судового спору. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Встановлено, що повний текст оскаржуваної ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року виготовлений 25 жовтня 2017 року, після чого ухвала невідкладно оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Проте лише 11 лютого 2019 року, тобто через майже шістнадцять місяців з часу постановлення ухвали місцевого суду, воно було оскаржено до апеляційного суду. З урахуванням викладеного не приймаються до уваги твердження відповідача щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Посилання заявниці у касаційній скарзі на приписи пункту 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» є необґрунтованим, оскільки протирічить правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18). Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 лютого 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Коротенко А. Ю. Зайцев В. П. Курило