Постанова 4850 № 360/5481/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року справа №360/5481/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів: Компанієць І.Д., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року у справі № 360/5481/19 (суддя в І інстанції Пляшкова К.О., повний текст складено 24.01.2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказів в частині звільнення, поновлення на посаді, - УСТАНОВИВ: 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Луганській області від 30.12.2015 № 311 в частині звільнення позивача з лав Національної поліції; визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Луганській області від 14.01.2016 № 7 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції; поновлення позивача на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського ВП ГУНП в Луганській області. Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 повернуто позивачеві на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Посилаючись на ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, зазначає, що оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили 26 листопада 2019 року, повний текст виготовлено 02 грудня 2019 року, встановлено, що трудову книжку він не отримав у день звільнення, а отримав лише 10 травня 2019 року, вважає, що з позовною заявою звернувся в межах місячного строку, а тому строк звернення підлягає поновленню. Зазначає, що судом в порушення ч. 5 ст. 242 КАС України, не враховано позиції Верховного Суду від 05.07.2017 справа № 6-1033цс17 та від 21.06.2017 справа№ 367/6233/14-ц. Вважає, що ухвала суду не відповідає вимогам п. 6 ч. 4 ст. 246 КАС України. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 КАС України. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року визнано неповажними підстави, зазначені позивачем в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом десяти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду обґрунтоване клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду разом з відповідними доказами. На виконання ухвали суду, 20 січня 2020 року від позивача надійшло клопотання від 15 січня 2020 року без номеру про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що 21 грудня 2015 року його звільнили зі служби в Національній поліції після ознайомлення з витягом з наказу ГУНП в Луганській області від 21 грудня 2015 року № 49 о/с, виданого на підставі наказу ГУНП в Луганській області від 25 листопада 2015 року №100 «Про покарання окремих працівників поліції Міловського ВП ГУНП», з яким позивача не ознайомили. 28 грудня 2015 року позивача ознайомили з витягом з наказу ГУНП в Луганській області від 23 грудня 2015 року № 85 о/с, яким скасовано наказ ГУНП в Луганській області від 21 грудня 2015 року № 49 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції. 14 січня 2016 року ознайомили з новим витягом з наказу ГУНП в Луганській області від 14 січня 2016 року № 7 о/с та звільнили зі служби в поліції на підставі вже нового наказу від 30 грудня 2015 року № 311, з яким позивача не ознайомили, не зважаючи на його численні письмові та усні звернення. Трудову книжку не видали. 05 липня 2017 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до ГУНП в Луганській області з вимогою про стягнення з відповідала середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаного із затриманням видачі трудової книжки. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, у справі № 812/973/17 стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року. Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року позивачем отримано 06 грудня 2019 року. У заяві зазначив, що після отримання постанови Першого апеляційного адміністративного суду, позивачем в місячний строк з дня отримання судового рішення складено та подано до суду адміністративний позов про визнання протиправними наказів ГУНП в Луганській області про звільнення позивача зі служби в поліції, їх скасування та поновлення на роботі. Таким чином, оскільки рішення суду, яким встановлено, що трудову книжку позивач у день свого звільнення не отримав, а отримав лише 10 травня 2019 року, набрало законної сили 26 листопада 2019 року, а повний текст виготовлено 02 грудня 2019 року, то до суду з позовною заявою позивач звернувся в межах місячного строку, а тому строк звернення до суду підлягає поновленню. Приймаючи рішення про повернення позовної заяви, місцевий суд виходив з того, що позивачем підстави у заяві про поновлення строку звернення до суду не дозволяють зробити висновок про їх поважність та необхідність поновлення строку, тому суд визнав неповажними підстави, вказані у заяві та відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Форма та зміст позовної заяви закріплені у статті 160 КАС України. Згідно з частиною першою статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача. Згідно з частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Згідно з частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до вимог статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Частиною другою цієї статті визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Згідно з пунктами 1, 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , визнав неповажними підстави, вказані у заяві про поновлення строку звернення до суду, надану на виконання ухвали від 02 січня 2010 року. Як свідчить зміст ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, вона мотивована тим, що позивач оскаржив накази від 30.12.2015 № 3211, від 14.01.2016 № 7 тільки 27 грудня 2019 року, заявивши клопотання про поновлення строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України. В обґрунтування клопотання зазначено, що 14.01.2016 позивача ознайомили з витягом з наказу ГУНП в Луганській області від 14.01.2016 № 7 о/с та звільнили зі служби в поліції на підставі наказу від 30.12.2015 № 311, з яким його не ознайомили, не зважаючи на численні письмові та усні звернення. Трудову книжку не видали. 05 липня 2017 року позивачем до Луганського окружного адміністративного суду надіслано адміністративний позов до ГУНП в Луганські області з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаного із затриманням видачі трудової книжки. 19 липня 2019 року рішенням Луганського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №812/973/17 стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року. 30 серпня 2019 року до Першого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга ГУНП в Луганській області на вище зазначене рішення суду. 26 листопада 2019 року постановою Першого апеляційного адміністративного суду рішення Луганського окружного адміністративного суду по адміністративній справі № 812/973/17 залишено без змін, а апеляційна скарга ГУНП в Луганській області без задоволення. Повне судове рішення складено 02 грудня 2019 року. Посилаючись на положення частини першої статті 233 КЗпП України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України та Міністерством соціального захисту України від 29.07.1993 № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, позивач зазначає, що з часу ознайомлення з наказом про звільнення від 14.01.2016 № 7 о/с минуло понад 3 роки, трудову книжку він отримав 10.05.2019, а судове рішення яким встановлено провину відповідача щодо несвоєчасної видачі трудової книжки ухвалено 19 липня 2019 року, та воно не набрало законної сили до закінчення апеляційного провадження по апеляційній скарзі відповідача, і ухвалення апеляційним судом постанови від 26 листопада 2019 року яка набрала законної сили з моменту її підписання, і яку позивач отримав поштою та ознайомився 06 грудня 2019 року у зв`язку з тим, що не був присутнім під час розгляду справи в апеляційному суді, ним в місячний строку з дня отримання постанови складено адміністративний позов про зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконними наказів про звільнення та їх скасування, поновлення на роботі. На виконання ухвали від 02 січня 2020 року про залишення позовної заяви без руху 20 січня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції клопотання про поновлення строку звернення до суду. Водночас, як установлено із змісту клопотання, воно переважно дублює первісно подану ОСОБА_1 заяву про поновлення строку, а обґрунтування заяви щодо поновлення строку звернення до суду містить лише повторні пояснення останнього про те, що до суду з позовною заявою звернувся в межах місячного строку, а тому строк звернення до суду підлягає поновленню. При цьому, судом першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху наголошувалося на тому, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року у справі № 812/973/17 встановлено, що у день звільнення позивачу вручено витяг з наказу начальника ГУНП в Луганській області № 7о/с від 14.01.2016 року про звільнення позивача зі служби. Крім того, як зазначає сам позивач, що трудову книжку він отримав 10 травня 2019 року. До суду з позов позивач звернувся 27 грудня 2019 року. Наведене свідчить про правильність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду, а отже суд першх інстанції обґрунтовано повернув позовну заяву позивачеві, як це передбачено пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 9901/300/19, де також зазначено, право на доступ до суду як один з аспектів закріпленої у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантії справедливого судочинства, яке за практикою Європейського суду з прав людини має бути ефективним та реальним, не слід розуміти як право особи, що звертається до суду, на власний розсуд обирати, які саме вимоги процесуального закону щодо змісту позовної заяви слід виконувати чи не виконувати, вважаючи їх формальними. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини у справі «Девеер проти Бельгії», право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановлення строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Безпідставним є посилання апелянта на практику Верховного Суду у справах від 05.07.2017 справа № 6-1033цс17 та від 21.06.2017 справа № 367/6233/14-ц, оскільки у зазначених рішеннях зазначаються випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду, в той час позивачем не спростовується той факт, що витяг з наказу про звільнення ним отримано у день його звільнення, трудова книжка ним отримана 10 травня 2019 року. До того ж повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України), про що роз`яснено позивачу в ухвалі суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, не допустив порушень норм процесуального права, а наведені скаржником доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року - без змін. Керуючись статтями 308, 315, 316, 320, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року у справі № 360/5481/19 залишити без змін. Повне судове рішення - 17 березня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Ястребова Судді І.Д. Компанієць Е.Г. Казначеєв