Постанова 4855 № 580/3159/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3159/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Гайворонського В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Черкаської області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року, суддя Гаврилюк В.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та фермерського господарства "Калінчук" до Департаменту культури та взаємозв`язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування припису,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 та фермерське господарство "Калінчук" звернулись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту культури та взаємозв`язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації, в якому просили визнати дії відповідача щодо видачі припису від 25.07.2019 року № 02/01-02.01/01-06 протиправними та скасувати припис від 25.07.2019 року № 02/01-02.01/01-06. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не мав законних підстав винесення припису від 25.07.2019 року № 02/01-02.01/01-06/ про зупинення сільськогосподарської діяльності на земельній ділянці за кадастровим номером 7124982000:01:006:0002, яка знаходиться в адмінмежах Вергунівської сільської ради, як таку що нібито призводить до руйнування нововиявленого об`єкта археології - курганної групи (15 насипів), взятої на державний облік наказом Служби охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації від 05.11.2009 № 11/03-21. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано припис Департаменту культури та взаємозв`язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації від 25.07.2019 року № 02/01-02.01/01-06. У задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Прокуратура Черкаської області звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 12 червня 2017 року за № 542 управлінням культури Черкаської обласної державної адміністрації складено висновок щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 55,8690 га в оренду для ведення фермерського господарства із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту в адміністративних межах Вергунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області. Замовник - ОСОБА_1 . У висновку зазначено, що під час обстеження встановлено, що в межах вищезазначеної земельної ділянки відповідно схеми розташовано 15 курганів із охоронними зонами. Державний орган охорони культурної спадщини не заперечує проти використання зазначеної ділянки для ведення фермерського господарства за винятком територій курганів, використання яких для ведення фермерського господарства призведе до руйнування пам`яток. Використовувати для ведення фермерського господарства дозволяється лише охоронні зони. Територію курганів необхідно залужити. У подальшому між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області укладено договір оренди землі від 03.04.2018 року № 140/57-18-ДО. Згідно договору Головне управління, як орендодавець передає, а громадянин ОСОБА_1 , як орендар, приймає в строкове користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7124982000:01:006:0002 площею 54,3690 га, сільськогосподарські угіддя - рілля, розташована за межами насоленого пункту, в адміністративних межах Вергунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області. Договір укладений строком на 7 (сім) років та діє до 19.03.2025 року. Пунктом 15 договору передбачено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку зареєстровані відомості про обмеженим у використанні земельної ділянки: охоронні зони навколо об`єкта культурної спадщини. Право оренди земельної ділянки на підставі наведеного договору зареєстровано у 2018 році у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1536443571249 за ОСОБА_1 . До реєстру також внесено відомості про обмеження у використанні земельної ділянки: охоронні зони навколо об`єкта культурної спадщини. Площа земельних ділянок 10,5346 га, 8,1051 га, 1,4179 га. 09 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та управлінням культури Черкаської обласної державної адміністрації укладено охоронний договір на об`єкт культурної спадщини. Згідно цього договору користувач (орендар) бере на себе зобов`язання щодо охорони археологічного об`єкта культурної спадщини, пам`яток археології - 15 кургані, площами: 0,09 га, 0,16 га, 0,09 га, 0,25 га, 0,04 га, 0,09 га, 0,09 га, 0,16 га, 0,04 га, 0,09 га, 0,09 га, 0,09 га, 0,04 га, 01,09 га, що знаходяться в адміністративних межах Вергунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області. Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_1 зобов`язується, зокрема: не допускати розорювання курганів; для сільськогосподарського виробництва дозволяється використовувати лише охоронні зони курганів. У користування надається 54,3690 га. 25 липня 2019 року посадовою особою відповідача проведено обстеження земельної ділянки, зазначеної у висновку управління культури Черкаської обласної державної адміністрації від 12.06.2017 року №

542. Внаслідок обстеження земельної ділянки було, зокрема, встановлено, що всупереч вимогам висновку від 12.06.2017 року № 542 заявником не дотримано його вимог, а саме: здійснено розорювання курганів; не здійснено залуження курганів з метою їх збереження від руйнування сільськогосподарським обробітком. Станом на 25.07.2019 року всі кургани розорюються. На висипах курганів розташовані залишки стерні сільськогосподарських культур (вівса). Межові знаки на курганах відсутні. 25 липня 2019 року відповідачем винесено припис № 02/01-02.01/01-06, відповідно до якого Департамент культури та взаємозв`язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації, зокрема, зобов`язує: зупинити сільськогосподарську діяльність на земельній ділянці за кадастровим номером 7124982000:01:006:0002, яка знаходиться в адміністративних межах Вергунівської сільської ради Черкаського району, як таку що призводить до руйнування нововиявленого об`єкта археології - курганної групи (15 насипів), взятої на державний облік наказом Служби охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації від 05.11.2009 року № 11/03-21. Вважаючи такі дії та припис відповідача протиправними, позивачі звернувся до суду за захистом своїх прав з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Охорона культурної спадщини складає систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини (абз. 7 ч. 1 ст.1 Закону). Статтею 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону. З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що об`єкти культурної спадщини охороняються законом навіть при відсутності належним чином укладеного охоронного договору. В той же час, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність. За змістом ст. 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи культурної спадщини, до яких належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування. Управління в порядку, установленому законом, історико-культурними заповідниками державного значення належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини"). Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини визначено у ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Зокрема, п.21 ч. 2 ст. цієї статті передбачає, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження охоронних договорів на пам`ятки національного значення. Повноваження інших органів охорони культурної спадщини визначено у ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Частиною 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема, здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них, укладення охоронних договорів на пам`ятки. Відповідно до Положення про департамент культури та взаємозв`язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації, затвердженим розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 28.03.2017 року № 136 (у редакції розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації від 19.11.2018 року № 901) Департамент відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує в межах своїх повноважень захист об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (пункт 2 частини 5 Положення). Таким чином, посадова особа відповідача проводила обстеження вказаної земельної ділянки у спосіб визначений чиним законодавством, зокрема відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" та на підставі повноважень, визначених у Положенніпро департамент культури та взаємозв`язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністраці. Згідно з статтею 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини» заборона знесення, зміни, заміни пам`яток та порядок їх переміщення (перенесення). Пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця. Частиною 1 статті 23 вказаного Закону визначено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. У відповідності до частини 1 статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Статтею 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що надання об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог. Визначено, що юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов`язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини. Юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори. Відповідно до статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7124982000:01:006:0002 на підставі договору оренди землі №140/57-18-ДО від 19.03.2018 року. До реєстру також внесено відомості про обмеження у використанні земельної ділянки: охоронні зони навколо об`єкта культурної спадщини. Площа земельних ділянок 10,5346 га, 8,1051 га, 1,4179 га. 25 липня 2019 року відповідачем винесено припис № 02/01-02.01/01-06, відповідно до якого Департамент культури та взаємозв`язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації, зокрема, зобов`язує ОСОБА_1 : зупинити сільськогосподарську діяльність на земельній ділянці за кадастровим номером 7124982000:01:006:0002, яка знаходиться в адміністративних межах Вергунівської сільської ради Черкаського району, як таку що призводить до руйнування нововиявленого об`єкта археології - курганної групи (15 насипів), взятої на державний облік наказом Служби охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації від 05.11.2009 №11/03-21. В ході апеляційного розгляду справи представник ФГ «Калінчук» пояснила, що відповідно до вимог чинного законодавства України фізична особа ОСОБА_1 створив ферменське господарство «Калінчук» для використання орендованої земельної ділянки сільськогосподарського призначення та ведення фермерського господарства, про що зазначеного у п.1 договору оренди землі. Тому в такому разі земельну ділянку використовує не фізична особа ОСОБА_1 , а Фермерське господарство «Калінчук». Згідно зі статтею 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі статуту. Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України (частина перша статті 5, частина перша статті 7 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 згаданого Закону). Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Зі змісту положень статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи (або фізичної особи - підприємця). З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 року №693/267/18-ц. Як встановлено судом в ході апеляційного розгляду справи, між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області укладено договір оренди земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону України «Про фермерське господарство». Після державної реєстрації цього договору позивач заснував фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до ФГ «Калінчук» з дня його державної реєстрації. Таким чином, фактичним користувачем земельної ділянки є Фермерське господарство «Калінчук», а не фізична особа ОСОБА_1 , що представник позивача не оспорював в судовому засіданні. Приймаючи припис про зобов`язання зупинити сільськогосподарську діяльність на земельній ділянці відповідачем зазначену обставину враховано не було та безпідставно винесено припис відносно фізичної особи ОСОБА_1 , який не є фактичним землекористувачем земельної ділянки. Окрім того, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом апеляційної інстанції та дану обставину підтвердили в судовому засіданні представник прокуратури та Фермерського господарства «Калінчук», у 2017 року правоохоронними органами було порушено кримінальну справу по факту розорювання земельної ділянки за ч.1 ст. 298 КК України. Тобто, кримінальна справа по факту розорювання земельної ділянки була порушена до того як позивач уклав договір оренди земельної ділянки. Під час обстеження земельної діянки та складання акту від 14.11.2019 року зазначена обставина врахована не була, не встановлено у який період і ким саме було здійснено розорювання даної земельної ділянки. Наданий прокуратурою протокол огляду місця події датований 20.06.2019 року, тобто вже після того як було порушено кримінальну справу у 2017 році та укладено позивачем договір оренди земельної діянки у 2018 році. У даному протоколі також відсутні дані про те, у який проміжок часу і ким було проведено розорювання земельної ділянки первопочатково, зокрема розташованих на ній охоронюваних законом курганів. Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія судідв не може вважати законним та обгрунтованим винесений відповідачем припис відносно ОСОБА_1 . За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Прокуратури Черкаської області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Повний текст виготовлено: 18 березня 2020 року.