Постанова 4821 № 690/412/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2020 року м. Черкаси справа № 690/412/19, провадження № 22-ц/821/545/20 категорія 304090200 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бородійчука В.Г., суддів: Василенко Л.І., Нерушак Л.В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач: ОСОБА_1 . розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 17 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Пасацької Л.А., дата складання повного тексту не вказано. в с т а н о в и в : 1.Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року представник АТ КБ «Приватбанк» Гребенюк О.С. (далі - Банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 10.09.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У порушення умов кредитного договору, а також норм цивільного права, відповідач зобов`язання, за вказаним договором, належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 30 червня 2019 року виникла заборгованість у сумі 27790,03 грн., яка складається із: 4800,00 - заборгованість за кредитом; 19125,08 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2064,43 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1299,53 грн. - штраф (процентна складова). Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 27790,03 грн. за кредитним договором № б/н від 10.09.2007 року та судові витрати в сумі 1921,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 17 грудня 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 10.09.2007 року за тілом кредиту в сумі 4800 грн. 99 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 326,57 грн., а всього стягнуто 5127,56 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не надав жодного доказу, що надані ним Умови та Правила надання банківських послуг дійсно є складовою частиною укладеного між сторонами договору. Крім того, обставина неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № б/н від 10.09.2007 року відповідачем не спростована, а тому суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У лютому 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» подав до Черкаського апеляційного суду скаргу, в якій просив скасувати рішення Ватутінського міського суду Черкаської області в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи. А даній справі місцевий суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача, тому посилання на висновок Великої Палати Верховного Суду є бездоказовим та безпідставним. Вказує, що під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, щодо умов кредитування. Таким чином, відповідач приєднався до запропонованої Банком пропозиції. Отже, відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.03.2019 року по справі 428/2873/17, саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання не укладеними кредитних правовідносин. Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, викладені у постанові від 08 липня 2019 року в справі № 923/760/18, твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами та правилами надання банківських послуг - є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та правилами, закон не вимагає. Відповідно до заяви відповідач зобов`язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті ПриватБанк. Вказує, що згідно постанови Верховного Суду по справі № 755/7704/15ц визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевіривши його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково-зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок-це процесуальний обов`язок суду. Тобто, якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, суд повинен був надати свій розрахунок. Оскільки, суд першої інстанції цього не було зроблено, суд ухилився від своїх прямих обов`язків, зокрема, від здійснення правосуддя. Отже, позивачем були надані усі належні докази по справі, а тому при ухваленні рішення судом були порушенні ст.ст. 76, 77 ЦПК України та норми Цивільного кодексу України. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Згідно наданих позивачем документів встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н від 10.09.2007 року, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 7600 грн., шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами між ним та банком становить договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно з розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30.06.2019 року становить 27790,03 грн., з яких 4800,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 19125,08 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2064,43 грн. - заборгованість за пенею та комісією, штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 1299,35 грн. - штраф (процентна складова). Відповідач ОСОБА_1 зобов`язання своєчасно не виконала, не повернула банку грошові кошти для погашення існуючої заборгованості в повному обсязі, останній платіж здійснила 11.11.2015 року, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 5-8). 2.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до часткового задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду не повністю відповідає. Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості по відсоткам за користування кредитом, пенею та комісією, а також штрафами. Встановлено, що 10 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір № б/н, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 7600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжні картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 червня 2019 року становить 27790,03 грн. і складається із: заборгованість за кредитом 4800,99 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 19125,08 грн., заборгованість за пенею та комісією - 2064,43 грн., заборгованість по судовим штрафам - 1799,53 грн. (а.с. 5-8). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як вбачається із Анкети-заяви від 10 вересня 2007 року № б/н зазначено базову відсоткову ставку за кредитним лімітом на момент підписання договору 3 % на місяць із розрахунку 360 днів у році (а.с. 9 на звороті.) Отже, сторони погодили сплату відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) нараховані відсотки, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи за користування кредитними коштами за період з 21.09.2007 по 30.06.2019. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10.09.2007 року, та Витяг з Умов та правил користування платіжною карткою, як невід`ємні частини спірного договору. Колегія суддів погоджується з посиланням суду на те, що позивачем не підтверджено укладення кредитного договору на тих умовах, які заявлені банком у позові, оскільки в Умовах та Правилах надання банківських послуг відсутній підпис відповідача. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Разом з тим, матеріали справи не містять підписані відповідачем інші документи, що є обов`язковими складовими договору надання банківських послуг. Так, Умови та Правила надання банківських послуг, пред`явлені банком в додатку до позовної заяви, не містять підпису клієнта банку. А Тарифи банку взагалі відсутні в матеріалах справи. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10.09.2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18.09.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Довідку про обслуговування кредитки та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та комісії, а також штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь Банку нараховані пеню та комісію, а також штрафи за період з 21.09.2007 по 30.06.2019 в розмірі - 3 863,96 грн. (заборгованість за пенею та комісією - 2064,43грн. та заборгованість по штрафам - 1799,53 грн.), за кредитним договором № б/н від 10.09.2007 року. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 10 вересня 2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 4800,99 грн., що також узгоджується із висновком викладеним у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Разом з тим, суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом, оскільки сторони погодили сплату процентів в розмірі 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році в Анкеті заяві від 10.09.2007 року, яка підписана ОСОБА_1 . А тому, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за відсотками в розмірі 19125,08 грн., оскільки в Анкеті-заяві наявна домовленість сторін про сплату відсотків. Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. У підтвердження доводів заборгованості за кредитним договором, позивач надав Апеляційному суду виписки по руху коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 , який визначений періодом з 01.01.1999 року по 25.01.2020 року (а.с. 59-61). В апеляційній скарзі позивач зазначає, що виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідача, а саме баланс станом на дату укладення кредитного договору та всі операції за кредитною карткою. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно із частинами першою, четвертою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Таким чином, апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам за користування кредитом, в іншій частині судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, тому підлягає залишенню без змін. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір в розмірі 4134,80 грн. (1653,90 грн. - за подачу позовної заяви +2480,90 грн. -за подачу апеляційної скарги, а всього 4134,80 грн.) Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 17 грудня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам за користування кредитом з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПО 14360570, МФО № 305299) заборгованість по відсоткам за користування кредитом № б/н від 10 вересня 2007 року у розмірі 19125,08 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПО 14360570, МФО № 305299) судовий збір в розмірі 4134,80 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 19 березня 2020 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді Л.І. Василенко Л.В. Нерушак