Постанова 4814 № 554/3589/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/3589/18 Номер провадження 22-ц/814/773/20Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М., за участю секретаря судового засідання Ачкасової О.Н. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 грудня 2019 року (час ухвалення судового рішення 23 грудня 2019 року з 16:59:04 год. до 24 грудня 2019 року 09:04:59 год., дата виготовлення повного тексту судового рішення 02 січня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на малолітню дитину. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд в с т а н о в и в: У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 000 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з урахуванням індексації, починаючи стягнення з 16.05.2018 року і до повноліття дитини; позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та вирішити питання судових витрат. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідач не виконує батьківських обов`язків. Дитина знаходиться на повному утриманні матері, всі питання щодо виховання вирішує самостійно без участі та підтримки відповідача. Донька взагалі не бачила свого батька, оскільки той її не провідує та не спілкується з нею. Відповідач добровільно не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини. Заочним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 20 вересня 2018 року позовні вимоги задоволені повністю. ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 2 000 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з урахуванням індексації, починаючи стягнення з 16.05.2018 року і до повноліття дитини. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2019 року поновлено відповідачу строк на звернення до суду із заявою про скасування заочного рішення, заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 20.09.2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_3 . Визначено розглядати справу в порядку загального позовного провадження. У лютому 2019 року ОСОБА_1 подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про встановлення батьківства, просив зобов`язати Шевченківський районний у м.Полтаві ВДРАЦС ГТУЮ у Полтавській області виключити з книги реєстрації народжень, актовий запис № 593 від 25.05.2017 року, відомості про ОСОБА_1 , записаного батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у січні 2017 року ОСОБА_2 виїхала з Кривого Рогу, де вони мешкали разом, та повернулася до м.Полтави до своїх батьків. Тому він не знав, що дружина вагітна і про народження своєї доньки він дізнався з рішення суду. У нього виникають сумніви щодо свого батьківства, тому він його оспорює. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 19 березня 2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства та об`єднано в одне провадження із первісним позовом. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2019 року залишено без розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 24 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на малолітню дитину задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі 2 000 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з урахуванням індексації, починаючи стягнення з 16.05.2018 року і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині позбавлення його батьківських прав, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається на те, що суд першої інстанції при вирішенні спору порушив принцип повного і всебічного з`ясування обставин справи, оскільки відмовив в задоволенні клопотання про виклик та допит заявлених ним свідків, розглянув позов за його відсутності, чим порушив ст. 43 ЦПК України, та позбавив його права подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв клопотань, доводів і міркувань інших осіб та права подати обґрунтовану заяву про відвід судді. Вказував, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідач заперечує проти позбавлення батьківських прав, а це свідчить про його інтерес до дитини, колишня дружина своїми діями позбавила його спілкування з дитиною, переїхавши до іншого міста і не повідомивши його про народження доньки, а навпаки про її втрату. Також вказував, що суд залишив поза увагою той факт, що позбавлення його батьківських прав необхідно позивачу для вільного виїзду її з донькою закордон, що ОСОБА_2 проживає з іншим чоловіком в цивільному шлюбі і не повідомляє його про адресу проживання доньки, пояснюючи це побоюванням сварок та скандалів. Судом не надано належної оцінки висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення його батьківських прав, оскільки у ньому наявна лише констатація фактів і відсутній обґрунтований висновок доцільності позбавлення його батьківських прав. Стверджував про відсутність беззаперечних доказів його винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками, які б свідчили про його ухилення від виховання дитини. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористалась. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав: Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що з 01.07.2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 04.04.2017 року шлюб між сторонами розірвано (т.1 а.с.8). ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилася донька ОСОБА_3 , про що Шевченківським районним у м.Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Полтавській області, складено актовий запис №593 та 25.05.2017 року видано свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.7). Згідно пояснень ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , наданими службі у справах дітей Шевченківської районної ради у м.Полтаві ради, ОСОБА_1 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Всі питання щодо виховання малолітньої дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні матері. Донька взагалі не бачила свого батька, оскільки останній її не провідує та не спілкується з нею. Відповідач також не надає добровільно ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини, що підтверджується наданими поясненнями (т.1 а.с.13-23). Відповідно акту про обстеження житлово-побутових умов від 24.04.2018 року дитина має окрему кімнату, одяг по сезону, є багато іграшок. Житло по сучасному відремонтовано, забезпечено всім необхідним (т.1 а.с. 11). Згідно висновку про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_1 , затвердженого рішенням виконкому Шевченківської районної у м.Полтаві ради за № 186 від 28.08.2018 року громадянина ОСОБА_1 доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.51). Згідно довідки, наданої Центром первинної медико-санітарної допомоги від 10.05.2018 року, ОСОБА_10 перебуває з народження під наглядом КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Полтава». Дитину завжди супроводжує мама ОСОБА_2 (т.1 а.с.24). Відповідно до довідки, наданої адміністрацією дитячої клінічної лікарні від 08.05.2018 року за №858, ОСОБА_3 знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні раннього дитинства з 19.03.2018 по 04.04.2018 року, клінічний діагноз гострий пієлонефрит, активна стадія, без порушення функції нирок. Гостра респіраторна вірусна інфекція, період реконвалесценції (т.1. а.с.25) Відповідно до висновку експерта № 103-190-2019 від 19.08.2019 року молекулярно-генетичним дослідженням встановлено, що вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_10 складає величину не менш ніж 99,99%. (т.1 а.с.192-196). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Рішення суду у частині стягнення аліментів не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст.367 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом не перевіряється. Перевіряючи доводи апеляційної скарги апеляційний суд виходить з такого. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Практикою Європейського суду з прав людини визначені два обов`язкові критерії, які мають бути враховані національним судами при вирішенні будь-якого спору відносно дітей: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Mamchur v. Ukraine», п. 100). Відповідно до ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Частинами першою, другою і шостою ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. Згідно ст.141, ст.150, ст.153, ст.155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Отже, слід зробити висновок, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли суд встановить факт винної поведінки батьків, а також відсутність перспективи зміни поведінки батьків у кращу сторону. Основними доводами позовної заяви, які суд першої інстанції визнав обґрунтованими, є твердження про те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, його винна поведінка проявляється у тому, що він матеріально не забезпечує дитину, не турбується про її стан здоров`я, умови проживання. При цьому позивач підкреслює, що вона створила належні умови для утримання і виховання дитини. Проаналізувавши фактичні обставини, встановлені у цій справі, які не заперечуються учасниками справи, а також наявні у справі докази у їх сукупності (ст. 89 ЦПК України), апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність винної поведінки (умисного нехтування батьківськими обов`язками) ОСОБА_1 , який категорично заперечує проти позову, згоден сплачувати та сплачує аліменти на її утримання, що свідчить про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», п.57, п.58). Апеляційний суд приймає до уваги очевидний конфлікт між сторонами спору, внаслідок взаємних особистих образ і непорозумінь, певну категоричність і поспіх у діях позивача, про що свідчить хронологія подій, яка передувала зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. Так, сторони уклали шлюб у липні 2016 року, і, як стверджує позивач, вона через короткий проміжок часу виїхала до батьків у м.Полтаву, так як відповідач самоусунувся від вирішення побутових проблем. Вже у березні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, який був задоволений рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 04 квітня 2017 року, при цьому очевидним є факт замовчування позивачем тієї обставини, що вона була вагітна - малолітня ОСОБА_11 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 (ч.2 ст.110 СК України). Через рік (у травні 2018 року) позивач звернулася до суду з цим позовом. У вересні цього ж року судом ухвалено заочне рішення, яким позов задоволений (т.1 а.с.55), при цьому матеріали справи не містять доказів про обізнаність відповідача щодо існування цього спору у суді. Пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не містять переконливих і достатніх відомостей про те, що ОСОБА_1 був достеменно обізнаний про народження дитини, умисно і свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків. Позиція ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи у суді, яка свідчить про його прагнення на збереження зв`язку зі своєю дитиною, у сукупності із наведеними обставинами підтверджує обґрунтовані сподівання на те, що обидві сторони спору зможуть усвідомити пріоритет інтересів саме дитини, а не власних амбіцій. Враховуючи наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю. Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно п.36 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. З матеріалів справи вбачається, що подаючи позовну заяву ОСОБА_2 сплачено 704, 80 грн. судового збору (т.1 а.с.1) Таким чином ОСОБА_2 має право на стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 704,80 /2 = 352,40 грн. При апеляційному оскарженні рішення ОСОБА_1 сплачено 1152,60 грн. судового збору( т.2 а.с.50) Таким чином ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_2 1152,60 /2 = 576,30 грн. Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 352,40 грн., а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 576,30 грн., то, враховуючи ч.10 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 576,30- 352,40 = 223,90 грн., а також звільнити ОСОБА_1 від обов`язку сплачувати ОСОБА_2 частину судового збору. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 грудня 2019 року у частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо малолітньої ОСОБА_10 скасувати, ухваливши нове судове рішення. ОСОБА_2 відмовити за недоведеністю у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо малолітньої ОСОБА_10 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 223,90 грн. В іншій частині рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 18 березня 2020 року Головуючий О. А.Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов