Постанова Харківський апеляційний суд № 953/21618/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «17» березня 2020 року м. Харків справа № 953/21618/19-ц провадження № 22ц/818/1475/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря Колосовської А.Р. учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересовані особи Прокуратура м. Харкова, Міськрайонний відділ державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2019 року в складі судді Зуба Г.А. в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Прокуратура м. Харкова, Міськрайонний відділ державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2 , звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця. Скарга мотивована тим, що 01 липня 2019 року головним виконавцем Міськрайонного відділу ДВС по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області винесено постанову про звернення стягнення на його заробітну плату, яка суперечить вимогам закону щодо місця проведення виконавчих дій, оскільки він проживає у Київському районі м. Харкова, а працює у Слобідському районі м. Харкова. Крім того, зазначив, що добровільно сплачував аліменти. Вказав, що про вказану постанову дізнався тільки на час подання скарги. Просив відновити строк оскарження постанови державного виконавця; перерахувати заборгованість боржника по аліментам згідно наданих документів про оплату та матеріалів виконавчого провадження, і направити виконавчий лист за місцем роботи боржника до виконання; скасувати постанову державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату боржника від 01 липня 2019 року як таку, що не відповідає нормам чинного законодавства; надати запит до прикордонної служби України про перетинання кордону ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2015 по 2019 рік, та у разі якщо інформація буде підтверджена, порушити кримінальну справу проти винних осіб за перевезення неповнолітніх дітей, які є громадянами України за територію держави без згоди та дозволу обох батьків згідно Конвенції ООН про права дитини та Закону України «Про охорону дитинства». Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначив, що до суду надані копії квитанцій, які не було належним чином досліджено та оцінено; що у судовому засіданні ним подано клопотання про зобов`язання державного виконавця перерахувати суму заборгованості по аліментам згідно наданих доказів. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходлио. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. Заяв про відкладення розгляду справи під час її розгляду від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін. Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, мотивована тим, що постанову державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату боржника винесено у відповідності до вимог чинного законодавства, тому підстав для її скасування не вбачається, а спір щодо розміру заборгованості за аліментами підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Крім того, заявник не звертався до державного виконавця за перерахунком заборгованості. Вимоги про порушення кримінальної справи у зв`язку із можливим перетинанням дітьми кордону не відносяться до компетенції суду у цій справі, а вимоги щодо направлення запиту до прикордонної служби України у зв`язку із можливим перетинанням дітьми кордону не стосуються заявленої скарги. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2007 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі по 300,00 грн щомісяця на кожну дитину, починаючи з 16 листопада 2006 року і до досягнення кожною дитиною повноліття; стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 51,00 грн. Рішення є чинним (а. с. 37-38, том 1). 31 травня 2007 року ОСОБА_2 отримано виконавчий лист у справі (а. с. 41, том 1). Виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-951/07/08, виданого Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_3 у розмірі по 300,00 грн щомісяця на кожну дитину, починаючи з 16 листопада 2006 року і до досягнення кожною дитиною повноліття, перебуває на виконанні у Міськрайонному відділі ДВС по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2017 року подання державного виконавця Міськрайонного відділу ДВС по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області про видачу дублікату виконавчого листа у вказаній справі задоволено, та видано дублікат виконавчого листа на примусове виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2007 року у справі №2-951/07/08 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі по 300,00 грн щомісяця на кожну дитину, починаючи з 16 листопада 2006 року і до досягнення кожною дитиною повноліття (а. с. 70-71, том 1). 12 липня 2018 року дублікат виконавчого листа отримано державним виконавцем Міськрайонного відділу ДВС по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_4 (а. с. 72, том 1). 01 липня 2019 року головним державним виконавцем Міськрайонного відділу ДВС по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області Щегульною Г.О. винесено постанову в межах виконавчого провадження ВП №56855140 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідно до якої звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід у ТОВ «Харківський хлібний дім», у розмірі 50% до виплати загальної суми боргу 90 880,00 грн, а в подальшому вирішено стягувати по 600,00 грн щомісяця до повноліття дитини до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Копію вказаної постанови державним виконавцем направлено до виконання за місцем роботи боржника, а саме до ТОВ «Харківський хлібний дім» (а .с. 32-33, том 2). Як вбачається з довідок ТОВ «Харківський хлібний дім» від 30 листопада 2019 року та 02 грудня 2019 року, у жовтні 2019 року до товариства надійшла постанова державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника від 01 липня 2019 року ВП №56855140, згідно якої з доходів ОСОБА_1 перераховано: 31 жовтня 2019 року 2476,27 грн, 01 листопада 2019 року 1930,62 грн, 15 листопада 2019 року 490,25, 29 листопада 2019 року 5,00 грн, 02 грудня 2019 року 343,55 грн, та станом на 30 листопада 2019 року перерахована загальна сума у розмірі 4902,14 грн, а на 02 грудня 2019 року 5245,69 грн (а. с. 40, 50, том 2). На підтвердження своїх доводів щодо сплати аліментів у розмірі по 600,00 грн ОСОБА_1 надано копії чеків за 2008-2015 роки, частину з яких неможливо прочитати (а. с. 7-32). Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд. За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. У рішеннях по справах «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia) від 07 травня 2002 р., заява № 59498/00, п.40; «Ясіуньєне проти Литви» (Jasiыnienл v. Lithuania) від 06 березня 2003 р., заява № 41510/98, п.

45. Суд звертає увагу на свою практику, де неможливість для заявника домогтися виконання рішення на його чи її користь становить втручання у право на мирне володінням майном, як вказано у першому реченні пункту першого статті 1 Першого протоколу. Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Частинами 1 та 3 статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Згідно статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі, у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. В обґрунтування підстав для скасування оскаржуваної постанови ОСОБА_1 зазначив, що вона суперечить чинному законодавству, оскільки він мешкає в Київському районі м. Харкова, а працює у Слобідському районі м. Харкова. Частинами 1 та 4 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Матеріали справи містять відомості про те, що на час розгляду справи місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12, 26, том 1). Даних про зміну реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та про його проживання у Київському районі м. Харкова суду не надано. Як встановлено судом, виконавче провадження щодо ОСОБА_1 перебуває на виконанні у Міськрайонному відділі ДВС по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області, тобто за місцем проживання боржника. Постанова державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату боржника направлена для виконання до ТОВ «Харківський хлібний дім» - за місцем його роботи. Таким чином, оскаржувана постанова державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 від 01 липня 2019 року вказаним вище вимогам закону щодо місця вчинення виконавчих дій не суперечить. Щодо доводів ОСОБА_1 про добровільну сплату ним аліментів та зобов`язання державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості судова колегія виходить з наступного. Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімально гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. За змістом частини 4 статті 71 цього Закону виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження. Частиною 8 вказаної статті передбачено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом. Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Системний аналіз зазначених норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. З аналізу доводів скарги ОСОБА_1 вбачається, що по суті між ним та стягувачкою ОСОБА_2 виник спір щодо розміру заборгованості. Частиною першою статті 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Спір щодо розміру заборгованості за аліментами відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року, справа № 756/13754/14-ц (провадження № 61-8097св18), а також у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 2-191/2005 (провадження №61-18348св18). Разом з тим, у цій справі ОСОБА_1 позову до ОСОБА_2 про визначення розміру заборгованості не пред`являв, таких вимог матеріали справи не містять. Крім того, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободособа має право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. При розгляді скарги на дії державного виконавця суд не має права зобов`язувати його до вчинення тих дій, які згідно із законом можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби. Отже, вимоги боржника щодо зобов`язання державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості не можуть бути задоволені, оскільки відповідне судове рішення призвело б до втручання у права і обов`язки виконавця, надані йому законом, самостійно визначати розмір заборгованості за аліментами. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 399/343/17-ц, провадження № 61-15169св18. До того ж, відомостей про те, чи звертався ОСОБА_1 до державного виконавця з вимогою про здійснення перерахунку заборгованості зі сплати аліментів та чи надавав йому квитанції про сплату аліментів, і чи враховані вони під час визначення заборгованості у розмірі 90 880,00 грн, матеріали справи не містять. Його клопотання щодо зобов`язання державного виконавця зробити перерахунок заборгованості по аліментам під час розгляду цієї скарги судова колегія не бере до уваги, оскільки спір щодо розміру заборгованості за аліментами підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження, про що вже було зазначено вище. Виходячи з викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 , який не позбавлений права на звернення до державного виконавця з наявними у нього квитанціями про сплату аліментів із вимогою про здійснення перерахунку заборгованості або на звернення до суду з позовом щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів. Вимоги скарги ОСОБА_1 щодо надання запиту про перетинання кордону його дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2015 по 2019 рік, та відкриття кримінальної справи проти винних осіб за перевезення неповнолітніх дітей, які є громадянами України за територію держави без згоди та дозволу обох батьків, в межах розгляду цієї скарги також є безпідставними, оскільки ці питання не є предметом розгляду суду, що не позбавляє ОСОБА_1 права на звернення до суду з відповідним позовом або до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, встановлені судом обставини справи свідчать, що дії державного виконавця зі звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 відповідають вимогам закону, отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 . Оскільки ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. У зв`язку з тим, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1. ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 19 березня 2020 року.