Постанова 4850 № 200/9535/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року справа №200/9535/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Ястребової Л.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., секретар Сізонов Є.С., за участі представника позивача Братченка О.В., представника відповідача Груєнка С.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 р. у справі № 200/9535/19-а (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С., повний текст складено 27.12.2019 р. в м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач), в якій просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення: № 5518-46 від 03 листопада 2017 року, № 5519-46 від 03 листопада 2017 року, № 5516-46 від 03 листопада 2017 року, № 5517-46 від 03 листопада 2017 року, №5520-46 від 03 листопада 2017 року, № 0039212/4610-0581 від 19 березня 2018 року, №0039213/4610-0581 від 19 березня 2018 року, № 0039210/4610-0581 від 19 березня 2018 року, № 0039211/4610-0581 від 19 березня 2018 року, № 0039214/4610-0582 від 19 березня 2018 року, № 0038323-4610-0581 від 18 лютого 2019 року, № 0038324-4610-0581 від 18 лютого 2019 року, №0060591-4610-0581 від 01 березня 2019 року, № 0060592-4610-0581 від 01 березня 2019 року, № 0060593-4610-0581 від 01 березня 2019 року (а.с. 3-5). В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що є власником нерухомого майна, яке було набуте до запровадження податку на нерухомість, вважає, що оскільки зворотну дію норми закону не мають, відповідачем протиправно винесено спірні податкові повідомлення-рішення, тому просить їх скасувати. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області №0060592-4610-0581 від 01 березня 2019 року в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, за період вересень-грудень 2018 року на суму 90,84 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 113-116). Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, вважає що судове рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, зазначає що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, отже оскільки нерухоме майно було набуте до запровадження податку на нерухомість, то зворотної дії норми закону не мають. Наголошує, що доводи суду першої інстанції про загальнодоступність рішення Маріупольської міської ради від 28.01.2016р. №7/4-37 не підтверджуються відповідними доказами, оскільки матеріали справи не містять доказів оприлюднення зазначеного рішення Маріупольської міської ради в передбаченому законом порядку та посилаючись на ст. 57 Конституції України, зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Під час апеляційного розгляду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував. Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. Як встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно тимчасового посвідчення НОМЕР_1 від 16 липня 2014 року позивач є особою з інвалідністю з дитинства І групи (а.с. 6-7). Відповідно до копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24923297 від 25 грудня 2009 року позивачу належить на праві власності, 1/5 частка нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 26). Відповідно до копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24923372 від 25 грудня 2009 року позивачу належить на праві власності, 1/5 частка будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 27). Згідно копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №264922953 від 25 грудня 2009 року позивачу належить на праві власності, нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 28). Згідно копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26814684 від 26 липня 2010 року позивачу належить на праві власності, квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 29). Відповідно до копії Витягу про держану реєстрацію прав №29681221 від 15 квітня 2011 року позивачу належить на праві власності, будинок за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 30). Позивачу належала квартира загальною площею 45,10 кв.м за адресою АДРЕСА_5 , яку згідно копії договору купівлі - продажу квартири від 28 вересня 2018 року позивач продав, що не є спірним між сторонами (а.с. 31-32). У зв`язку із наявністю у позивача права власності на вказане нерухоме майно, відповідачем, згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, винесено: - податкові повідомлення - рішення від 03 листопада 2017 року №5520-46 за 2016 рік в сумі 163,72 грн., №5516-46 за 2016 рік в сумі 282,25 грн., №5518-46 за 2016 рік в сумі 4826,4 грн. №5519-46 за 2016 рік в сумі 1801,65 грн., №5517-46 за 2016 рік в сумі 201,74 грн. (а.с. 11-15). - податкові повідомлення- рішення від 19 березня 2018 року №0039214/4610-0582 за 2017 рік в сумі 190,09 грн., №0039210/4610-0581 за 2017 рік в сумі 327,73 грн., №0039212/4610-0581 за 2017 рік в сумі 6107,84 грн., №0039213/4610-0581 за 2017 рік в сумі 2280 грн., №0039211/4610-0581 за 2017 рік в сумі 234,24 грн. (а.с. 16-20). - податкові повідомлення - рішення від 18 лютого 2019 року №0038323-4610-0581 за 2018 рік в сумі 7106,09 грн., №0038324-4610-0581 за 2018 рік в сумі 2652,64 грн. (а.с. 21,22). - податкові повідомлення - рішення від 01 березня 2019 року №0060593-4610-0581 за 2018 рік в сумі 221,16 грн., №0060591-4610-0581 за 2018 рік в сумі 381,29 грн., №0060592-4610-0581 за 2018 рік в сумі 272,52 грн.(а.с. 23- 25). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року, запроваджено з 01.01.2015р. податок на майно, що відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст.266 ПК України включає в себе, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України). Згідно з пп. 266.3.1 - 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до п.п.266.5.1. п. 266.3 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує у 2016р. три відсотка, у 2017р. - 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Рішенням Маріупольської міської ради від 28 січня 2016 року №7/4-37 затверджено Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у місті Маріуполі (Додаток 1): - п.п 3.1 пункту 3 визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка; - підпунктом 3.2 (е2) пункту 3 встановлено, що не є об`єктом оподаткування об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать, зокрема інвалідам І та ІІ групи, але не більше одного такого об`єкта на громадянина; - підпунктом 6.2 пункту 6 встановлено ставки податку для об`єктів житлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року та для об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1,0 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с.72-79). Рішенням Маріупольської міської ради від 23 грудня 2016 року №7/14-1054 внесено зміни до вказаного вище рішення, зокрема підпунктом 6.2 пункту 6 додатку 1 встановлено ставки податку для фізичних і юридичних осіб для об`єктів житлової нерухомості 0,25 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 80-82). Як встановлено судом, податкові повідомлення-рішення: - по нежитловому приміщенню за адресою: АДРЕСА_2, №0039212/4610-0581 за 2017 рік в сумі 6107,84 грн. та №5518-46 за 2016 рік в сумі 4826,4 грн., №0038323-4610-0581 за 2018 рік в сумі 7106,09 грн. сформовано виходячи зі ставки 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; - по нежитловому приміщенню за адресою: АДРЕСА_7 №0039213/4610-0581 за 2017 рік в сумі 2280 грн., №5519-46 за 2016 рік в сумі 1801,65 грн., №0038324-4610-0581 за 2018 рік в сумі 2652,64 грн. сформовано виходячи зі ставки 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; - по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , №0039210/4610-0581 за 2017 рік в сумі 327,73 грн., №5516-46 за 2016 рік в сумі 282,25 грн., №0060591-4610-0581 за 2018 рік в сумі 381,29 грн. сформовано виходячи зі ставки 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати у 2016 та 2018 році та ставки 0,25 відсотка розміру мінімальної заробітної плати у 2017 році; - по квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , №0039211/4610-0581 за 2017 рік в сумі 234,24 грн., №5517-46 за 2016 рік в сумі 201,74 грн., сформовано виходячи зі ставки 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати у 2016 та 2018 році та ставки 0,25 відсотка розміру мінімальної заробітної плати у 2017 році; - по будинку за адресою: АДРЕСА_8, №0039214/4610-0582 за 2017 рік в сумі 190,09 грн., №5520-46 за 2016 рік в сумі 163,72 грн., №0060593-4610-0581 за 2018 рік в сумі 221,16 грн. сформовано виходячи зі ставки 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати у 2016 та 2018 році та ставки 0,25 відсотка розміру мінімальної заробітної плати у 2017 році. Отже, контролюючим органом було правомірно обчислено суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, виходячи з площі об`єкту нежитлової нерухомості, що належить позивачу та з урахуванням ставки податку та за наявності підстав для такого нарахування позивачу, як власнику житлової та нежитлової нерухомості, що є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно було прийняті спірні податкові повідомлення-рішення. Стосовно податкового повідомлення-рішення №0060592-4610-0581 за 2018 рік в сумі 272,52 грн. (квартира за адресою: АДРЕСА_5 ), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно підпункту 266.8.1. пункту 266.8. статі 266 ПК України у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому виникло право власності. Оскільки, ОСОБА_1 втратила право власності на вказану вище квартиру, згідно договору купівлі - продажу квартири від 28 вересня 2018 року, податок за вересень-грудень 2018 року в розмірі 90,84 грн. (22,71 грн. *4 міс.) був неправомірно нарахований. Щодо доводу апелянта, що оскільки нерухоме майно було набуте до запровадження податку на нерухомість, то зворотної дії норми закону не мають, суд зазначає наступне. Підпунктом 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України визначено, що податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу. Пунктом 102.1 статті 102 ПК України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблено висновок, що оподаткування нерухомості застосовується з 2016 року незалежно від дати набуття права власності. Щодо доводів апелянта, що матеріали справи не містять доказів оприлюднення рішення Маріупольської міської ради від 28.01.2016р. №7/4-37 та що нормативно-правові акти, які не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними, суд зазначає наступне. Згідно із пунктом 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Зі змісту наведених законодавчих норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить у повноваження місцевої ради, яка має прийняти відповідне рішення. Згідно з пунктом 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII (далі Закон №1791-VIII) внесені зміни до Податкового кодексу України, зокрема, у підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 слова "три відсотки" замінити цифрами та словом "1,5 відсотка". Крім того, пунктом 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону №1791-VIII встановлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Колегія суддів зазначає, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкові повідомлення-рішення відповідача, прийняті ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, а тому не має перевірятися в межах цієї справи . В матеріалах справи відсутні докази визнання протиправним та нечинним рішення Маріупольської міської ради від 28.01.2016р. №7/4-37 Про внесення змін до рішення міської ради від 27.02.2015 №6/46-5136 «Про затвердження Положень про місцеві податки і збори у м. Маріуполі і визнання такими, що втратили чинність рішень міської ради від 28.01.2011 №6/3-164; від 27.12.2011 №6/15-1496; від 24.12.2013 №6/33-4003». Враховуючи, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, колегія суддів вважає, що при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень відповідач правомірно застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного суду від 15 травня 2019 р. у справі № 825/1496/17. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині. За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 р. у справі №200/9535/19-а - залишити без змін. Повний текст постанови складений 17 березня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Л.В. Ястребова Судді: Е.Г. Казначеєв І.Д. Компанієць