Постанова Чернігівський апеляційний суд № 751/4538/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 18 березня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/4538/19 Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/404/20 Чернігівський апеляційний суд у складі : головуючої-судді Шитченко Н.В., суддів Бобрової І.О., Висоцької Н.В., позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Технова», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 грудня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Технова» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, місце ухвалення рішення суду - м. Чернігів, час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду - 12 год 37 хв., дата складання повного тексту рішення - 24 грудня 2019 року. У С Т А Н О В И В: У червні 2019 року ТОВ фірма «Технова» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача 12 971,45 грн заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01 травня 2015 року по 01 червня 2019 року. У мотивування заявлених вимог зазначало, що відповідачка 12 жовтня 2007 року набула у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , тому відповідно до положень ст. 322 ЦК України зобов`язана утримувати належне їй майно. Позивач указував, що між сторонами склалися договірні відносини, оскільки ОСОБА_1 надавались послуги з теплопостачання, проте через несвоєчасне виконання споживачем зобов`язання по оплаті наданих послуг виникла заборгованість за спожиті послуги, яку відповідачка добровільно погасити не бажає. Рішенням від 24 грудня 2019 року Деснянський районний суд м. Чернігова позов ТОВ фірма «Технова» задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за теплопостачання за період з 01 жовтня 2015 року по 01 червня 2019 року в сумі 12 971,45 грн. Вирішив питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильність застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, а судові витрати у розмірі 2 881,5 грн та витрати на лікування в сумі 1 508,49 грн покласти на позивача. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням строків позовної давності, не врахувавши, що відповідачем борг не визнавався, часткової сплати заборгованості не проводилось, у зв`язку з чим строк позовної давності не переривався. Крім того, наявність у рішенні різних періодів заборгованості та ідентичної, як у самому позові, суми боргу, вказує на те, що розрахунки судом проведені неправильно. Скаржниця зазначає, що справа розглянута Деснянським районним судом з порушенням правил підсудності, оскільки вона зареєстрована та фактично проживає на території Новозаводського району м. Чернігова і на момент передачі справи до Деснянського районного суду квартира АДРЕСА_1 в її приватній власності не перебувала. Наголошує на безпідставності доводів позивача про існування між сторонами договірних відносин у зв`язку з тим, що жодного договору вона з ТОВ «Технова» не укладала, у той час як відповідно до ст.ст. 19, 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» зобов`язання у споживача виникають лише на підставі укладеного типового письмового договору, що узгоджується і з приписами ст.ст. 11, 14, 203, 208, 509, 638 ЦК України. Звертає увагу, що районний суд повністю проігнорував її твердження про відсутність у неї фактичного доступу до квартири АДРЕСА_1 , про що вона неодноразово зазначала у письмових заявах до суду першої інстанції, в яких указувала її дійсне місце реєстрації та фактичне місце проживання. Порушуючи норми процесуального законодавства, суд продовжував надсилати їй кореспонденцію за адресою, до якої вона не мала доступу, чим позбавив її можливості бути присутньою у судовому засіданні та надати необхідні докази щодо предмета позову. Посилалась, що доказом на підтвердження того, що вона не має доступу до квартири, є її звернення у 2009 році до органів прокуратури, а в матеріалах цивільної справи за її позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору міни, яку розглядав Деснянський районний суд, було встановлено, що вона не має доступу до квартири з моменту набуття права власності на майно. Апеляційна скарга також містить посилання про недотримання судом принципу пропорційності відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки при частковому задоволенні позову з неї був стягнутий судовий збір у повному обсязі. У наданому відзиві ТОВ фірма «Технова», вважаючи судове рішення законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що суд першої інстанції дотримався правил підсудності, встановлених ч. 1 ст. 30 ЦПК України, оскільки нерухоме майно, з приводу якого виник спір, розташоване по АДРЕСА_1 , яка територіально віднесена до Деснянського району, а отже і справа належить до територіальної юрисдикції Деснянського районного суду м. Чернігова. Представник позивача зазначає, що строк позовної давності у даному випадку не пропущений, оскільки у зв`язку зі зверненням товариства із заявою про видачу судового наказу, який був виданий 01 серпня 2018 року, відбулось переривання строку позовної давності у відповідності з ч. 2 ст. 264 ЦК України. Вважає безпідставними посилання відповідачки про відсутність укладеного з товариством договору, через що у неї немає зобов`язань щодо сплати послуг з теплопостачання, оскільки остання є співвласником спірного приміщення, і між нею та постачальником склались договірні відносини на підставі ст. 634 ЦК України, ст. 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення. Наголошує на тому, що твердження ОСОБА_1 щодо відсутності у неї доступу до квартири жодним чином не підтверджені належними письмовими доказами, хоча вона скористалась своїм правом на доказування, подавши до суду першої інстанції відзив на позов та заперечення на відповідь на відзив. Указуючи аналогічні доводи і в апеляційній скарзі, відповідачка посилається на документи, які не були предметом розгляду у районному суді та які відсутні в матеріалах даної цивільної справи. Крім того, в порушення ч. 6 ст. 367 ЦПК України, скаржницею не надані докази неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Звертає увагу на те, що позов задоволений частково у зв`язку з тим, що у період з 01 травня по 01 жовтня 2015 року нарахування за теплопостачання не проводилось, тому суд змінив лише період, за який стягується борг, сама ж заборгованість не зменшувалась, тому й підстави для застосування ч. 1 ст. 141 ЦПК України відсутні. Також заперечує проти задоволення клопотання ОСОБА_1 про відшкодування понесених нею витрат на лікування, оскільки, відповідно до п. 6 ст. 367 ЦПК України, така вимога не була предметом розгляду в цій справі в суді першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частково задовольняючи позов ТОВ фірма «Технова», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , тому, відповідно до ст. 322 ЦК України, повинна утримувати належне їй майно. Відповідачці надавались послуги з теплопостачання, але плату за отримані послуги у період з 01 жовтня 2016 року по 01 червня 2019 року остання своєчасно не вносила. Районний суд констатував, що, зважаючи на положення ст.ст. 11, 634 ЦК України та ст. 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», зобов`язання виникають також з дій громадян і організацій, а отже відсутність письмового договору між сторонами не звільняє відповідача від сплати за надані постачальником послуги. Також суд не прийняв доводи відповідача щодо відсутності у неї доступу до квартири, оскільки останньою не було надано належних доказів щодо здійснення їй перешкод у користуванні власністю. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 12 жовтня 2007 року (а.с. 12). За умовами указаного договору відповідачка набула право власності на кімнату «3» площею 16 кв.м, службові приміщення знаходяться у спільному користуванні. За указаною вище адресою ОСОБА_1 зареєстрована з 16 лютого 2019 року, про що свідчить довідка КП «Деснянське» Чернігівської міської ради від 29 травня 2019 року (а.с. 13). Відповідно до наданого позивачем листа-розрахунку по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 у споживача ОСОБА_1 заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01 травня 2015 року по 01 червня 2019 року становить 12 971,45 грн (а.с. 6). 01 серпня 2018 року Новозаводським районним судом м. Чернігова за заявою ТОВ фірма «Технова» був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 7 833,53 грн за період з 01 жовтня 2015 року по 01 травня 2018 року. Ухвалою від 12 квітня 2019 року Новозаводський районний суд м. Чернігова задовольнив заяву ОСОБА_1 та скасував наведений вище судовий наказ (а.с. 11). Звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, ТОВ фірма «Технова» зазначало про те, що відповідачка, являючись власником житлового приміщення по АДРЕСА_1 , своєчасно не здійснювала оплату за надані послуги, у зв`язку з чим у період з 01 травня 2015 року по 01 червня 2019 року виникла заборгованість, яку погасити у добровільному порядку споживач відмовляється. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ч. 4 ст. 319, 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (далі Правила), а також ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Згідно з п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджений постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (в редакції постанови КМУ від 03 вересня 2009 року № 933). Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (п. 18 Правил). Відповідно до п. 30 Правил споживач зобов`язаний, зокрема, оплачувати послуги в установлені договором строки. За правилами ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За приписами ст. 5 Закону комунальними послугами є послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Пунктом 7 ст. 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про задоволення позовних вимог ТОВ фірма «Технова» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за наявністю для цього законних підстав ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону. Так, за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 12 жовтня 2007 року на праві приватної власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . За зазначеною адресою позивачем надавались послуги з централізованого опалення, що не заперечується і самою відповідачкою. Проте, у період з травня 2015 року по травень 2019 року оплату наданих послуг вона не здійснювала. Беручи до уваги приписи ст. 322 ЦК України, остання була зобов`язана утримувати (сплачувати житлово-комунальні послуги) за належне їй майно. Такий обов`язок виникає у власника незалежно від того, чи зареєстрований він у житловому приміщенні. Отже, посилання ОСОБА_1 про те, що у спірній квартирі вона зареєстрована лише з 16 лютого 2019 року, у зв`язку з чим у неї відсутні зобов`язання перед надавачем послуг з теплопостачання, до уваги колегії суддів не беруться. Не є підставою для скасування судового рішення твердження скаржниці про відсутність укладеного з ТОВ фірма «Технова» договору з огляду на таке. Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) саме на споживача, яким є ОСОБА_1 , а не постачальника послуг, покладений обов`язок укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Такому обов`язку відповідача відповідає обов`язок позивача, як надавача послуг, підготувати та укласти договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором (п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону). Стороною позивача в газеті «Чернігівські відомості» № 32 від 06 серпня 2014 року здійснено публікацію тексту типового договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Зміст договору приєднання також розміщено на веб-сайті підприємства tec.cn.ua. Доказів звернення відповідачки до постачальної організації щодо укладення відповідного договору матеріали справи не містять. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові ВСУ від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким погодився і Верховний Суд у своїй постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц. Не беруться до уваги апеляційного суду посилання ОСОБА_1 у своїй скарзі про порушення строків позовної давності, оскільки вони ґрунтуються на невірному та довільному тлумаченні відповідачем положень правових норм. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. За матеріалами справи строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за період з 01 жовтня 2015 року по 01 травня 2018 року спливає 01 жовтня 2018 року, із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за указаний період ТОВ фірма «Технова» звернулось 26 червня 2018 року (справа № 750/6393/18). Оскільки судовий наказ було скасовано 12 квітня 2019 року, строк позовної давності для пред`явлення даного позову спливає 12 квітня 2022 року, отже підстави для застосування до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України щодо спливу загального строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, відсутні. У той же час районний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ фірма «Технова», визначивши період, за який має бути стягнута заборгованість, з 01 жовтня 2015 року по 01 червня 2019 року, оскільки відповідно до листа-розрахунку по особовому рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 плата за опалення частини квартири АДРЕСА_1 у травні-вересні 2015 року не нараховувалась, тобто, послуги з централізованого теплопостачання у вказаний період позивачем не надавались. Не беруться до уваги твердження відповідачки про відсутність доступу до належної їй нерухомості, оскільки ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду належних доказів на підтвердження указаних обставин не надано, хоча своїм право подати відзив на позов (а.с. 38-39) та заперечення на відповідь на відзив (а.с. 78-79) відповідачка скористалась. Є хибними доводи апеляційної скарги про недотримання судом першої інстанції правил підсудності під час розгляду справи. Статтею 27 ЦПК України встановлено загальне правило про підсудність справ за місцезнаходженням відповідача та визначено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Разом з тим, ч. 1 ст. 30 ЦПК України визначено виключну підсудність, зокрема позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. З аналізу наведеної норми вбачається, що до спорів про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг застосовується виключна підсудність, встановлена ч. 1 ст. 30 ЦПК України. З огляду на те, що заборгованість за спожиті ОСОБА_1 послуги з теплопостачання утворилась за адресою: АДРЕСА_1 , яка відноситься до Деснянського району м. Чернігова, Новозаводський районний суд м. Чернігова дійшов вірного висновку про передачу справи на розгляд до Деснянського районного суду м. Чернігова, на який поширюється юрисдикція вирішення даного спору. Указана ухвала є чинною і не оскаржувалась. В ході розгляду справи відповідачка про порушення правил територіальної підсудності не заявляла. Колегія суддів погоджується з доводами відзиву про відсутність підстав для застосування приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання щодо відшкодування судових витрат, оскільки позов ТОВ фірма «Технова» задоволений частково у зв`язку з тим, що у період з 01 травня по 01 жовтня 2015 року нарахування за теплопостачання не проводилось, тому суд першої інстанції змінив лише період, за який стягується борг, сама ж заборгованість за послуги з теплопостачання не зменшувалась, тобто судом правомірно стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Технова» як повністю визначена позивачем сума до стягнення, так і у повному обсязі сплачений за подання позову судовий збір. Апеляційний суд позбавлений можливості розглянути клопотання ОСОБА_1 про відшкодування понесених нею витрат на лікування у сумі 1 508,49 грн, які вона понесла за час судового розгляду справи щодо стягнення з неї заборгованості, оскільки, відповідно до п. 6 ст. 367 ЦПК України, така вимога не є предметом розгляду в даній справі. Ураховуючи наведені обставини в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 18 березня 2020 року. Головуюча: Судді: