Постанова Миколаївський апеляційний суд № 467/407/19

16.03.20 22-ц/812/284/20 Єдиний унікальний номер судової справи 467/407/19 Номер провадження 22-ц/812/284/20 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 16 березня 2020 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Колосовського С.Ю., Лисенка П.П., з секретарем судового засідання Горенко Ю.В., за участі: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Арбузинським районним судом Миколаївської області 27 листопада 2019 року, під головуванням судді Кологривої Т.М., в приміщені цього ж суду о 10 год. 11 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Арбузинської селищної ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Новокрасненська сільська рада Арбузинського району Миколаївської області, про визнання заповіту таким, що втратив чинність, та тлумачення заповіту, УСТАНОВИЛА: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Людмили Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Новокрасненська сільська рада Арбузинського району Миколаївської області, про визнання заповіту таким, що втратив чинність, та тлумачення заповіту. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16 лютого 2018 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений в.о. старости села Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області ОСОБА_6 , яким заповів своїй дочці ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку, площею 7.72 га, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, у тому числі, і на вищевказану земельну ділянку. Разом з тим, звернувшись до приватного нотаріуса Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М. з приводу оформлення спадкових прав, ОСОБА_1 отримала роз`яснення, що поданий заповіт посвідчений з порушенням вимог щодо його посвідчення і дані про цей заповіт у Спадковому реєстрі відсутні. Окрім того, у вказаному заповіті невірно зазначені дані правовстановлюючого документу на земельну ділянку, яка входить до спадкової маси. Цим же листом позивача повідомлено, що в Спадковому реєстрі зареєстровано інший заповіт щодо вищевказаної земельної ділянки, який складено раніше та на користь іншої особи. На думку позивача, приватний нотаріус помилково вважав наданий нею заповіт нікчемним, оскільки з інформації Міністерства юстиції України встановлено, що заяви про державну реєстрацію заповітів та спадкових договорів здійснити було неможливо, в тому числі і заповіт ОСОБА_5 , оскільки в клієнтській базі Міністерства юстиції України Арбузинської селищної ради як територіальної громади не існує, станом на 22 травня 2018 року село Новокрасне підпорядковане Новокрасненській сільській раді. Зазначено, що відомості про заповіт будуть внесені після відображення всіх змін щодо створеної територіальної громади на офіційному веб-сайті Верховної ради України та в клієнтській базі Єдиних та Державних реєстрів Міністерства юстиції України. Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що заповіт, який складений пізніше скасовує попередній повністю або в частині, в якій він йому суперечить, уточнив свої позовні вимоги ОСОБА_1 просила: визнати заповіт, зареєстрований 31 жовтня 2007 року за №109, та посвідчений секретарем Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області Дуйко В.І., відповідно до якого ОСОБА_5 заповів ОСОБА_3 , 1971 року народження, земельну ділянку площею 7.72 га, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, таким що втратив чинність; здійснити тлумачення заповіту, зареєстрованого 16 лютого 2018 року за №24, посвідченого в.о. старости села Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області ОСОБА_6 , за яким ОСОБА_5 заповів своїй дочці ОСОБА_1 належну йому на праві власності земельну ділянку площею 7.72 га, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державний акт Серія ЯА №748665 від 21 листопада 2004 року), шляхом визнання його таким, що визначає останню волю заповідача та таким, що є чинним. Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2019 року замінено відповідача приватного нотаріуса Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Людмилу Михайлівну на Арбузинську селищну раду Арбузинського району Миколаївської області. Представник Арбузинської селищної ради Миколаївської області надав до суду відзив, в якому просив ухвалити рішення на розсуд суду. Зазначав, що з 10 серпня 2017 року офіційно утворено Арбузинську селищну об`єднану територіальну громаду та з цього часу повноваження Новокрасненської сільської ради та Новокрасненського сільського голови припинено. Оскільки село Новокрасне розташовано на незначній відставні від адміністративного центру смт. Арбузинка, та за наявності державного та приватного нотаріусів на території смт. Арбузинка, Арбузинською селищною радою не покладались обов`язки щодо посвідчення заповітів на в.о. старости села Новокрасне. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 листопада 2019 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що заповіт, посвідчений 16 лютого 2018 року в.о. старости села Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області ОСОБА_6 , за яким ОСОБА_5 заповів ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку площею 7.72 га, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва натепер є дійсним, ніким не оспорений, а встановленні у тексті заповіту розбіжності щодо правильності написання серії, номеру та дати видачі державного акту не впливають на волю заповідача, оскільки його волевиявлення було вільним, спрямованим на передачу майна саме позивачу та зафіксованим у заповіті. Щодо відсутності його реєстрації у Спадковому реєстрі, то вказане відбулось не з вини особи, яка його посвідчила. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №748665, виданого Арбузинською районною державною адміністрацією 21 листопада 2006 року, ОСОБА_5 на праві власності належала земельна ділянку площею 7.72 га, розташована в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.82). 31 жовтня 2007 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області Дуйко В.І., відповідно до якого зробив особисте розпорядження на випадок своєї смерті, за яким державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7.72 га, серія МК №748665, виданий Арбузинською районною державною адміністрацією 21 листопада 2006 року, заповів відповідачу у даній справі ОСОБА_3 (а.с.79). 16 лютого 2018 року ОСОБА_5 склав інший заповіт, який посвідчив в.о. старости села Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області ОСОБА_6 , відповідно до якого зробив особисте розпорядження на випадок своєї смерті, за яким земельну ділянку, розташовану в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7.72 га (Державний акт - серія МК №748665, виданий Арбузинською районною державною адміністрацією 21 листопада 2004 року) заповів позивачу у справі ОСОБА_1 (а.с.74). Новокрасненська сільська рада Арбузинського району Миколаївської області як юридична особа з організаційно-правовою формою орган місцевого самоврядування зареєстрована в Єдиному державному реєстрі відомостей про юридичну особу 21 липня 1997 року. Її діяльність як юридичної особи припинена 31 травня 2018 року (а.с114-116). Згідно рішення Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області ХХІІ позачергової сесії сьомого скликання «Про добровільне об`єднання територіальних громад» за №1 від 10 серпня 2017 року здійснено об`єднання територіальної громади смт. Арбузинка, села Полянка, села Вишневе Арбузинської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області та села Новокрасне Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області у Арбузинську територіальну громаду з центром у смт. Арбузинка Арбузинського району Миколаївської області, визначено припинення повноважень Новокрасненської сільської ради, Новокрасненського сільського голови в день набуття повноважень селищною радою, селищним головою, обраними об`єднаною територіальною громадою, утвореною внаслідок добровільного об`єднання, правонаступником всього майна Новокрасненської сільської ради визначено Арбузинську селищну раду, обрану об`єднаною територіальною громадою (а.с.129). Аналогічне рішення прийнято 10 серпня 2017 року за №2 ХХХ позачерговою сесією 7 скликання Арбузинської селищної ради Миколаївської області (а.с.131). 10 січня 2018 року Арбузинською селищною радою Миколаївської області прийнято рішення за №7 «Про покладення обов`язків старости та затвердження Положення про старосту», яким до обрання старост на перших виборах старост Арбузинської об`єднаної територіальної громади покладено виконання обов`язків старости у селі Новокрасне Арбузинської селищної ради на ОСОБА_6 з 10 січня 2018 року, який здійснював повноваження Новокрасненського сільського голови до об`єднання. Цим же рішенням затверджено Положення про старосту села Новокрасне Арбузинської селищної ради (а.с.178). Рішенням Арбузинської селищної ради Миколаївської області за №17 від 15 січня 2018 року «Про внесення змін до Положення про старосту Арбузинської селищної ради об`єднаної територіальної громади» внесено зміни до рішення сесії селищної ради від 10 січня 2018 року за №7 шляхом виключення п.2.4.1 п.2 «вчиняє нотаріальні дії, передбачені частиною першою статті 37 Закону України «Про нотаріат», а також Положення про старосту Арбузинської селищної ради об`єднаної територіальної громади викладено в новій редакції (а.с.181). Рішенням за №39 від 26 січня 2018 року виконавчого комітету Арбузинської селищної ради Миколаївської області уповноважено в.о. старости села Новокрасне Фортуну О.І. як посадову особу місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій, передбачених ч.1 ст.37 Закону України «Про нотаріат», прийом заяв та доручень на вчинення нотаріальних дій на території села Новокрасне (а.с.184). Рішенням за №104 від 23 лютого 2018 року виконавчого комітету Арбузинської селищної ради Миколаївської області скасоване вищевказане рішення виконавчого комітету №39 від 26 січня 2018 року (а.с.185). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а.с.66). Після смерті ОСОБА_5 у приватного нотаріуса Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М. заведено спадкову справу №58-2018 від 27 вересня 2018 року (а.с.55-177). Із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса звернулися сторони позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 (а.с.56,77). Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №53470266 від 27 вересня 2018 року за №45543406 значиться чинним заповіт ОСОБА_5 від 31 жовтня 2007 року. Інформація щодо заповіту від 16 лютого 2018 року у Спадковому реєстрі відсутня (а.с.59-64). 01 жовтня 2018 року за №602/02-14 приватний нотаріус Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області Грицаєнко Л.М. надала ОСОБА_1 роз`яснення щодо відмови у вчиненні нотаріальної дії, в якому зазначила, що поданий нею заповіт від 16 лютого 2018 року від імені ОСОБА_5 посвідчений з порушенням вимог щодо його посвідчення і дані про цей заповіт в Спадковому реєстрі відсутні. У заповіті невірно зазначено серію Державного акту на право власності на земельну ділянку та рік видачі його Арбузинською районною державною адміністрацією. Також повідомлено про існування ще одного заповіту, який значиться в Спадковому реєстрі як чинний та запропоновано в судовому порядку вирішити питання чинності заповітів та визначення кола спадкоємців (а.с.105). Відповідно до ст.ст.1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. У частині другій та четвертій ст.1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Згідно частини другої-шостої ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі №369/3186/17 (провадження №61-42486св18) зазначено, що «при складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх «конкуренція», оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Аналіз ч.ч.2,3 ст.1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що: по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту; по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів. Також відповідно до ч.ч.1,2 ст.213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Відповідно до ст.1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст.213 цього Кодексу. Проте тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини. При цьому, ч.2 ст.213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту. Також в сучасну нотаріальну процедуру запроваджений Спадковий реєстр, до якого заносяться відомості про всі посвідчені заповіти, що надає можливість з достатньою точністю встановити наявність заповіту при відкритті спадкової справи, а також перевірити чинність наданого нотаріусу заповіту, час його посвідчення тощо. Відповідно до вимог Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року №1810/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за №831/19569, відомості про заповіти, посвідчені нотаріусами, посадовими та службовими особами, зазначеними в ст.ст.1251-1252 ЦК України, ст.37 та ч.1 ст. 40 Закону України «Про нотаріат», підлягають внесенню до Спадкового реєстру. Так само підлягають внесенню до реєстру і відомості про зміну і скасування заповіту. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього ЦК України. На заповіт, як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо). Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Статтею 1257 ЦК України визначено вичерпний перелік підстав визнання правочину недійсним, а саме: складання заповіту особою, яка не мала на це права; з порушення вимог щодо його оформлення та посвідчення; якщо при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Згідно зі ст.236 ЦК України моментом недійсності нікчемного правочину є момент його вчинення. Відповідно до ст.216 ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов`язані з його недійсністю. З огляду на наведені положення закону та встановлені обставини справи колегія суддів вважає, що позивач, звертаючись до суду та порушуючи питання про тлумачення заповіту посвідченого 16 лютого 2018 року в.о. старости села Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області Фортуною О.І, фактично ставить питання про визнання його чинним за судовим рішенням, що положеннями Глави 85 ЦК України не передбачено. До того ж, на думку колегії суддів, з матеріалів справи убачаються обставини, які зумовлюють недійсність (нікчемність) заповіту, посвідченого 16 лютого 2018 року в.о. старости села Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області Фортуною О ОСОБА_7 І ОСОБА_7 , оскільки встановлено, та протилежного суду не надано, що такий заповіт не зареєстрований у Спадковому реєстрі, а тому не створює юридичних наслідків. За такого відсутні і підстави для тлумачення заповіту, оскільки на підставі норм ст.ст.213, 1256 ЦК України, такий заповіт не підлягає тлумаченню. Щодо позовних вимог про визнання заповіту, посвідченого 31 жовтня 2007 року за реєстровим №109 секретарем Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області Дуйко В.І., таким що втратив чинність, то такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не є належним способом захисту прав позивача та вказане не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, виходячи з того, що втрата чинності заповіту відбувається за певних обставин в силу закону та додаткового визнання за судовим рішення не потребує. Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається позивач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Наявність обставин, за яких відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК Українисудове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, апеляційним судом не встановлено. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: С.Ю. Колосовський П.П. Лисенко Повний текст судового рішення складено 18 березня 2020 року