Постанова КЦС ВС № 607/12490/16-ц

Постанова Іменем України 11 березня 2020 року м. Київ справа № 607/12490/16-ц провадження № 61-20930св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (у ході розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»), відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - Приватне підприємство «Ролікс-Транс», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2019 року у складі судді Грицака Р. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М. ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Тернопільське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Приватне підприємство «Ролікс-Транс» (далі - ПП «Ролікс-Транс»), про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Тернопільського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк»,та ОСОБА_1 було укладено договір відновлюваної кредитної лінії від 08 лютого 2007 року, згідно з яким останньому були надані грошові кошти у розмірі 29 500 доларів США із сплатою 12,5 % річних строком до 08 лютого 2012 року. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13 жовтня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 08 лютого 2007 року у сумі 32 500,50 доларів США, шляхом звернення стягнення на заставне майно, а саме на належний ОСОБА_2 автомобіль марки Маzdа Demio, номерний знак НОМЕР_1 , та на належний ПМП «Ролікс» напівпричіп бортовий - Е марки ZASLAV D651, номерний знак НОМЕР_2 . Однак, на виконання даного рішення у банк після реалізації майна надійшло тільки 28 110 грн. Решта заборгованості залишилася непогашеною. Ураховуючи наведене, ПАТ «Ощадбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 08 лютого 2007 року станом на 21 жовтня 2016 року у розмірі 26 969 доларів США та пеню у сумі 75 946,61 грн, нараховану за несвоєчасне погашення заборгованості та відсотків. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2019 року у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки у банку відсутнє право повторно стягувати з боржника заборгованість за тілом кредиту при наявності судового рішення про стягнення цих сум. Вимоги щодо пені суд вважав необґрунтованими, оскільки вона нараховувалася після закінчення строку кредитування, а банк не заявляв вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги банку висновків місцевого суду не спростовують. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, АТ «Ощадбанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про те, що банк реалізував своє право на стягнення заборгованості раніше, оскільки рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13 жовтня 2010 року у справі № 2-2258/10 на користь банку не було стягнуто всієї заборгованості за кредитним договором, а фактично було звернуто стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості. Тобто, заборгованість була стягнута не в повному обсязі, а тільки у розмірі вартості предмету застави, вартості реалізації якого не вистачило для повного погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором від 08 лютого 2007 року. При цьому, вказує, що заявлена заборгованість стосується тільки тіла кредиту, а вимог про стягнення відсотків, нарахованих після ухвалення вказаного рішення, банком не заявлялося. Вважає, також, обґрунтованими вимоги щодо пені, оскільки вона була нарахована тільки за останній рік до звернення з позовом. Зазначає, що банком не пропущено строку позовної давності, оскільки боржником були вчинені дії, які свідчать про визнання ним свого боргу, а, отже, і переривання вказаного строку. Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою судді Верховного Суду від 26 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 08 лютого 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Тернопільського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 3, відповідно до якого ОСОБА_1 були надані грошові кошти у розмірі 29 500 доларів США зі сплатою 12,5 % річних до 05 лютого 2012 року. 14 грудня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Тернопільського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір № 1 до договору відновлюваної кредитної лінії від 08 лютого 2007 року № 3, відповідно до якого з 01 грудня 2007 року ОСОБА_1 зобов`язувався сплачувати 13 % річних. Відповідно до пункту 4.1.1. договору за порушення взятих на себе зобов`язань по своєчасному поверненню основної суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов`язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0.03 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення. З метою забезпечення виконання вказаного зобов`язання, 09 лютого 2007 року між ПМП «Ролікс», правонаступником якого є ПП «Ролікс-Транс», та банком був укладений договір застави, предметом якого був напівпричіп бортовий - Е марки, номерний знак НОМЕР_2 . 09 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та банком було укладено договір застави транспортного засобу, відповідно до умов якого ОСОБА_2 виступив майновим поручителем зобов`язань ОСОБА_1 . Предметом даного договору був автомобіль «Mazda Demio», номерний знак НОМЕР_1 . Банк виконав свої зобов`язання згідно з договором та видав ОСОБА_1 кредит у сумі 29 500 доларів США. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 жовтня 2010 року у справі № 2-2258/10 стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 08 лютого 2007 року № 3 у сумі 32 500,5 доларів США, шляхом звернення стягнення на заставне майно, а саме на належний ОСОБА_2 автомобіль марки Маzdа Demio, 2000 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 та на належний ПМП «Ролікс-транс» напівпричіп бортовий - Е марки ZASLAV D651, 1999 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_2 . З огляду на письмову претензію від 09 червня 2016 року, банк зобов`язав ОСОБА_1 у 30-ти денний термін погасити заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 969 доларів США та пенею у розмірі 14 051,85 доларів США, проте доказів надіслання даної претензії чи отримання її відповідачем, суду не надано. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга АТ «Ощадбанк» підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають не повністю. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України). Згідно з положеннями статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Частиною другою статті 1 Закону України «Про заставу» встановлено, що у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Отже, заставодавець відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з положенням статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відмовляючи у задоволенні позову банку в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 лютого 2007 року станом на 21 жовтня 2016 року у розмірі 26 969 доларів США, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вказуючи, що у АТ «Ощадбанк» відсутнє право повторно стягувати з боржника заборгованість за тілом кредиту при наявності судового рішення про стягнення цих сум, не врахував наведених норм права та того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13 жовтня 2010 року у справі № 2-2258/10 на користь банку не було стягнуто всієї заборгованості за кредитним договором, а тільки було звернуто стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості. При цьому суми, яку було отримано банком після реалізації предмету застави, не вистачило для повного погашення заборгованості, тому зобов`язання за вказаним кредитним договором не припинилося. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на позовні вимоги, а також надані банком докази, зокрема, розрахунок заборгованості, АТ «Ощадбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 26 969 доларів США саме за тілом кредиту (том 1, а. с. 39), яка залишилася непогашеною після виконання вказаного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 жовтня 2010 року. При цьому, після ухвалення вказаного рішення, банк більше не нараховував боржнику проценти за користування кредитом (том 1, а. с. 36-38). Вказаний розмір кредитної заборгованості за тілом кредиту відповідачем жодними доказами не спростовано, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України. За таких обставин, позовні вимоги АТ «Ощадбанк» у зазначеній частині є законними та обґрунтованими, а суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову банку в цій частині. При цьому, як висновки суду першої інстанції, так і доводи заявника щодо правової оцінки пропуску банком строку позовної давності, не заслуговують на увагу колегії суддів та не впливають на правильність вирішення справи по суті, оскільки відповідач не подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але їх судові рішення у вказаній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судові рішення у цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «Ощадбанк» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом відповідно до кредитного договору від 08 лютого 2007 року у розмірі 26 969 доларів США. Разом з тим, колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині відмови АТ «Ощадбанк» у задоволенні вимог про стягнення пені за останній рік, який передував звернення до суду з цим позовом, оскільки банк був не вправі нараховував боржнику пеню за цей період, тому що після закінчення строку дії кредитного договору та після звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення повного розмірі кредитної заборгованості рішенням суду, право кредитора нараховувати передбачені договором платежі (як проценти, так і неустойку) за кредитом припинилися й банк мав право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, пені та штрафу, про що вказано у правових висновках Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суди попередніх інстанцій правильно врахували правові висновки, викладені в указаних постановах Великої Палати Верховного Суду, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 пені у сумі 75 946,61 грн, нарахованої за несвоєчасне погашення заборгованості та відсотків за кредитним договором від 08 лютого 2007 року. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішення судів першої та апеляційної інстанцій в зазначеній частині, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Враховуючи, що колегія суддів скасовує судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог банку про стягнення заборгованості по кредиту у розмірі 26 969 доларів США, що є 90,1 % ціни позову, та задовольняє цю частину вимог АТ «Ощадбанк», то з відповідача на його користь підлягає стягненню 90,1 % витрат за сплату судового збору за подання: позовної заяви - 10 355,08 грн, апеляційної скарги - 13 990,8 грн та касаційної скарги - 20 710,15 грн, а всього 45 056,03 грн, які підтверджуються відповідними платіжними документами. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року у частині відмови у задоволенні вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 26 969 доларів США скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» (МФО 338545, ЄДРПОУ 09338500), повний розмір заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії від 08 лютого 2007 року № 3 у сумі 26 969 доларів США. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 10 355,08 гривень, апеляційної скарги у розмірі 13 990,8 гривень та касаційної скарги у розмірі 20 710,15 гривень, а всього 45 056 (сорок п`ять тисяч п`ятдесят шість) гривень 03 (три) копійки. У решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 червня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк