Ухвала КЦС ВС № 755/18260/17

Ухвала 18 березня 2020 року м. Київ справа № 755/18260/17 провадження № 61-4310ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації вартості частки у спільному майні, ВСТАНОВИВ : У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення компенсації вартості частки у спільному майні. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2015 року у порядку поділу майна подружжя за ним визнано право власності на 1/2 частку автомобіля марки SEAT, модель LEON Сiti Wagen, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 15 листопада 2017 року він звернувся до відповідача з вимогою про реалізацію транспортного засобу або виплату компенсації вартості його частки. Посилаючись на те, що відповідач не виплатила компенсацію вартості належної йому частки, та з 30 березня 2015 року одноосібно користується спірним транспортним засобом, просив стягнути з ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частки вказаного автомобіля у розмірі 150 000,00 грн з одночасним припиненням його права власності на цю частку та визнанням за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на спірний автомобіль. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 рокурішення суду першої інстанції залишено без змін. У березні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд. Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. У відповідності до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Предметом позову у даній справі є стягнення компенсації вартості частки у спільному майні з одночасним припиненням права власності на цю частку. Виходячи з викладеного, ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначена справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому є малозначною. Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню,однак такі є необґрунтованими й не спростовують визначення цієї справи як малозначної. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди ОСОБА_1 з оскаржуваними судовими рішеннями та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки зазначена касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити. На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, УХВАЛИВ : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації вартості частки у спільному майні. Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко