Постанова 4820 № 686/6823/14-ц

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/6823/14-ц Провадження № 22-ц/4820/342/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О., секретар судового засідання Шевчук Ю.Г., з участю представниці позивача ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 листопада 2019 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів. ОСОБА_3 зазначив, що 10 грудня 2013 року між ним і ОСОБА_4 укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І.В., за умовами якого сторони зобов`язалися в майбутньому укласти договір купівлі-продажу садово-городнього будинку № НОМЕР_1 і земельної ділянки площею 0,12 га, розташованих у садівничому товаристві «Садівник» м. Хмельницького. На виконання цього договору позивач надав ОСОБА_4 грошове забезпечення у розмірі 200 144 грн 72 коп., що еквівалентно 25 040 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день укладення договору. У випадку прострочення за договором винна сторона зобов`язалася сплатити другій стороні штраф у розмірі 100% грошового забезпечення. Однак, у визначений договором термін, а саме 18 березня 2014 року о 15 годині, ОСОБА_4 не з`явилася на укладення договору, не повідомила нотаріуса та позивача про причини неявки. За таких обставин ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 296 839 грн 51 коп. грошового забезпечення та 296 839 грн 51 коп. штрафу, що еквівалентно 25 040 доларів США станом на 23 червня 2014 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 600 459 грн 20 коп. грошового забезпечення за попереднім договором, що еквівалентно 25 040 доларів США на час постановлення рішення суду, 420 321 грн 44 коп. штрафу та 3 775 грн 80 коп. судового збору. В решті позову відмовлено. Суд виходив з того, що ОСОБА_4 не виконала зобов`язання за попереднім договором, а тому з неї підлягає стягненню грошове забезпечення та штраф у розмірі 600 459 грн 20 коп., що еквівалентно 25 040 доларів США на час ухвалення рішення у справі. Оскільки наявні обставини, які мають істотне значення, то в силу ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір штрафу слід зменшити до 420 321 грн 44 коп. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність вини ОСОБА_4 у неукладенні основного договору, тому висновок суду про стягнення з неї грошового забезпечення та штрафу є необґрунтованим. Суд неправомірно визначив розмір грошового забезпечення та штрафу з розрахунку курсу іноземної валюти на дату ухвалення рішення, а також не врахував обставин, які давали підстави для звільнення відповідачки від сплати штрафу. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_3 не подав відзив на апеляційну скаргу. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, неправильно витлумачив норми ст. 551 ЦК України та не дотримався положень ст.ст. 2, 13 ЦПК України. У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення в частині розміру сум грошового забезпечення та штрафу підлягає зміні. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини 10 грудня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І.В., за умовам якого сторони зобов`язалися в майбутньому укласти договір купівлі-продажу садово-городнього будинку № НОМЕР_1 і земельної ділянки площею 0,12 га, розташованих у садівничому товаристві «Садівник» м. Хмельницького. Зокрема, ОСОБА_4 повинна була продати, а ОСОБА_3 купити вказане нерухоме майно за суму грошових коштів, яка еквівалентна 38 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день укладення основного договору, з яких вартість садового будинку складає еквівалент 30 000 доларів США, а вартість земельної ділянки еквівалент 8 000 доларів США. Сторони зобов`язалися укласти основний договір у строк до 19 березня 2014 року (п. 2 попереднього договору). У п. 3 попереднього договору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визначили, що основний договір може бути укладений ними та посвідчений нотаріально у будь-який час і будь-яким нотаріусом за їх додатковою домовленістю, однак якщо основний договір не буле укладено до 15 години останнього дня строку, то цей договір має бути підписаний і посвідчений у приватного нотаріуса Новченкова І.В. о 15 годині останнього дня строку укладення основного договору. При цьому сторони зобов`язалися з`явитися, підписати основний договір і забезпечити його посвідчення у місці, даті та часі, що визначені згідно з п. 3 цього договору (п. 4 попереднього договору). За змістом п. 11 попереднього договору до моменту його підписання ОСОБА_3 надав, а ОСОБА_4 отримала грошове забезпечення у розмірі 200 144 грн 72 коп., що еквівалентно 25 040 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день укладення цього договору, яке при укладенні основного договору буде зараховане в рахунок належної з покупця оплати садового будинку. Пунктом 12 попереднього договору сторони встановили, що у випадку прострочення за цим договором винна в простроченні сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони штраф у розмірі 100% розміру грошового забезпечення, зазначено в пункті 11 цього договору. У строк, визначений попереднім договором, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не уклали договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, при цьому ОСОБА_4 не повернула ОСОБА_3 сплачену ним суму грошового забезпечення. а) щодо вимог про стягнення грошових коштів Застосовані норми права Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема із договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. 546 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України). Із положень ст. 570 ЦК України слідує, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Як передбачено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ч. 1 ст. 635 ЦК України). Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, зокрема, у визначений договором строк (термін). Чинне законодавство встановлює презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, тобто на таку особу покладається обов`язок довести відсутність своєї вини у невиконані зобов`язання. Боржник звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли він доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. За своєю правовою природою попередній договір є свого роду домовленістю сторін на укладення в майбутньому основного договору та гарантією укладення такого договору. Положення попереднього договору можуть визначати істотні умови, які трансформуються в умови основного договору, та є підставами виникнення прав та обов`язків сторін. Виконання зобов`язання може бути забезпечено, в тому числі завдатком. Якщо сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, не є завдатком, вона вважається авансом. Правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно бути виконано на підставі основного договору. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 25 вересня 2013 року (справа №6-82цс13), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися нижчестоящими судами при застосуванні норм права. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений і нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, які належать ОСОБА_4 У рахунок часткової оплати вартості садового будинку ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 200 144 грн 72 коп., що еквівалентно 25 040 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день укладення цього договору. Сторони зобов`язалися укласти основний договір у строк до 15 години 19 березня 2014 року. Договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами у справі не було укладено, внаслідок чого передані ОСОБА_4 грошові кошти є авансом, а оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу у сторони попереднього договору на випадок неукладення основного договору, то ці кошти підлягають поверненню позивачу. Висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 отриманих за попереднім договором грошових коштів є правильним. Посилання ОСОБА_4 на те, що ці кошти не підлягають поверненню, суперечать фактичним обставинам справи та нормам закону. Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_4 у встановлений попереднім договором строк не з`явилася до нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та не уклала цей договір з ОСОБА_3 ОСОБА_4 не виконала зобов`язання за попереднім договором і не довела відсутність своєї вини у неукладенні основного договору, тому суд першої інстанції правомірно керувався тим, що з неї на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню штраф, передбачений п. 12 попереднього договору. Всупереч умов попереднього договору та приписів ст. 255 ЦК України суд першої інстанції помилково виходив з того, що основний договір повинен був укладений сторонами до 15 години 18 березня 2014 року, а не до 15 години 19 березня 2014 року, разом із тим, це твердження не вплинуло на правильність висновку суду щодо присудження з відповідачки неустойки. Доводи ОСОБА_4 про відсутність підстав для стягнення з неї штрафу є необґрунтованими. б) щодо розміру стягуваних грошових коштів Застосовані норми права Відповідно до ч. 1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України). В силу ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Як передбачено ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Диспозитивність є однією з основних засад цивільного судочинства (ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Із положень ч. 3 ст. 551 ЦК України слідує, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Одним із положень реалізації принципу диспозитивності цивільного судочинства є те, що суд не повинен виходити за межі заявлених позовних вимог, у тому числі вимог щодо суми стягнення за невиконаним зобов`язанням. За змістом указаних норм матеріального права, якщо сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, то у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим, для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Саме до цього зводиться правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року (справа №6-284цс17). Аналіз положень ст. 551 ЦК України дає підстави для висновку, що розмір неустойки може бути зменшений судом лише з підстав, передбачених законом. Істотними обставинами у розумінні названої норми права можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання). Укладаючи попередній договір, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. У п.п. 1, 11 попереднього договору сторони встановили, що продаж садового будинку та земельної ділянки вчиняється за суму грошових коштів у гривнях, яка еквівалентна 38 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день укладення основного договору. При цьому, ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 в рахунок оплати вартості садового будинку 200 144 грн 72 коп., що еквівалентно 25 040 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день укладення попереднього договору. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визначення стягуваної з ОСОБА_4 суми грошового забезпечення за офіційним курсом долара США до гривні на час повернення грошових коштів. Разом із тим, визначаючи суму грошового забезпечення та штрафу на час ухвалення рішення, суд першої інстанції не дотримався принципу диспозитивності цивільного судочинства та вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_3 , який просив стягнути з ОСОБА_4 296 839 грн 51 коп. грошового забезпечення та 296 839 грн 51 коп. штрафу, що еквівалентно 25 040 доларів США станом на 23 червня 2014 року. Також судом першої інстанції не враховано в повній мірі майновий стан ОСОБА_4 , яка згідно довідки від 16 жовтня 2019 року №4 працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «БОТЛ» продавцем продовольчих товарів та за період з 1 квітня до 30 вересня 2019 року її дохід склав 25 800 грн, а також самостійно виховує та утримує малолітню дитину. Ці обставини давали підстави суду зменшити розмір стягуваного з ОСОБА_4 штрафу до 10 000 грн. В цій частині рішення суду слід змінити. 3.Висновки суду апеляційної інстанції Не врахувавши всіх обставин справи та указаних норм закону, суд першої інстанції неправильно визначив розмір стягуваних з ОСОБА_4 грошових коштів, а тому ухвалене ним рішення не може залишатися в силі. З огляду на викладене, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 296 839 грн 51 коп. авансу та 10 000 грн штрафу, а всього 306 839 грн 51 коп. В решті висновки суду ґрунтуються на зібраних доказах, а ухвалене ним рішення відповідає вимогам закону. Щодо судових витрат Вирішуючи питання щодо зміни розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов ОСОБА_3 заявлено з ціною 593 679 грн 02 коп. (296839,51+296839,51) та задоволено на суму 306 839 грн 51 коп.,тобто на 51,68% (306839,51х100:593679,02). Тому з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 слід присудити понесені судові витрати у розмірі 1 951 грн 33 коп. ((3654+121,8)х51,68%). У свою чергу, ОСОБА_3 має відшкодувати ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі 2 834 грн 06 коп. ((384,2+5481)х48,32%). Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 листопада 2019 року в частині розміру стягуваних грошових коштів і судового збору змінити. Розподіл судових витрат між сторонами змінити. Стягнути з ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 296 839 гривень 51 копійку авансу, 10 000 гривень штрафу та 1 951 гривню 33 копійки судових витрат, а всього 308 790 гривень 84 копійки. Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 2 834 гривні 06 копійок судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 березня 2020 року. Судді: О.І. Ярмолюк А.В. Купельський Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції Продан Б.Г. Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 20