Постанова 4850 № 805/5007/15-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2020 року справа №805/5007/15-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) Головного управління МВС України в Донецькій області та Головного управління МВС України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року у справі № 805/5007/15-а (головуючий суддя І інстанції Лазарєв В.В.), складене у повному обсязі 13 грудня 2019 року у м. Слов`янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) Головного управління МВС України в Донецькій області, Головного управління МВС України в Донецькій області про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України, Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління МВС України в Донецькій області, (з урахуванням уточнень) в кому просить суд: 1) визнати незаконним її звільнення з посади оперуповноваженого сектору кримінальної міліції зі справ дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янська та Слов`янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області; 2) поновити її на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції зі справ дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янська та Слов`янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області; 3) стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на її корить середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с. 3-5 т.1, а.с. 68 т.2). Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року у справі № 805/5007/15-а у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 119-121 т.1). Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року залишено без змін (а.с. 176-178 т. 1). Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 227 - 230 т.1) Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янська та Слов`янського району) Головного управління МВС України в Донецькій області про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено (а.с. 89-94 т.2). Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року у справі № 805/5007/15-а, - залишено без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року у справі № 805/5007/15-а, - залишено без змін (а.с. 176-178 т. 2). Постановою Верховного суду від 16 серпня 2019 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 6-20 т. 3). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 385 о/с в частині допуску ОСОБА_1 до виконання службових обов`язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 385 о/с в частині звільнення з посади ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 капітана міліції, на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року. Стягнуто з Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 10 листопада 2015 року по 13 грудня 2019 року в сумі 19 788, 02 грн. без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів (96-100 т. 3). ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила суд скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 19 788,02 грн., та прийняти нове рішення в цій частині зі стягненням грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 150 333,56 грн., яке позивач обрахувала з мінімальної заробітної плати встановленими +5 посилань, а саме 1378 грн., 1450 грн., 1600 грн., 3200 грн., 3723 грн., 4173 грн., відповідно (а.с. 110-111 т. 3). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Слов`янський міський відділ (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) Головного управління МВС України в Донецькій області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не виявила бажання проходити службу в Національній поліції, а вжиття заходів щодо працевлаштування колишніх працівників міліції в новоутвореній установі не є обов`язковим. Крім того, зазначено, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу може бути відшкодувало лише за один рік на виконання приписів Порядку № 499 (а.с. 119-120 т. 3). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління МВС України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що висновок суду першої інстанції про не спростування доводів позивача про неподання рапорту від 06 листопада 2015 року про бажання приступити до виконання службових обов`язків є безпідставним. Вважає, що посилання суду першої інстанції на необхідність застосування до спірних правовідносин Кодексу Законів про працю України в частині заборони звільнення жінок, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною є необґрунтованими. Крім того, апелянтом зазначено, що при поновленні на посаді судом не врахована проведено реформування правоохоронної системи зі скороченням всіх посад Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, що унеможливлює поновлення позивача на посаді. Стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є безпідставним, оскільки звільнення позивача є законним. Крім того, зазначило, що судом не витребувано інформації щодо працевлаштування позивача за 4 роки після її звільнення (а.с. 134-137 т.3). Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. 21 лютого 2020 року до канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача від Головного управління МВС України в Донецькій області в якому управління просило відмовити у задоволені вказаної апеляційної скарги та клопотання про розгляд справу у їх відсутність. 18 березня 2020 року від Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) Головного управління МВС України в Донецькій області до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відділу. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційних скарг, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25 грудня 2009 року проходила службу в органах внутрішніх справ, з 5 серпня 2013 року - на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції зі справ дітей (КМСД) Макіївського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області, з 7 листопада 2014 року (Наказ ГУМВС № 395 о/с) - на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Слов`янського міського відділу ГУМВС в області, останнє присвоєне позивачу за час служби звання - капітан міліції, що встановлено судом на підставі матеріалів справи та пояснень сторін (а.с. 6-7, 69-70, 88-89 т. 1). 28 лютого 2012 року відповідно до наказу Головного управління МВС в Донецькій області № 82 о/с лейтенанту міліції ОСОБА_1 - оперуповноваженому відділення КМСД Макіївського міськуправління була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11 лютого 2012 року до 9 листопада 2014 року (а.с. 9 т.1). Наказом Головного управління МВС в Донецькій області від 07 листопада 2014 року № 395 призначено старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янськ та Слов`янського району) з 07 жовтня 2014 року, увільнивши її від посади оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Макіївського міського управління (за особистим проханням) (а.с. 110 т. 1). Наказом Головного управління МВС в Донецькій області від 28 листопада 2014 року № 415 о/с надано відпустку по догляду за дитиною ОСОБА_1 з 10 листопада 2014 року до 09 листопада 2015 року (а.с. 102, 111 т.1). 06 листопада 2015 року Наказом Головного управління МВС в Донецькій області № 385 о/с згідно з п. 9 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янськ та Слов`янського району) (а.с. 67 т.1). Спірним питанням цієї справи є правомірність прийняття вищевказаного наказу про звільнення позивача та правомірність заявлених вимог про поновлення її на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню оскільки прямо суперечить нормам діючого законодавства з поновленням позивача на посаді та стягненням грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке обраховано з урахуванням положень Порядку №

100. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з наступних підстав. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 07 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі - Закон №565-ХІІ) та набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIІI (далі - Закон №580-VIІI), який опубліковано 6 серпня 2015 року в газеті «Голос України». За змістом пункту 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Отже, законодавець імперативно визначив спосіб і час попередження про можливе майбутнє звільнення працівників міліції, відтак ОСОБА_1 в силу законодавчих приписів з 06 серпня 2015 року є попередженою про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлена про майбутнє звільнення (а.с. 69-70, 88-89, 116 том 1) у визначений строк (тобто, до 6 листопада 2015 року) не повідомила відповідачам про наявність в неї бажання проходити службу в поліції. Згідно з пунктом 9 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів (пункт 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI). Відтак, з аналізу норм права, що містяться у п.п. 9 і 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ, слідує, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 06 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення). Вказані норми є імперативними, і, як наслідок, неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Обґрунтовуючи законність звільнення позивача, відповідачами зазначається, що 06 листопада 2015 року до Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області засобами електронного зв`язку надійшов рапорт позивача, в якому остання зазначила про своє бажання вийти з відпустки по догляду за дитиною та просила вважати її такою, що приступила до виконання службових обов`язків з 06 листопада 2015 року. Посилання апелянта на необхідність прийняття до уваги рапорту позивача від 06 листопада 2015 року про вважання ОСОБА_1 приступившей до виконання своїх обов`язків (а.с. 117 т.1), який начебто надійшов електронної поштою до управління без особистої присутності позивача на робочому місці, на думку суду апеляційної інстанції є незмістовним, оскільки відповідачами не доведено її надходження (відсутні докази належної реєстрації документа, не надано роздруківку з електронної скриньки, тощо), оскільки при цьому позивач заперечує надання такого рапорту та заявляє, що мала наміри продовжити відпустку по догляду за дитиною та відповідні довідки для цього. Судом першої інстанції було зобов`язано відповідачів надати докази звернення ОСОБА_1 із заявою (рапортом) від 06 листопада 2015 року однак оригіналів рапортів суду не надано, докази отримання рапорту з відповідною реєстрацією вхідної кореспонденції також відповідачами не надані. У відповідності до ч 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (яке не втратило чинності та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини; далі - Положення), визначено, зокрема, підстави звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) й підпунктом «г» пункту 64 передбачено звільнення через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, неприйняття доводів відповідачів про надання позивачем рапорту про вихід на службу з 06 листопада 2015 року, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що наказ від 06 листопада 2015 року №385о/с по особовому складу видано без належних підстав для його прийняття, а отже є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає доцільним вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог шляхом скасування наказу від 06 листопада 2015 року №385о/с також в частині визначення ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання службових обов`язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною з 06 листопада 2015 року, оскільки час виходу з відпустки є 10 листопада 2015 року. Відтак, на час видання відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого, позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною (з 10 листопада 2014 року по 09 листопада 2015 року - наказ ГУМВС України у Донецькій області від 28 листопада 2014 року № 415 о/с). Відповідно до пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. Питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Враховуючи викладене, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення КЗпП України, що підтверджено правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 820/3205/16 (провадження № К/9901/34163/18), а посилання апелянта на неможливість застосування положень КЗпП України до спірних правовідносин є незмістовним. Відповідно до абзацу 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. За частиною 6 статті 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Враховуючи вищевикладене та наведені правові положення, які регламентують заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період перебування у відпустці до досягнення дитиною трьох або шести років, суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції , який дійшов висновку про порушення ГУМВС України в Донецькій області процедури звільнення позивача із займаної посади. Доводи відповідачів/апелянтів про те, що позивач не виявила бажання про прийняття її на службу в поліцію в порядку п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, суд не приймає до уваги, оскільки такі обставини не виключають пріоритетного права позивача на обов`язкове працевлаштування в порядку ч. 3 ст. 184 КЗпП України та обов`язків роботодавця забезпечити його реалізацію. Із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відтак, наказ від 06 листопада 2015 року №385о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ є протиправним та підлягає скасуванню, з огляду на наявність заборони звільнення жінок у період перебування у відпустці до досягнення дитиною трьох або шести років. З урахуванням встановленої незаконності звільнення позивача з органів внутрішніх справ, позивач у відповідності до приписів ст. 235 Кодексу законів про працю України, п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, підлягає поновленню на попередній посаді, в даному випадку на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янськ та Слов`янського району) з 07 листопада 2015 року. Посилання апелянта на проведену реорганізацію та скорочення посад, в тому числі і посади позивача, на думку суду апеляційної інстанції не є підставою для порушення прав позивача в частині її поновлення на посаді у випадку незаконного звільнення, при цьому, відповідач не позбавлений права на запропонування позивачу фактично наявних вільних посад для відновлення служби. Щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне. Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 499). Відповідно до пункту 1.6. Інструкції № 499 грошове забезпечення рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби. Таким чином, оскільки позивач проходив службу в Слов`янськогому міському відділі (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та відповідно, зазначеною установою здійснювалось нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу необхідно здійснювати саме з Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області. Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Пункт 24 Положення №114 передбачає, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу. Враховуючи те, що позивача незаконно звільнено з посади у 2015 році, та судовий спір про поновлення триває з 2015 року не з вини позивача, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне стягнення з відділу на користь позивача грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, а не за рік. Посилання апелянта на необхідність виплати грошового забезпечення тільки за рік є незмістовним з огляду на вищевказані висновки суду. Щодо обчислення грошового забезпечення на час вимушеного прогулу. Згідно абз. 1, 3, 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абзац третій пункту 4 Порядку №100). Враховуючи, що ОСОБА_1 не мала заробітку не з її вини (відпустка по догляду за дитиною), розрахунок має бути проведеним виходячи з її посадового (місячного) окладу. Твердження позивача, що грошове забезпечення має обчислюватись з мінімальної заробітної плати є незмістовним, оскільки питання грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу регулюється спеціальними нормами права (у даному випадку Порядком № 100). Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Враховуючи те, що, що на момент звільнення 06 листопада 2015 року до 09 листопада 2015 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а отже поновленню на посаді позивач підлягає з наступного за звільненням дня, а саме з 07 листопада 2015 року, а стягнення середнього грошового утримання за час вимушеного прогулу підлягає з 10 листопада 2015 року (з наступного дня після закінчення відпустки по догляду за дитиною по дату прийняття судом рішення про поновлення на посаді). Як вже було зазначено, заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року не з вини позивача, колегія суддів вважає, що у відповідності до вимог ч.2 ст.235 КЗпП України, п. 24 Положення №114 позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно з довідкою ГУ МВС України в Донецькій області №107 від 19 листопада 2019 року посадовий оклад ОСОБА_1 складав 600,00 грн. Розмір середньоденного грошового забезпечення становить: 19,67 грн. (600 грн. + 600 грн.) : 61 календарний день). Розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу складає 19788,02 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення позивача 19,67 грн. * кількість робочих днів вимушеного прогулу 1006 = 19788,02 грн.) та підлягає стягненню з Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області. Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень суду першої інстанції при обчисленні грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу. Посилання апелянта на витребування судом першої інстанції інформації щодо можливого працевлаштування позивача є незмістовними, з огляду на положення ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України та чинним законодавством не передбачено врахування отриманих позивачем сум в період вимушеного прогулу. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правомірного висновку суду попередньої інстанції. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) Головного управління МВС України в Донецькій області та Головного управління МВС України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року у справі № 805/5007/15-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року у справі № 805/5007/15-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 березня 2020 року. Судді Т.Г. Арабей І.В. Геращенко І.Д. Компанієць