Постанова 4810 № 418/3471/19

Справа № 418/3471/19 Провадження № 22-ц/810/123/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2020 року, березня місяця, 18-го дня Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Яреська А.В., суддів: Дронської І.О., Карташова О.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст.369 ЦПК України) цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 21 січня 2020 року у цивільній справі (№ 418/3471/19 суддя І інстанції Гуцола М.П.) за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами в обґрунтування яких вказав, що ОСОБА_1 звернулася до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим позивач підписав заяву № б/н від 22 лютого 2017 року, згідно якого отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідачем, станом на 24 липня 2019 року утворилася заборгованість у сумі 16796,34 грн, з яких: 4371,87 грн заборгованість за тілом кредиту, 3798,95 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, 6310,59 грн нарахована пеня на прострочене зобов`язання, 1038,91 грн заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. та штрафи: 500 грн фіксована частина, 776,02 процентна складова. У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 лютого 2017 року у сумі 16796,34 грн. Заочним рішенням Міловського районного суду Луганської області від 21 січня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4371,87 грн за кредитним договором № б/н від 22 лютого 2017 року та судовий збір у сумі 501,38 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Не погодившись з вказаним вище рішенням АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Скаржник просить суд скасувати заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 21 січня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості з процентів та пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги, в іншій частині залишити без змін. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у даній справі договір у встановленому порядку не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, що свідчить про його згоду з усіма умовами цього договору. Вважає, що місцевим судом зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Скаржник посилається на те, що судом при вирішенні справи не враховано останні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 грудня 2019 року, в якому зазначено, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд проігнорував, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових активів. Основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування. Ухвалою Луганського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Розгляд апеляційної скарги проводився без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із ст. 274 ч. 1 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових правовідносин. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводився без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві. Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Згідно апеляційної скарги відповідачем рішення суду оскаржується в частині відмови у стягненні на користь АТ КБ «Приватбанк» пені за вказаним вище кредитним договором. Рішення суду в частині стягнення на користь АТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4371,87 грн за кредитним договором № б/н від 22 лютого 2017 року та судового збору у сумі 501,38 грн. не оскаржується учасниками справи, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» не дотримувався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Між тим, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Укладений між сторонами кредитний договір від 22 лютого 2017 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить умов про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, процентна ставка не зазначена. Дана заява-анкета не містить і строку повернення кредиту (користування ним), однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд приходить до переконання, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З огляду на викладене, суд прийшов до переконання про необхідність відмовити у задоволенні позову про стягнення з відповідача 12424,47 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 22 лютого 2017 року по 24 липня 2019 року, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. На підтвердження своїх позовних вимог позивач до позову додав копію анкети заяви про приєднання у Умовам та Правилам надання банківських послуг (а.с.10), витяг з Умов та Правил надання банківських послуг. З тексту анкети-заяви, яка підписана відповідачем, вбачається, що будь-яких інших відміток, як то про видачу кредитної картки, визначення кредитного ліміту, погодження процентної ставки за користування кредитом, анкета-заява підпису відповідачки не містить. Умови та Правила надання банківських послуг також не містять розміру процентів за користування кредитом, які погодили сторони при укладенні договору. Позивачем суду першої інстанції не була надана ні пам`ятка клієнта, ні довідка про умови кредитування, ні інші докази, з яких можна встановити, яку саме картку і коли саме було отримано відповідачем. Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які умови кредитування, зокрема розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, досягнуто між сторонами на час укладення договору, не дозволяють суду перевірити правильність такого розрахунку та визначення розміру заборгованості. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Позивачем до суду не було надано доказів, що збільшення процентної ставки було погоджено з відповідачем або здійснено відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. Також позивачем суду першої інстанції не було надано доказів видачі відповідачу кредитної картки, строку дії картки та виписки з рахунку, який був відкритий відповідачу, що позбавляє можливості апеляційний суд перевірити дотримання позивачем умов договору та користування відповідачем кредитними коштами. Доводи апеляційної скарги про те, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України не є обґрунтованим. В анкеті-заяві зазначено лише персональні дані відповідача, адреса його проживання та місце працевлаштування. З доданого стороною позивача витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не вбачається за можливе достовірно встановити, який саме тариф передбачений для карти відповідача, а також які умови нарахування штрафних санкцій та пені передбачені до цього тарифу, оскільки в наданому витягу наведено 4 різновиди тарифів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 дійшла висновку, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Доводи апеляційної скарги про те, що кредит не може надаватися без сплати процентів за користування ним, а відтак відповідно до положень ст. 1048 ЦК України суд повинен був стягнути проценти, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, колегія суддів вважає безпідставними, позивачем не було заявлено вимог щодо стягнення процентів виходячи з розміру облікової ставки, тоді як відповідно до правил ст. 13 ЦПК суд розглядає справи лише у межах заявлених у позові вимог. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів у підтвердження погодження між сторонами розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, а відтак в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінив надані позивачем докази, правильно застосував норми матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в цій частині та задоволення апеляційної скарги. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати покладаються на позивача. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 21 січня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 18 березня 2020 року. Судді: А.В. Яресько І.О. Дронська О.Ю. Карташов